Географія

45.2. Найважливіші проблеми сучасності

45.2.1. Демографічна проблема

Демографічна проблема — сукупність соціально-демографічних проблем сучасності, що зачіпають інтереси всього людства. Найважливіші проблеми народонаселення, які загрожують украй негативними наслідками: стрімке зростання населення, або демографічний вибух, у країнах, що розвиваються, і загроза депопуляції, або демографічна криза, в економічно розвинутих країнах. До проблем народонаселення слід віднести також неконтрольовану урбанізацію в країнах, що розвиваються, кризу великих міст у деяких розвинутих країнах, стихійну внутрішню й зовнішню міграцію, яка ускладнює, політичні відносини між державами.

Нерівномірне зростання населення в різних регіонах супроводжується інтенсивним процесом перерозподілу світового населення між ними. Частка населення економічно розвинутих регіонів неухильно знижується (33,1 % 1950 p., 27 % 1975 p.) і, згідно з прогнозами ООН, зменшиться на початку XXI ст. до20,5 %, тоді як частка регіонів Азії, Африки та Латинської Америки, що розвиваються, відповідно зростає (1950 р. – 66,9 %, 1975 р. – 72,9 % і за оцінкою на початку XXI ст. — 79,5 %). Важливість даної проблеми полягає в тому, що такий розвиток негативно позначається на міжнародних відносинах. Подолання економічної відсталості регіонів, що розвиваються, необхідне для нормальних відносин між державами і для прогресу людства в цілому.

У країнах Західної Європи, Північної Америки та Японії в 70 — на початку 90-х років посилилася тенденція до різкого падіння народжуваності — значно нижче від рівня, який забезпечує просте відтворення населення. В майбутньому це загрожує депопуляцією населення з її негативними соціальними наслідками.

Стрімке зростання населення в країнах Азії, Африки та Латинської Америки, що розвиваються, призводить до подвоєння його чисельності кожні 20—30 років і ускладнює вирішення соціально-економічних проблем. У сучасному світі спостерігається ціла низка "парадоксів відсталості".

1. Внаслідок значних відмінностей у темпах приросту населення розрив у рівнях національного доходу на душу населення між розвинутими і тими країнами, що розвиваються, збільшився з 1:10 в 50-х роках до 1:13 наприкінці 70-х років і сягнув 1:15 у 2000 р.

2. Безпрецедентна за масштабами урбанізація та випереджувальні темпи зростання міського населення супроводжуються одночасним швидким збільшенням чисельності сільського населення в країнах, що розвиваються (млрд. осіб): 1950 p. — 1,4; 1980 р. — 2,2 і, за розрахунками ООН, — 2,8 у 2000 р.

3. Поряд із значним збільшенням зайнятості, особливо в промисловості, росте потреба в нових робочих місцях для працездатного населення. На початку 90-х років число безробітних, а також осіб, що не знаходять постійного заробітку, в країнах, що розвиваються, перевищило 500 млн.

4. Попри значне збільшення частки письменного населення у світі — з 61 % 1960 р. до 71 % 1980 р. і, за прогнозом ЮНЕСКО, до 85 % до кінця XX ст., кількість неписьменних на земній кулі (більшість із них живе в країнах, що розвиваються) відповідно виросла з 700 млн.до 800 млн.душ і очікується 950 млн.у 2000 р. Потенційна небезпека розвитку сучасної світової демографічної ситуації полягає в тому, що населення земної кулі, чисельність якого в 1999 р. перевищила 6 млрд осіб (а в 2025 р. -8 млрд), входить у XXI ст. з 1 млрд голодуючих, 1 млрд неписьменних, І млрд безробітних, 1,5 млрд знедолених, які знаходяться за межею бідності.

Населення стрімко збільшується не у розвинутих країнах, а у тих, що розвиваються. В 1950 р. співвідношення між цими двома групами країн складало приблизно 1:2, до 1985 р. воно виросло до 1:3, а на початку XXI ст. воно складе 1:4.

При існуючих соціально-економічних умовах, у першу чергу в країнах, що розвиваються стрімкий ріст населення веде до загрози забруднення навколишнього середовища, скопичення гігантського числа людей у великих містах. Це і збільшення небезпеки їх масової загибелі від голоду і хвороб на випадок ряду неврожайних років, через епідемії від антисанітарних умов тощо.

Деякі західні демографи (Д.-Дж. Боуг, Д. Медоус, Я. Тінберген та ін.) зводять проблеми народонаселення до демографічного вибуху і єдиним засобом їх вирішення вважають досягнення нульового приросту населення до 2000 р. або 2025—2050 pp. завдяки скороченню народжуваності в країнах, що розвиваються. Прихильники цієї концепції твердять, що технологічними засобами контролю над народжуваністю можна регулювати демографічну ситуацію. На їхню думку, країни, що розвиваються, здатні проводити ефективну демографічну політику, залишаючись порівняно відсталими в економічному, соціальному й культурному відношеннях. Із критикою концепції нульового приросту виступило чимало вчених (А. Сові, К. Кларк, П. Куусі, Дж. Саймон та ін.), які відзначають, що стабілізація чисельності світового населення, як одна з умов вирішення проблем народонаселення, являє собою природно-історичний процес: нульовий ріст населення є не причиною, а наслідком його поступового переходу до стаціонарного стану. При цьому країни, що розвиваються, можуть здійснити перехід від демографічного вибуху до простого відтворення населення або його помірного зростання тільки в процесі одночасного економічного, соціального та культурного розвитку.

Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові проблеми: визначення допустимих меж чисельності народонаселення Землі (з урахуванням низки обмежувальних чинників — продовольчого, енергетичного, економічного, соціально-психологічного — називають цифри від 10 млрд до 20 млрд осіб); строки досягнення стабілізації чисельності населення планети (за прогнозами — середина XXI ст.); найактуальніша проблема науки й демографічної політики — стримування зростання населення в країнах, що розвиваються.

Незначне зниження темпів приросту народонаселення в деяких країнах, що розвиваються, стало помітним із другої половини 80-х років.

Уряди 125 країн заявили про схвалення програм планування сім´ї, хоча 14 країн (Болівія, Бутан, Габон, Джібуті, Ірак, Камбоджа, Катар, Кенія, Кувейт, Лаос, Ліван, ОАЕ, Оман, Екваторіальна Гвінея) не погодилися на такі кроки.

Історичний досвід свідчить про можливість вирішення проблем народонаселення в розвинутому індустріальному і постіндустріальному суспільствах.

45.2.2. Екологічна проблема

Екологічна проблема — одна з глобальних проблем сучасності, що проявляється в різкому загостренні суперечностей у відносинах між суспільством і природою, порушенні природних процесів через надмірну антропогенну дію, непередбачувані наслідки НТР, зростання енергоспоживання і спалювання викопного палива, демографічний вибух, збройні конфлікти, техногенні катастрофи тощо.

Забруднення навколишнього середовища внаслідок дії людини відбувається в різних формах: контамінація (насичення середовища інертними матеріалами), інтоксикація (насичення хімічно активними субстанціями), радіаційне забруднення (радіонукліди),електромагнітна детеріорація, деструкція (порушення природних структур) та ін. Часто ці форми діють комплексно і спричинюють загрозливі порушення в природних процесах, що зрештою може призвести до повної деградації біосфери та загибелі цивілізації.

Особливо різко зросло навантаження на навколишнє середовище в другій половині XX ст. У взаємовідносинах між суспільством і природою відбувся якісний стрибок, коли в результаті різкого збільшення чисельності населення, інтенсивної індустріалізації та урбанізації планети господарські навантаження почали повсюдно перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення і регенерації. Внаслідок цього порушився природний круговорот речовин у біосфері, під загрозою виявилося здоров´я нинішнього і майбутнього поколінь людей.

Нині спостерігаються три небезпечні глобальні тенденції: зміна складу атмосфери; посилення "парникового ефекту" і потепління клімату, що може призвести до розтавання льодів і катастрофічного підвищення рівня океану; забруднення навколоземного Космосу залишками космічних апаратів.

Чотири інші небезпечні тенденції мають субглобальний масштаб: забруднення Світового океану нафтовою плівкою, що порушує енерго- і масообмін між гідросферою та атмосферою; скорочення озонового шару, який захищає життя на Землі від жорсткого ультрафіолетового випромінювання Сонця; деградація лісів, головної "фабрики" кисню, як унаслідок їх вирубування (в тропічних країнах, що розвиваються, і в Російській Федерації), так і пошкодження кислотними дощами (в розвинутих країнах). В окремих регіонах екологічна криза досягла рівня екологічного лиха (Приуралля, зона Чорнобиля, Амазонія, чимало індустріальних агломерацій).

Процес спустелення щорічно веде до вилучення із сільськогосподарського виробництва біля 6 млн.га земель. Особливо сильно цей процес проявляється в Сахельських країнах Африки, розмішених на межі Сахари і савани.

Багато країн світу зіткнулися із серйозними водоресурсними проблемами, які полягають не лише в кількісній нестачі води, а і в дефіциті чистих прісних вод. Щорічно у водойми попадає велика кількість неочищених стічних вод. Серед найбільш забруднених рік і озер світу Дунай, Рейн, Сена, Міссісіпі, Волга, Дніпро, Ладозьке озеро, Балхаш та ін.

На кожного жителя планети щорічно видобувається біля 20 т мінеральної сировини, 97— 98 % її у вигляді відходів надходить потім у грунт, воду, повітря. Маса відходів і забруднювальних речовин, що надходять у навколишнє середовище, ставить під загрозу життя і здоров´я людей, існування рослинного і тваринного світу.

Людство вже значною мірою усвідомило загрозу екологічної кризи. Створено відповідні наукові центри та інші організації на національному рівні та світового масштабу. Сформульовано наукові основи раціональної екологічної політики, досягнуто міжнародної домовленості з ряду екологічних проблем (скорочення споживання викопного палива і перехід до екологічно безпечних джерел енергії, припинення випуску озоноруйнівних субстанцій, заборона на промисел китоподібних і ряду інших видів тварин тощо). Широкого розмаху набули міжнародні громадські рухи на захист природи, проти небезпечних технологій. Істотним елементом у системі заходів для подолання екологічної кризи визнано екологічне виховання населення.

45.2.3. Енергетична проблема

Розвиток технічної цивілізації на Землі в XX ст. характеризується стрімким збільшенням енергоспоживання. За оцінками, в 1945—1995 pp. населення планети використало 2/3 всього палива, добутого людством за час свого існування. Такі бурхливі темпи розвитку енергетики спричинили появу низки гострих проблем.

На перший план виходить проблема ресурсозабезпеченості енергетичного господарства. З одного боку, сумарні запаси паливних ресурсів досить великі, до того ж щороку стають відомими нові поклади викопного палива. Крім того, сучасна технологія відкриває доступ до використання нетрадиційних джерел енергії; не свідчить на користь того, що абсолютного дефіциту енергетичних ресурсів на планеті поки що не існує. З іншого боку, спостерігається відносна ресурсна обмеженість, зумовлена можливістю швидкого вичерпання найбільш доступних родовищ, і перехід до розробки складніших, що спричинює подорожчання енергоносіїв і робить використання більшої частини паливних ресурсів нерентабельним. Аналітики прогнозують наближення того моменту, коли енергетичні затрати на розвідування й добування головного виду палива — нафти — за межами Близького Сходу перевищуватимуть кількість енергії, яка може бути одержана з неї.

Але особливо загострилися проблеми, пов´язані з негативним впливом енергетики на стан навколишнього середовища. Масове використання викопного палива — нафти, вугілля, газу завдає збитків природі і здоров´ю людини через викиди, що містять важкі метали, двоокис сірки, окис азоту та інші шкідливі речовини. Рослини та океан уже не встигають поглинути всю кількість вуглекислоти, яка утворюється внаслідок спалювання органічного палива. Це веде до поступового збільшення її концентрації в атмосфері, що посилює "парниковий ефект" і викликає потепління клімату.

Якщо тенденція зростання споживання енергії та викидів двоокису вуглецю збережеться, то вже до 2025 р. на Землі потеплішає на 2 °С, що призведе до глобальних катастрофічних наслідків: зміщення кліматичних зон, зникнення багатьох видів рослин, скорочення лісових площ, збільшення пустель, розтавання льодовиків тощо. Все це створить небезпеку голоду, хвороб, масових міграцій населення із зон екологічного лиха.

Спалювання викопних видів палива і дров порушує баланс кисню в атмосфері, оскільки на 1 т органічного палива при цьому витрачається більш як 2 т чистого кисню. Розширення його споживання на техногенні потреби, зменшення Його відтворення через вирубування лісів веде до виникнення на планеті реальної небезпеки дефіциту кисню.

Необхідність подолання відсталості країн, що розвиваються, збільшення населення в них вимагає швидкого розвитку енергетики, зростання енергоспоживання.

Ось заходи, що дозволили б переламати негативні тенденції у сфері енергетики: І) підвищення ефективності використання енергії (за нинішнього рівня техніки можна зменшити сумарне споживання енергії на 35—45 %); 2) зменшення шкідливих викидів в атмосферу завдяки новим технологіям очищення відпрацьованих газів; 3) зміна структури паливно-енергетичного балансу через розвиток альтернативної енергетики; 4) вжиття заходів для сповільнення темпів зростання населення.

45.2.4. Продовольча проблема

Вона визначається спроможністю Землі прогодувати нинішнє та майбутнє населення планети. Співвідношення чисельності населення та обсягу продуктів харчування визнане однією з найважливіших глобальних проблем людства. Кількість голодуючих людей у світі, заданими ООН, зросла з 460 млн.у 1970 р. до 550 млн.на початку 90-х років XX ст. і, можливо, досягне 600—650 млн.у 2000 р. За населення 6 млрд осіб (1999 р.) це означає, що майже кожен десятий житель планети голодує. Найбільше голодують у країнах, що розвиваються. У розвинутих країнах добове споживання їжі досягає в середньому 3300 калорій, а в країнах, що розвиваються, — не більше 2200, тоді як мінімальна норма, визначена органами ООН, — 2400 калорій.

Вперше на актуальність проблеми співвідношення зростання населення і продовольства вказав англійський економіст і публіцист Томас Мальтус (1766— 1833 pp.). Він обґрунтував неминучість негативних наслідків збільшення чисельності населення і звернувся до проблеми оптимізації його кількості. Ідеї Мальтуса лягли в основу мальтузіанства як сукупності концепцій, в яких необмежене зростання чисельності населення розглядається як головна причина соціальних лих, політичних потрясінь та екологічних катастроф.

Загострення глобальних проблем народонаселення поставило перед наукою питання про допустимі межі чисельності народонаселення Землі. З урахуванням продовольчого, енергетичного, екологічного, соціально-психологічного факторів називаються цифри від 10 до 20 млрд осіб. За нинішнього рівня технології, за розрахунками експертів ООН, щоб уникнути глобальної екологічної катастрофи, чисельність населення Землі не повинна перевищувати 10—15 млрд. жителів.

Апробовані методи підвищення врожаїв за рахунок інтенсивного застосування техніки й хімії, введення в сільськогосподарський оборот значних нових площ, здійснення масштабних меліоративних та іригаційних робіт певною мірою вичерпали себе.

Надексплуатація ґрунту вже призвела до зниження природної родючості на великих територіях. Швидко збільшується водна і вітрова ерозія. Інтенсивне застосування хімії вже не дає пропорційного приросту врожаїв. Подальше значне розширення орних земель також малоймовірне. Важко передбачуване значення для сільськогосподарської діяльності може мати розвиток таких явищ глобальної екології, як "парниковий ефект" і озонова діра.

Способи вирішення продовольчої проблеми не зовсім зрозумілі. Вочевидь, вони не обмежені сферою власне сільського господарства і пов´язані зі змінами загальних механізмів функціонування суспільства та його взаємодії з природою. Є підстави вважати, що індустріалізація сільського господарства, його зближення з промисловим виробництвом є одним із таких способів. Рівночасно в передових країнах помітні ознаки переходу від індустріалізованого сільського господарства до біологічного рослинництва, здійснюваного без застосування хімічних засобів, навіть без мінеральних добрив. У ряді країн, що розвиваються, провадяться експерименти з відновлення традиційних методів ведення сільського господарства, що відповідають місцевим екологічним і соціокультурним особливостям та враховують досягнення сучасної агрокультури.

Важливим напрямком вирішення проблеми голоду є перехід від "зеленої" революції до революції генетичної. Запровадження досягнень біотехнології стане істотним внеском у вирішення продовольчої проблеми.

45.2.5. Проблема війни і миру

Воєнно-політична конфронтація і пов´язана з нею гонка озброєнь є найближчою загрозою виживанню людства. З розпадом Радянського Союзу ця конфронтація втратила ті реальні й геополітичні основи, які в період "холодної війни" породжували воєнне протистояння. Базою конфронтації залишаються "образ ворога", недовір´я і стереотипи минулого. Хоча воєнно-політична конфронтація й не призвела до третьої світової війни, але вона породила багато локальних збройних конфліктів, що завдали колосальних збитків розвиткові людства. За період з 1945 р. до середини 80-х років сталося понад 150 таких конфліктів, втрачено 10 млн.осіб (убитих, поранених, покалічених). За цей час витрати на гонку озброєнь досягли 7500 млрд доларів США. У 80-х на кожного жителя планети, у тому числі немовлят, припадало, за різними підрахунками, від 4 до 15 т вибухівки (у перерахунку ракетно-ядерних засобів на звичайну вибухову речовину).

Нині зберігаються колосальні арсенали засобів масового знищення і звичайного озброєння. Ведеться активна діяльність, спрямована на створення нових видів бойової техніки. Відбувається "розповзання" передової військової технології по планеті, вона потрапляє в зони політичної напруженості й нестабільності. За оцінками військового відомства США, до кінця XX ст. близько 30 країн володітиме хімічною зброєю, 10 зможуть виробляти біологічну зброю, 15 країн, що розвиваються, матимуть або навіть самостійно вироблятимуть балістичні ракети. Ряд держав працюють над створенням власного ядерного потенціалу.

Військово-політична конфронтація — ірраціональна з огляду на стратегічні інтереси виживання та розвитку людства. Вона може вилитись у глобальне воєнне зіткнення. Крім того, мілітаризація поглинає значні матеріально-фінансові, технологічні та інтелектуальні ресурси, що перешкоджає ефективним діям, спрямованим на вирішення глобальних проблем.

На планеті залишилося п´ять ядерних держав: США, Російська Федерація, Китай, Франція, Великобританія. Україна добровільно відмовилася від свого ядерного потенціалу. Тільки повне ядерне роззброєння приведе до остаточного зникнення загрози ядерної війни.

45.2.6. Проблеми освоєння ресурсів океану та способи їх вирішення

Прогрес у сфері науки і техніки дозволив значно розширити сферу й масштаби використання ресурсів і простору Світового океану. Швидкими темпами розвивається флот — головний користувач просторових ресурсів. Зараз він складається з 80 тис. суден сумарним тоннажем 425 млн.т. У структурі флоту переважають (35 %) наливні судна-танкери. Друге місце (28 %) належить контейнеро- й ліхтеровозам.

Риболовний флот налічує 21 тис. суден водотоннажністю понад 100 тис. т. Останні прогнози свідчать про те, що в найближчі 20—30 років можна збільшити щорічне добування морських біологічних ресурсів до 150—180 млн. т (на початку 90-х років — близько 90 млн. т). За мари культурою майбутнє. Вважають, що гектар марикультури здатен давати у вісім разів більше риби, ніж гектар суходолу — м´яса.

Крім біологічних ресурсів, Світовий океан має колосальні мінеральні багатства — корисні копалини. Інтенсивно здійснюється видобування нафти й газу на шельфі. Якшо 1960 р. у світі існувало 70 плавучих платформ для видобування нафти, то на кінець XX ст. їх було вже близько 750. Глибина розвідувального буріння на початку 90-х років досягла 2500 м, а експлуатаційні роботи ведуться на глибині до 1000 м. Частка "морської" нафти в загальному її видобутку становить 1 /3 світового видобування, а "морського" газу — близько 25 %.

Спеціалісти вже впритул наблизилися до розробки економічно ефективних засобів для промислової експлуатації залізомарганцевих конкрецій з глибини 4—6 км. Цими конкреціями, що являють собою поліметалічні руди (до 14 % заліза, 25 % марганцю, 0,5 % міді, 1,9 % нікелю, 0,5 % кобальту), покриті великі площі дна Світового океану.

Найважливіший потенційний ресурс Світового океану — дейтерій (водень з атомною масою 2), який є паливом для термоядерних пристроїв. Запаси його в океані практично невичерпні.

Світовий океан — гігантський акумулятор енергії. Він накопичує її у вигляді кінетичної енергії течій і хвиль, потенційної енергії, пов´язаної з різницею рівня океану в різних його частинах, і, нарешті, теплової (гідротермальної) енергії (завдяки різниці температур різних шарів океану). Енергія Світового океану невичерпна, але використання її поки що залишається проблематичним.

Експлуатацію простору та ресурсів океану необхідно здійснювати, уникаючи подальшого його забруднення.