Вступ до економічної теорії

9.4. Види підприємств за розмірами

За розмірами підприємства поділяють на великі, середні та. малі. Кожний з цих видів потрібний ринковій економіці й посідає в ній свою нішу та відіграє важливу роль в забезпеченні зайнятості й виробництва ВВП.

Однак особливістю останніх десятиліть XX ст. є швидке зростання частки малих і середніх, особливо малих підприємств. У розвинених країнах на них припадає близько половини і більше зайнятості та виробництва ВВП. Це дало підстави вважати розвиток малого підприємництва економічним феноменом кінця XX ст.

Критеріями визначення масштабів (розмірів) підприємств служить:

  • обсяг капіталу;
  • чисельність зайнятих і обсяг випуску продукції.

Законодавство різних країн має свої критерії поділу підприємств на великі, середні й малі.

Розміри підприємств визначають об´єктивні обставини. Серед них найважливіші:

  • технологія виробництва (їжу можна виготовляти і в домашніх умовах, а трактори чи автомобілі - тільки в заводських умовах, оснащених сучасною технікою);
  • здатність швидко реагувати на здобутки науково-технічного прогресу і втілювати їх у виробничий процес (великі підприємства надто громіздкі для цього, а малим це часто буває не під силу). Розміри підприємств мають бути оптимальними,тобто такими, що забезпечують створення конкурентоспроможних товарів і послуг, тобто з мінімальними витратами. Цілком очевидно, що для кожного виробництва існує свій оптимальний розмір підприємства, який тісно пов´язаний з технологією та обсягами виробництва продукції; ^ здатність адекватно реагувати на зміни ринкової кон ´юнктури. Кожний із названих видів підприємств має свої переваги й недоліки.

Великі підприємства

Забезпечують виробництво масової продукції за стабільним асортиментом. Тому вони мають змогу зменшувати витрати на виробництво продукції і знижувати ціну на неї, роблячи її доступнішою для масового споживання. На великих підприємствах зосереджено виробництво важливих і технологічно складних, наукомістких виробів. Тому в переході до ринкової економіки не слід суто механічно підходити до зміни розмірів підприємств. Критеріями має бути соціально-економічна доцільність.

Оптимальною організаційно-правовою формою для великих підприємств є корпорація (акціонерне товариство).

Перевагами великих підприємств є те, що вони мають:

  • кращі технологічні та фінансові можливості для використання досягнень //777;
  • економію від масштабу виробництва;
  • кращі умови для ефективного використання ресурсів (зниження матеріало-, фондо- і трудомісткості);
  • кращі умови для безпосереднього поєднання науки і виробництва;
  • переваги у сфері обігу. До того ж вони стійкі та стабільніші за інші форми підприємств (малі й середні).

Недоліками великих підприємств є те, що вони:

  • не гнучкі й нездатні швидко оновлювати продукцію;
  • вимагають для свого створення великих капіталовкладень і тривалого часу;
  • потребують великої кількості робочої сили, що породжує низку соціальних, транспортних, житлових та інших проблем;
  • мають громіздку і часто неефективну систему управління.

Однак найбільше зло від великих підприємств - це монополізм.

Щоб у період СНТР пристосуватись до нових економічних умов великі підприємства здійснюють диверсифікацію виробництва, тобто намагаються проникнути в чужі галузі й зайнятися виробництвом нетипової для них продукції чи послуг. Отже, нині великі підприємства роблять акцент на ефект різноманітності, так що буває важко визначити їхню галузеву належність.

Середні підприємства

Зосереджують виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів. Тобто вони зайняли той сегмент економіки, який не вигідний чи не під силу іншим видам підприємств. Вони чутливіші до змін ринкової ситуації і швидше реагують на них, швидше впроваджують новації НТП у виробництво.

Середні підприємства:

  • забезпечують конкурентні умови (середовище) для великих підприємств;
  • прагнуть зайняти свою нішу в певних сегментах ринку;
  • є масовим "матеріалом "для поглинань великими підприємствами.

Малі підприємства

Це найчисельніша група підприємств. Законодавче малі підприємства визначають за чисельністю зайнятих на них працівників з урахуванням специфіки галузей та видів виробництва. У США до малих відносять підприємства з кількістю зайнятих до 500 осіб, у Японії - до 300 осіб. В Україні малими (незалежно від форми власності) визнають підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує п´ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п´ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

В останні десятиріччя XX ст., починаючи від 70-х років, розвиток малих підприємств набув небачених масштабів, що й дало підстави говорити про них, як про своєрідний феномен. У розвинених країнах ці підприємства становлять 90-95 відсотків загальної кількості, а їх частка у створенні ВВП сягає від 20 до 60 відсотків. На цих підприємствах зосереджена значна кількість робочих місць, і вони середньорічне забезпечують удвічі більшу зайнятість на нових робочих місцях ніж великі.

Розквіт малого бізнесу в індустріальне розвинених країнах тісно пов´язаний з державною підтримкою. Для цього створено спеціальні урядові інститути з розроблення і втілення в життя державних програм допомоги малим і середнім фірмам. Надаються пільгові позики під створення підприємств, розширення та модернізацію виробництва, для придбання нового обладнання. У США позики малим підприємствам надають на 8 років з можливим продовженням до 25 років.

Малий бізнес мас великі податкові пільги. У Великій Британії прибуток до 90 тис, фунтів стерлінгів не оподатковують; інвестиції в малі та середні підприємства також не оподатковують. У Німеччині удвічі зменшена ставка податку для малого бізнесу, річний податок якого не перевищував 3 млн марок. У Франції протягом перших п´яти років роботи малого підприємства ставка податку знижується удвічі.

Держава не стоїть осторонь підтримки й так званих "інкубаторів" з "вирощування дрібного підприємництва", де майбутнім підприємцям надають різноманітну фінансову, матеріальну і консультативну допомогу.

Малі підприємства об´єктивно потрібні в сучасній ринковій економіці. Вони виконують важливі функції:

  • оперативно реагують на кон ´юнктурні коливання ринку;
  • забезпечують атмосферу конкуренції, сприятливе середовище для підприємництва та ініціативи;
  • створюють нові робочі місця;
  • насичують ринок товарами та послугами відповідно до нових потреб;
  • сприяють ослабленню монополізму;
  • є основою для формування середнього класу;
  • чутливі до інноваційної діяльності.

Водночас малий бізнес пов´язаний з постійним ризиком. Практика розвинених країн засвідчує, що через 5-7 років від! бувається майже повна заміна всієї кількості МП. У США половин» новостворених малих фірм банкрутує першого ж року. Однак на зміну збанкрутілих МП приходять нові, перспективні підприємства, які працюють для задоволення нових потреб суспільства і людини. Поява нових МП зумовлена й новими технологіями, які часто орієнтуються не на великі площі та велику кількість працівників на якість праці, майстерність, індивідуальність виконання, тощо.

Не випадково, що дуже часто засновниками МП є молоді люди (навіть учні та студенти), високоосвічені й ініціативні.

Дуже важливу роль МП відіграють у переході від командної до ринкової економіки. Ця роль пов´язана зі здатністю МП стабілізувати споживчий ринок, створювати нові робочі місця, бути чинником формування прошарку середнього класу - основи демократизації суспільства.

В Україні під кінець 90-х років працювало понад 160 тисяч малих підприємств, на яких було зайнято близько 2 млн осіб (10 відсотків усього зайнятого населення). Однак кількість МП на тисячу населення України приблизно в 10 разів нижча ніж у країнах Європейського Союзу. До того ж, переважна більшість МП припадає на сферу гуртової і роздрібної торгівлі - 40 відсотків, тоді як на промисловість, будівництво і транспорт відповідно припадає 16, 9 і 5 відсотків. Низька частка МП у промисловості, сільському господарстві, сфері обслуговування, сфері науково-технічних розробок і високих технологій зумовлена обмеженістю інвестиційних ресурсів, відсутністю можливостей тривалого кредитування. Тому малому підприємництву потрібна ефективна державна підтримка. Вона мала б бути спрямована на:

  • удосконалення механізму спрощеного оподаткування (фіксований податок; єдиний податок; спеціалізований торговий патент тощо);
  • спрощення процедури обліку й звітності;
  • законодавче регулювання, що спрямоване проти чиновницького беззаконня, бюрократичної сваволі тощо;
  • спрощення процедури входження і виходу з ринку;
  • впорядкування перевірок малих підприємств;
  • зниження адміністративного втручання держави в економічні процеси і підприємницьку діяльність. Передача частини функцій держави механізмам ринкової саморегуляції (дерегуляції) і недержавним інститутам.

Слід зазначити, що МП дуже поширені в аграрній сфері. Це -фермерські господарства, як дуже ефективний сектор економіки розвинутих ринкових країн, про що, зокрема, свідчить і те, що в сільському господарстві названих країн зайнято менше ніж 10 % населення, а в деяких країнах - 2-3%.

Сучасне фермерське господарство - це високоспеціалізоване й високомеханізоване виробництво, що застосовує сучасні системи машин, розгалужену систему виробничої та ринкової інфраструктури. Його ведуть кваліфіковані, освічені спеціалісти із широким застосуванням здобутків агрономічної та біологічної наук. Маємо і певні результати фермерства в Україні, а також і спеціальний закон "Про селянське (фермерське) господарство". Однак, дуже складно йде цей процес: на 01.01.2000 р. в Україні зареєстровано 36 тис. фермерських господарств. У їхньому користуванні було 1162,3 тис. га сільськогосподарських угідь (у середньому по 32 га на господарство), серед них 1084,2 тис. га ріллі (відповідно 30 га). На цих земельних угіддях (3 % загальної площі ріллі України) фермерські господарства зібрали 2,6 % валового збору зерна і цукрових буряків, 3,5 % соняшнику. Фермери мають багато перешкод на своєму шляху. І чи не головна з них - це відсутність ринку землі.

З історії малого підприємництва

Роль малих підприємств у західній економіці почала суттєво змінюватися від 70-х років. До цього цей сектор вважали неперспективним, і йому не приділяли уваги з боку держави та дослідників. Ще в середині 70-х років американський фінансист Ендрю Тобіас прогнозував, що великі компанії зростають так швидко та утворюють так багато конгломератів, що до 1998 р. залишиться лише 479 гігантських корпорацій. Вони повністю домінуватимуть в економіці. Незалежний підприємницький сектор буде під загрозою вимирання.

Справді, американська економіка в цей час була незаперечним і| доказом цих прогнозів. Обсяги діяльності 500 найбільших корпорацій щороку зростали. За даними на 1979 р., їхні продажі сягнули 58% валового національного доходу, що було на 37% більше, ніж 25 років тому. На них працювало три чверті осіб, зайнятих у| сфері матеріального виробництва. Країна переживала пік злитті компаній у конгломерати.

На тлі такого розвитку подій ні у кого не було сумнівів щодо перетворення західних економік на олігархію гігантів, у якій не знайдеться місця для малих підприємств.

Однак протягом 70-х років центр тяжіння бізнесу поступожі почав зміщуватися у сектор малого підприємництва. Це виявилося в суттєвому зростанні кількості малих підприємств та їх впливу на створення національного доходу, робочих місць, ст|И мулювання конкуренції. До того ж, намітилась тенденція виходу| малих підприємств за межі традиційних галузей (торгівлі побутового обслуговування, громадського харчування) та появу їх у наукомістких сферах, таких як біотехнологія, електроніка, зокрема розроблення комп´ютерної техніки, інформаційні послуги. Розпочався процес появи на ринку низки інноваційних підприємств, головною діяльністю яких стало здійснення винаходів та їх практична реалізація чи продаж великим корпораціям.

Англійські економісти П. Берне та Дж. Дьюгерст вказують, що на початку 90-х років на фірми, на яких працює менше ніж 500 осіб, припадало понад 98% усіх підприємств Західної Європи. У середньому в країнах Європейської Співдружності 95% підприємств - малі. У США до групи малих входить 90% усіх підприємств. Вони виробляли 43% ВНП. Рекордне співвідношення між малими та великими фірмами існує в Японії. У цій країні 99,2% компаній є малими та середніми.

Світова економіка переживає "бум" малого підприємництва, який щоразу набуває більших темпів, що зумовлено такими обставинами:

Технологічними змінами, поглибленням спеціалізації та децентралізацією виробництва. Відбувається посилена інформатизація суспільного життя, яка дає поштовх до швидкого зростання кількості малих фірм з надання бізнесових та інформаційних послуг, особливо комп´ютерних. Процес інформатизації супроводжується появою нових галузей з вузькоспеціалізованим виробничим процесом, який може бути забезпечений лише на підприємствах ф невеликого розміру.

Процес децентралізації виробництва, який набув великого поширення протягом останніх десятиліть XX ст., охоплює багато малих підприємств. Великі фірми розміщують замовлення на виготовлення різноманітних комплектувальних, деталей для монтажу автомобілів, комп´ютерів, конвеєрних ліній, та ін. серед малих підприємств субпідрядників.

Зростанням ролі послуг в економіці. Протягом останніх десятиріч спостерігається поступове переміщення попиту від реальних товарів до різних послуг. Щоразу, поряд із традиційними, з´являються їх нові види, зокрема такі, як: бізнес консультування, інформаційне (комп´ютерне) забезпечення, нові види побутового обслуговування, медичні, освітні та соціальні послуги. Оскільки надання послуг завжди було традиційним полем діяльності малих підприємств, їх роль у цьому напрямі зростає.

Проведенням приватизації та зменшенням регулювальної ролі держави в деяких галузях, забезпеченням державою свободи підприємницької діяльності, розширенням державної підтримки малого бізнесу.

Розгортання процесів приватизації дало поштовх розвиткові приватного підприємництва. Протягом 80- і першої половини 90-х років слідом за Великобританією більш ніж у 100 країнах світу було приватизовано понад 100 тис. приватних підприємств, не враховуючи сотень тисяч дрібних магазинів, компаній, сфери послуг та сільськогосподарських ферм. У Західній Європі цей процес найбільше охопив Францію, Німеччину, Австрію, Італію, Швецію, Грецію, Португалію та Іспанію. Тепер приватизація, особливо мала, стала одним з головних чинників становлення та зростання сектору малого бізнесу в Центрально-Східній Європі.

Реформами податкової системи. Удосконалення податкової системи та перетворення її на стимулятор економічної активності також дає поштовх розвиткові нових підприємств.

Зростанням співпраці малого та великого бізнесу.

З 80-х років малі підприємства почали інтегруватись у структуру великих компаній. У таких випадках великий бізнес, крім власних підрозділів, організовує мережу дрібних автономних господарських одиниць, якими управляють їхні орендарі або власники. До того ж малі та великі підприємства не протистоять одні одним, не ведуть між собою боротьби, а чесно співпрацюють та конкурують, взаємодоповнюючи свій внесок в економічний розвиток.

Малим підприємствам це вигідно, оскільки вони перебувають під протекторатом великих компаній і мають від них гарантовані замовлення. Наприклад, тільки в районі Турина фірма "Фіат" має 16 тис. підрядників. Фірму "Дженерал Моторе" обслуговують 32 тис. постачальників, а її продукцію реалізують десятки тисяч самостійних дилерів.

Появою ніш у споживанні внаслідок швидкої зміни моди на різні товари та активної диференціації смаків споживачів. Покупці часто вже не задовольняються традиційними товарами, а хочуть чогось екзотичного та незвичайного. Особливо така тенденція помітна в часи підвищення життєвого рівня населення в розвинених країнах. Це створює ідеальні "ніші" для малих підприємств, які заповнюються для задоволення найвибагливіших смаків та інтересів.

Прикладами таких незвичайних підприємств є крамниці старих речей (одяг різноманітних стилів моди 20,30-річної давності), речей відомих людей, одягу нетрадиційних стилів, екзотичних тварин, речей для "неформальних" молодіжних груп, ресторани з делікатесною їжею тощо.

Зростанням безробіття і, як наслідок, зростанням кількості самозайнятих. Багато осіб, які тривалий час не можуть знайти роботу, пробують свої сили у приватному бізнесі.

Тенденція до зростання кількості самозайнятих спостерігається в усіх розвинених країнах, у США також. З 1975 по 1990 кількість самозайнятих тут збільшилось на 54%. Серед цієї категорії зайнятих помітнішу роль відіграють жінки, їх частка в загальній кількості самозайнятих за згаданий період зросла від 26,1 до 32,2%.

Зростанням популярності надомного бізнесу. Цьому сприяють такі фактори, як можливість уникнути проблем, пов´язаних з організацією офісу, бажання заощадити кошти на оренду та інші офісні витрати, працювати в приємному домашньому середовищі та ефективніше поєднувати відпочинок, роботу й домашні справи (людина отримує більше можливостей для самоорганізації та розподілу часу на різноманітні обов´язки).

Надомний бізнес особливо поширився у сфері послуг: до таких традиційних занять, як пошиття одягу, взуття, виготовлення коштовних прикрас, художніх речей, приєдналися бухгалтерські послуги, робота на комп´ютері, редагування, переклади, юридичні консультації тощо. Приблизно 52 млн, або 40% зайнятого населення США 1997 р. працювало в домашніх офісах, 1975 р. цей показник становив лише 2,5 млн осіб.

Надомний бізнес є вагомим джерелом зайнятості для жінок, студентів, пенсіонерів та інвалідів. За даними Європейського Союзу, чисельність жінок серед надомників становить 90-95% у Греції, Італії, Нідерландах, Ірландії, 84% у Франції, 91,5% в Японії;

Поширення ідей вільного підприємництва, зростання ролі філософії "підприємницького успіху" як каталізатора підприємницької активності.

Особливою популярністю ідеї власного незалежного бізнесу користуються в США. Упродовж сторіч вони надихали і надихають цілі покоління людей до великих звершень. Успіх бізнесу залежить не лише від добрих організаторських здібностей чи "ніш", але й від того невгасимого прагнення, бажання досягти цілей, незважаючи на перепони, чи навіть численні невдачі (За матеріалами кандидатської дисертації Н. Кубай "Становище і розвиток приватного підприємництва в перехідній економіці (на прикладі малих підприємств в Україні", с. 36-42).