Археологія України

Загальна характеристика періоду

Слід зазначити, що Русь розвивалась у рамках загальних закономірностей історико-культурного процесу середньовічної Європи, в якому брали участь усі тогочасні народи. Сам механізм формування соціально стратифікованих суспільств можна охарактеризувати таким чином. Інтенсифікація матеріального виробництва (удосконалення обробки землі, розвиток різноманітних ремесел тощо) зумовила появу регулярного додаткового продукту, що уможливило експлуатацію людини людиною. Узурпація влади посадовими особами призвела до соціальної диференціації суспільства, майнового розшарування, відчуження самого додаткового продукту на користь "сильних світу цього" й експлуатації ними залежного населення, а також рядових общинників.

У соціальному відношенні в цей час "класичні" структури первісного суспільства трансформуються у переддержавні "вождівства", засновані на відособленні більшості населення від управління самим суспільством. У них уже простежувалися майнове розшарування та соціальна нерівність, але ще був відсутнім легалізований апарат примусу. Східні слов´яни VIII—IX ст., про яких ішлося в одній із попередніх тем, — поляни (територія Середнього Подніпров´я), древляни (Східна Волинь), сіверяни (Дніпровське Лівобережжя), волиняни (Західна Волинь), хорвати (прикарпатський та буковинський регіони), тиверці (Подністров´я), уличі (Нижнє Подніпров´я) та інші, згадані на перших сторінках "Повісті минулих літ", можуть бути охарактеризовані як спільноти періоду "вождівства".

У цей час починають поступово формуватися й більші метаетнопотестарні спільноти — осередки державотворення. На території сучасної України вони зафіксовані на землях Середнього Подніпров´я і в районі Західного Бугу. Поступово перше із надплемінних угруповань з центром у Києві стало на чолі всього східнослов´янського світу. На думку П. П. Толочка, цьому сприяло насамперед вигідне географічне розташування міста, а також інші чинники. В першу чергу полянам — русам удалося досягти певної влади над тими союзами племен, головні ріки яких упадали в Дніпро вище Києва.

З даною територією пов´язують також появу самої "Руської землі" у вузькому значенні цього терміна (землі між Десною на півночі, Сеймом і Сулою на сході, Россю і Тясмином на півдні, Горинню на заході). Дискусії із цього приводу пов´язані з інтерпретацією самого слова "Русь" і встановлення місця його появи (більшість дослідників схиляються до його північного походження). Проте на сьогодні доводиться констатувати: Новгородський перший літопис жодного разу не називає населення ані Приладожжя, ані всієї Новгородщини "Руссю". Для цієї території є стабільний термін "вся Новгородская область". Така сама стабільність простежується щодо "Русі" в її подніпровському варіанті з центрами у Києві, Чернігові та Переяславі.

Тож незалежно від первісного походження слова "Руська земля", вона у вузькому розумінні має бути розміщена на півдні; далі ця назва поширилася на всі східнослов´янські землі. "Русів" чи "русинів" на Заході і Сході пізнали передусім як дипломатів, воїнів, купців — тобто як представників вищих прошарків тогочасного суспільства, носіїв державницьких ідей та безпосередніх виконавців цих задумів.

За літописною традицією, першим князем полянського союзу був Кий, а останніми — Аскольд і Дір, які у 860-ті роки ходили на столицю Візантійської імперії Константинополь. Надалі вже настають часи нової династії Рюрикович і в. У літописах з південним регіоном як перших представників нового князівського роду пов´язують Олега — регента при малолітньому Ігореві та самого Ігоря. Вони утвердилися в Києві у 882 р.

Слід наголосити: основною особливістю політичної системи держави, яка зароджується, є те, що її функції виконуються головним чином військовою організацією — дружиною. Вона утворює органи управління центральної влади, здійснює збір податків та їх перерозподіл, а також виконує суто військові обов´язки.

Сама дружинна знать на Русі становила соціальний прошарок, до якого входили не лише дорослі чоловіки, котрі, певна річ, складали основу і давали йому соціальну характеристику, а й представники обох статей та усіх вікових груп. Вона також поділялася на певні групи, в основному — на старшу й молодшу дружини. Старша складалася з представників військово-феодальної знаті, яку часто називали "боярами", "лучьшими мужами"; молодша — з рядових професійних воїнів ("отроків", "децьких", "пасинків").

Однак на процеси державотворення в середовищі східних слов´ян впливали й зовнішні чинники. Основними "каталізаторами", окрім Візантії, наприкінці І тис. н. е. були скандинавські вікінги і хозари з південно-східних територій. Вони згадуються вже на перших сторінках літописів.

Зайнявши Київ, Олег починає сплачувати північним воїнам 300 гривень на рік за їхню активну підтримку в ліквідації Аскольда і Діра (за однією з версій — бояр скандинавського походження). У 944 р. серед воїнів Ігоря під час його походу на Дареград на першому місці також згадуються вікінги. Цей перелік можна продовжити. Є свідчення про те, що коли скандинав потрапляв на південь Київської Русі, він здебільшого залишався тут назавжди або йшов до візантійського війська і рідко повертався додому.

Ще один імпульс надходив від представників Хозарського каганату — могутнього державного утворення VII—X ст., котре охоплювало також території сходу та півдня сучасної України. До його складу, окрім власне хозар, входили булгари, алани та інші угруповання. Певний час союзниками були й угри — "старі мадяри", які у своєму переміщенні на захід начебто проходили мимо столиці Русі, Та цей маршрут був малоймовірним. Мабуть, мав рацію, візантійський імператор Костянтин Багрянородний, який вказував, що мадяри рухалися зі своїми вежами по степовій причорноморській зоні й уже 895 р. перейшли до Карпатського регіону, де й розселилися.

А могутність хозар певний час була настільки значною, що це знайшло відображення й у літописних повідомленнях про сплату їм данини частиною східних слов´ян. У 965 р. князь Святослав Ігоревич під час свого східного походу розгромив війська кагана і захопив його столицю Ітіль на Нижній Волзі. Доля цієї держави була вирішена — вона пізніше зникла з історичної арени. Але це, звичайно, не був одномоментний акт.