Вступ до економічної теорії

9.3. Правові форми підприємств (фірм)

У ринковій економіці є велика різноманітність підприємств. Вони різняться за:

  • власниками;
  • розмірами;
  • сферами діяльності.

Залежно від основних типів і форм власності (приватна, колективна (кооперативна), державна) виділяють такі правові види (форми) підприємств: приватні, колективні, державні.

З´ясуймо організаційно-правові форми підприємств, що розвинулися на основі приватної власності.

Приватна власність у класичному розумінні - це власність однієї особи. У ході еволюції приватна власність модифікується. Відповідно змінюються й організаційно-правові форми підприємств.

У межах приватної власності виділяють:

  • одноосібне володіння (індивідуальне підприємство) ;
  • партнерство (товариство);
  • корпорацію.

Одноосібні підприємства та товариства

Індивідуальне підприємство е власністю однієї особи, суб´єкта, що самостійно веде справу, організовує, працює, веде бухгалтерію, здійснює управління, повністю відповідає за ризик і отримує увесь дохід. Це найдавніша форма ведення господарки:

  • економічна свобода дій (вибір сфери діяльності, обсягів виробництва, способів використання доходу);
  • оперативність;
  • безпосередня зацікавленість в ефективній діяльності;
  • низькі організаційні витрати.

Недоліками одноосібного володіння є:

  • обмежені фінансові можливості;
  • проблеми з отриманням кредитів і відповідно з оновленням
  • виробництва та застосуванням здобутків НТП;
  • зосередження в руках однієї особи функцій виробництва, управління і реалізації, що ускладнює життя й часто призводять до прийняття помилкових рішень, а навіть банкрутств.

Ці підприємства особливо поширені в ринковій економіці й водночас найменш стійкі. Вони масово виникають й банкрутують. Партнерство (товариство), як форма підприємництва, ґрунтується на об´єднанні майна (паїв) різних власників (громадян чи юридичних осіб) з відповідним розподілом прав та обов´язків залежно від величини внеску до статутного фонду.

Партнерства - це переважно закриті підприємства, з відносно невеликою кількістю учасників. Зміна власників паїв відбувається тільки за згодою більшості з учасників.

Партнерства (товариства) бувають:

  • повні (товариства з необмеженою відповідальністю);
  • товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ);
  • змішані (командитні).

Повне товариство - це об´єднання громадян або юридичних осіб для спільної діяльності на основі угоди (договору) між ними. Вони характерні для сфер діяльності, де переважає інтелектуальна праця і де невеликі фірми надають професійні послуги (адвокатура, медицина, аудиторство, брокерство тощо).

Члени повних товариств зберігають повну самостійність, але несуть і повну солідарну відповідальність за діяльність товариства не тільки своїми паями, але й власним майном. У товаристві з обмеженою відповідальністю його члени відповідають за діяльність підприємства тільки в межах своїх паїв у статутному фонді. Ця форма товариства більше поширена, оскільки менше ризикова для підприємця; такі товариства поширені в будівництві, розробленні природних ресурсів, операціях з нерухомістю, посередницькій діяльності тощо.

Командитні товариства можуть об´єднувати на основі угоди кількох фізичних чи юридичних осіб (чи їх комбінацій) для спільної діяльності. Мають складнішу структуру, оскільки об´єднують:

  • дійсних членів (комплементарів), які мають повну відповідальність за зобов´язаннями товариства;
  • членів-вкладників (командитистів), відповідальність яких обмежується тільки їхніми внесками в капітал товариства. Право голосу мають тільки дійсні члени товариства.

Частка товариств у ринковій економіці невелика, але вони мають низку переваг порівняно з індивідуальними підприємствами:

  • зрослі фінансові можливості (ефект об ´єднання);
  • більше довіри в банків, а отже, легший доступ до кредитів;
  • зниження ризику банкрутства;
  • вищу ефективність управління внаслідок розподілу функціональних обов´язків між партнерами.

Недоліком товариств є розбіжності в поглядах та інтересах партнерів, що ускладнює:

  • ухвалення узгоджених управлінських рішень ;
  • вироблення єдиної стратегії;
  • можливе загострення суперечностей між партнерами.

Корпорація

Провідною організаційно-правовою формою підприємства в сучасних умовах є корпорація. За відносно невеликої кількості саме вони є визначальними у створенні ВВП країни.

Корпорація (акціонерне товариство) - форма об´єднання капіталів учасників акціонерного товариства. Утворюється об´єднанням пайових внесків акціонерів і тому належить до товариств з обмеженою відповідальністю: члени А Тризикують тільки своїм внеском у статутний капітал.

Капітал корпорації формується у грошовій формі й ділиться на однакові (за номіналом) паї у вигляді акцій. Акції дають право його власникові на участь в управлінні корпорацією і на дохід у вигляді дивіденду. Власник акцій є співвласником капіталу корпорації. Корпорація є автономною юридичною особою.

Засновниками корпорації можуть бути фізичні або юридичні особи (їх комбінації), які розподіляють (купують) акції між собою. Хто має більше акцій - має й більше прав. Найвищим органом управління корпорацією є загальні збори акціонерів, які вибирають керівні та контрольні органи АТ.

Реально ж рішення ухвалюють акціонери, які володіють контрольним пакетом акцій. Теоретично - це 50% плюс одна акція. Насправді ж він набагато менший, оскільки у великих корпораціях акції дуже "розпорошені" між великою кількістю власників (дифузія власності). Багато з власників не бере участі в управлінні корпорацією, а орієнтує лише на дохід від акцій (дивіденди). Часто вони передають свої акції в управління трастовим (довірчим) компаніям, або банкам чи іншим, так званим інституційним, інвесторам.

Акціонерні товариства бувають двох видів: закриті (ЗАТ) і відкриті (ВАТ). У першому випадку акції розподіляють тільки між засновниками і не підлягають вільній купівлі-продажу. Щодо ВАТ, то акції цих корпорацій вільно купують і продають на відповідних ринках (фондових біржах).

  • кращі умови залучення фінансових ресурсів акцій);
  • легший доступ до кредитів; зменшення ризику банкрутства; ефективне управління і маркетинг;
  • значні затрати й труднощі зі створенням та припиненням діяльності;
  • ускладнена організаційна структура управління та його бюрократизація;
  • подвійна система оподаткування.

Об´єднання підприємств

У сучасній економіці набули поширення об´єднання підприємств.

Найпростіше з них - картель. Це угода між підприємствами, які виробляють споріднену (однорідну) продукцію, щодо проведення узгодженої політики в галузі цін, квот виробництва, розподілу ринків збуту, обміну патентами, ліцензіями тощо. Виробнича і збутова діяльність підприємств не регламентуються.

Синдикат - об´єднання підприємств, які виробляють однорідну продукцію щодо спільної її реалізації. Учасники угоди зберігають виробничу самостійність, але втрачають збутову - вся виготовлена продукція надходить до єдиної спільної структури, яка й займається її реалізацією. Доходи розподіляють пропорційно до частки виробництва кожного з учасників синдикату.

Трест - форма об´єднання, за якої його учасники повністю втрачають не тільки збутову, й виробничу самостійність. Трест виступає юридичною особою / несе повну відповідальність усім своїм майном за результати діяльності всіх учасників об´єднання. Частку кожного учасника тресту визначає пакет акцій, відповідно до якого розподіляють і доходи.

Концерн - об´єднання підприємств різних галузей (промислових, фінансових, торговельних тощо), які формально незалежні, але підпорядковані фінансовому контролю та керівництву фірми-керівника - холдинговій компанії, яка й відповідає за всю господарсько-фінансову діяльність підприємств концерну (у межах пакетів акцій кожного з них).

Конгломерат - об´єднання підприємств різних, часто не споріднених галузей. Виникають через диверсифікацію (проникнення) в інші галузі, щоб забезпечити стабільність. Особливого поширення набули в перші десятиріччя після Другої світової війни. Для них характерні відсутність галузевого ядра, незмінність пропонованого ринку товарів і послуг, провідна роль банків та інших фінансово-кредитних інститутів у формуванні їхньої структури.

Найвищою формою об´єднання підприємств є фінансово-промислові групи (ФІН). Це - об´єднання великих промислових фірм з банківськими структурами, кожний з учасників якого функціонує самостійно і розв´язує власні завдання, але в разі потреби залучають до виконання якогось великого проекту. Координатором у ФПГ може бути промислова фірма або банківська структура.

Упродовж нетривалого часу ФПГ можуть акумулювати значні фінансові ресурси, створювати сприятливі умови для інвестиційної діяльності, ефективно контролювати використання фінансових ресурсів, налагоджувати і сприяти розвиткові науково-дослідницьких розробок тощо.

Об´єднання підприємств у сучасних умовах вийшло за межі національних територій. У сучасному, глобалізованому світі, "перші скрипки" в економіці грають транснаціональні компанії - ТНК і БНК - (багатонаціональні компанії); економічний потенціал окремих з них сягає, а часто й перевищує ВВП багатьох малих і навіть середніх національних держав.

Можливість вищих форм об´єднання підприємств (корпоративного капіталу) можливе завдяки так званій системі участі, яка й визначає ступінь залежності учасників об´єднань. Компанія (наприклад, холдинг), яка володіє контрольним пакетом акцій інших підприємств, виступає материнською компанією щодо цих компаній, які відносно неї є дочірніми компаніями. Материнська компанія своєю чергою може бути дочірньою у структурі якогось більшого об´єднання. Система участі дає змогу контролювати величезні капітали.

Спільною негативною рисою всіх об´єднань є їхні намагання і можливості стати монопольними у своїх сферах.

Кооперативи

Найпоширенішою організаційною формою підприємств, що виникли на основі кооперативної (колективної) власності, є кооперативи. Це - об´єднання громадян з метою спільного виробництва (виробнича кооперація), збуту продукції (збутова кооперація), закупівлі та споживання товарів, послуг (споживча кооперація), будівництва та експлуатації житла (житлова кооперація).

економічна самостійність та самоуправління;

членство на засадах пайових внесків;

особиста участь у розв ´язанні господарських питань;

необмежена відповідальність. Перевагами кооперативної форми підприємств є:

простота створення, вступу та виходу з кооперативу;

рівноправність членів у розв ´язанні господарських питань;

розподіл доходів пропорційно до трудової участі та пайового внеску.

Слабиною кооперативної форми є обмеженість економічної свободи через потребу узгоджувати інтереси членів кооперативу.

Кооперативна форма підприємств найбільше розвинулася в сільському господарстві. Фермери об´єднуються в кооперативи. Кожний фермер може бути учасником декількох кооперативів. У Скандинавії та Японії 100% фермерів охоплені кооперативами.

Нині у світі діє близько 1 млн. кооперативів, які охоплюють понад 600 млн осіб.

Сільськогосподарські кооперативи - це об´єднання фермерів (селян) з метою перероблення та збуту сільськогосподарської продукції, постачання ресурсів, кредитування, спільного обслуговування у процесі виробництва тощо.

Кооперативи нині - це могутні підприємства, які забезпечують не тільки потреби внутрішнього ринку, але часто працюють і на зовнішній ринок.

Кооперативний рух має глибоке коріння в Україні. Особливо активно розвивалася кооперація в кустарному та сільськогосподарському виробництві. Ще у 20-ті роки XX ст. кооперативи об´єднували майже 1/3 усіх селянських господарств. Згодом кооперативний рух був придушений. Були створені колгоспи -замаскована форма державних підприємств.

Горбачовська перебудова кінця 80-х років XX ст. відродила масовий кооперативний рух у різних сферах економіки, однак уже з 1992 р. намітилася тенденція до їх скорочення. Частина кооперативів в Україні розпались під тиском податкових поборів.

Слід зазначити, що теоретичні засади кооперативного руху плідно розробляв видатний український економіст М. Туган-Барановський.

Державне підприємство

У розвиненому ринковому господарстві підприємницька діяльність може здійснюватися на основі державної власності. Державні підприємства виробляють товари і послуги, продають їх, діють на основі обчислення доходів і витрат, тому змушені дбати про зменшення останніх, їхнім власником є держава. Державні органи:

  • розробляють плани-замовлення для своїх підприємств;
  • забезпечують їх потрібним первинним капіталом;
  • призначають керівника;
  • регулюють заробітну плату та розподіл доходів тощо.

Державні замовлення забезпечують стабільність діяльності державних підприємств, певну незалежність від ринкової кон´юнктури. Але ... опіка держави, як вважають, спричиняється до меншої ефективності державних підприємств. Хоч, як ми знаємо з попередньої теми, нижча ефективність державних підприємств могла бути зумовлена й іншими обставинами. Державні підприємства створюються в галузях, які непривабливі для приватного бізнесу (наприклад, у галузях виробничої та соціальної інфраструктури), але без яких економіка не може функціювати.

Цілком інша ситуація у так званій "соціалістичній" економіці: тут державне підприємство - єдина організаційна форма. Суттєві відмінності між державними підприємствами в ринковій та адміністративній економічних системах зумовлені, зокрема тим, що державні підприємства в ринковій економіці змушені дбати про зниження витрат виробництва і діють на загальних ринкових засадах, хоч і мають гарантію збуту своєї продукції.

Для переходу від командно-адміністративної системи до ринку потрібно провести роздержавлення і приватизацію державної власності, і так трансформувати державні підприємства у приватні чи кооперативні. Звичайно, не всі.

Практика роздержавлення і приватизації державних підприємств в Україні витворила низку проміжних (перехідних) форм підприємств, зокрема так звані колективні (народні) та орендні.

Колективні підприємства - функціюють на основі власності асоціацій трудящих, яка виникає в результаті переходу всього майна державного підприємства (через безоплатну передачу або викуп) у власність трудового колективу підприємства. У таких підприємствах виробничий капітал належать всьому колективу підприємства. Усі працівники колективного підприємства управляють колективним майном, розподіляють доходи. Частка працівника в доходах визначається його трудовим вкладом у створенні майна колективного підприємства.

Орендні підприємства - ґрунтуються на договірному, терміновому володінні виробничим капіталом, продукцією і доходами. За оренди суб´єкт власності та господарчий суб´єкт не збігаються. Однак фіксація умов оренди і порядку взаємовідносин з орендодавцем надає орендареві певної економічної свободи. Орендні підприємства можуть бути проміжною формою в перетворенні державних підприємств: у випадку викупу всіх виробничих ресурсів орендар стає власником, і орендне підприємство перетворюється, за ухвалою трудового колективу, в акціонерне, кооперативне, колективне, приватне або інший вид підприємства.

Підприємництво на засадах оренди привабливіше для трудових колективів на початкових етапах їхньої діяльності при переході до ринку. Однак орендна форма стикається з обмеженістю джерел фінансування. Орендні підприємства також недостатньо зацікавлені в інвестиційній діяльності, а отже, в роботі на перспективу, їх більше приваблюють прибутки нині, фонд споживання, а не інвестиційна діяльність.