Основи літературознавства

2.4. Теоретико-літературна думка в епоху бароко

По завершенні доби Відродження наприкінці XVI ст. утверджується естетика бароко. Цей загальноєвропейський напрям охопив країни Південної та Східної Європи, розвинувся в Іспанії, Італії, Німеччині, Франції, Англії, Польщі, Україні. Італієць Джованні П. Капріо називав поезію вищим родом мистецтва, бо вона може відтворити не лише видиме, але й невидиме, ірреальне. Франческо Патриці (1529—1597 pp.) писав, що предметом поезії має бути те, у що неможливо повірити, що є справжнім фундаментом незвичайності, яка й зобов´язана становити головний предмет кожної поезії. Теоретик і практик бароко Лоренцо Верніні (1598—1680 pp.) вважав, що предметом мистецтва є природа, вона — прекрасна.

Значним внеском у теорію бароко стали праці іспанця Б. Ґрасіана (1601—1658 pp.) "Дотепність, або Мистецтво витонченого розуму", "Кишеньковий оракул", присвячені видам і прийомам дотепності. Італієць Е. Тезауро (1591—1675 pp.) джерелом дотепності вважав такі тропи, як метафора, алегорія і символ.