Основи літературознавства

13.7.3. Імпресіонізм

Імпресіонізм (франц. impression — враження) — з´явився спершу у французькому малярстві у II половині XIX століття (Едуард Моне, Клод Моне, Опост Ренуар, Едгар Дега, Каміль Піссарро). Його назва пішла від картини К. Моне 1873 року "Імпресія. Схід сонця". Основоположниками імпресіонізму в художній літературі вважають братів Едмона і Жуля Ґонкурів.

Імпресіоністи виступали проти натуралізму, але не заперечували натури як об´єкта зображення. Вони відтворювали світу русі, враховуючи, що кожне явище відкривається очам щораз новими гранями. Імпресіоністи вважали, що твори повинні виникати без попереднього осмислення чи задуму, ніби інстинктивно, бо не можна охопити широку панораму подій, об´єктивна істина людині недоступна. Треба малювати тільки те, що бачиш, звідси ідея спостереження на природі. Н. Калиниченко писала, що українські письменники вважали імпресіонізм протестом проти застиглих штампів. Вони шукали нові форми і засоби, звертаючись безпосередньо до життя, прагнули змалювати не предмет, а враження від нього.

Образ у імпресіоністів виникає при безпосередньому погляді на предмет не всебічно, а фрагментарно, етюдно, незавершено. Імпресіоніст є свого роду колекціонером вражень. В. Брюсов писав про І. Анненського, якого вважав імпресіоністом: "Він усе зображує не таким, яким він це знає, але таким, яким воно йому здається, причому здається саме тепер, у дану мить". Письменник-імпресіоніст створює не готову картину, а ескіз до неї. Жертвуючи широтою зображення, він прагне знайти таку деталь, яка б відповідала душевному стану героя або слугувала б контрастом до нього.

Нове світовідчуття вимагало і нових мовно-стилістичних засобів, яскравих троп, ускладнених асоціацій, посиленої емоційності, використання безсполучникових речень та інверсій. У творах письменників-рсалістів домінувало раціональне начало, типізація життя людини і суспільства, в імпресіоністів переважало почуттєве, інтуїтивне. Предметом художнього дослідження імпресіоністів стає індивідуальне та індивідуалістичне, вони зосереджують увагу на проблемі самотності, протиставленні людини і світу.

У творах імпресіоністів змінюється концепція людини. "Пошук єдності й гармонії зі світом, — відзначає Ю. Кузнецов, — стає далекою мрією (це ріднить імпресіонізм з романтизмом і неоромантизмом). Натомість у літературу входить герой стражденний і бунтівний, з рефлексіями і комплексами, втомлений і водночас агресивний. Творам, що написані в імпресіоністичній манері, притаманні заглибленість у внутрішній психодуховний світ індивідуума, лірична сугестивність, яка справляє особливий вплив на читачів, тонкий естетизм".

Розвитку імпресіонізму в українській літературі сприяла, за словами Ю. Кузнецова, "сама українська ментальність, зокрема, притаманні їй індивідуалізм та ліричність". Він з´явився у поезії г прозі наприкінці XIX століття і мав лірико-романтичне забарвлення, що єднало його з неоромантизмом та символізмом. Це добре помітно у творах М. Коцюбинського, зокрема у повісті "Тіні забутих предків", в етюдах, образках, акварелях.

Є. Федоренко, характеризуючи стиль М. Коцюбинського, відзначає, що письменник не дає детальних описів, а тільки "окремі натяки", "плями", тички, що вже показують шлях читачевій уяві", ставить на перший план психічні переживання героїв, а не фабулу. У новелі "На камені" він дає "цілком нове освітлення природи, яка асоціюється з психологічним станом Фатьми (її ненависть до моря, любов до гір)". Письменник часто використовує кольорові епітети ("синя хвиля", "стемніле море", "біла піна"). "Взагалі у Коцюбинського, — відзначає Є. Федоренко, - - переважають зорові враження і кольорові образи. Саме в цьому проявляється своєрідна особливість письменника, звернення до інших видів мистецтва, зокрема до засобів живопису. Власне, тому його описи природи вирізняються своєю пластичністю та мальовничістю і оригінальністю метафор".

Зорові образи у творах М. Коцюбинського часто переплітаються із звуковими. Прикметний з цього погляду уривок з новели "На камені": "Літніми вечорами, такими тихими і свіжими, коли зорі висіли над землею, а місяць над морем, Алі виймав свою зурну, привезену з-під Смірни, примощувався під кав´ярнею або деінде і розмовляв з рідним краєм сумними, хапаючими за серце згуками..., зурна повторяла один і той самий голос, монотонний, невиразний, безконечний, як пісня цвіркуна, аж робилось млосно, аж починало під серцем свербіти, й запаморочені татари підхоплювали в такт пісні:

— О ля-ля... о-на-на".

Сюжетна дія новели "На камені" розгортається на тлі сірого кольору, зміни, які відбувалися в душі татарської дівчини Фатьми після зустрічі з

Алі, символізує розквітлий гірський крокус. Білим скелям М. Коцюбинський протиставляє червоний колір головної пов´язки Алі і зелений колір фередже Фатьми. Ці живі кольори — контраст до мертвої застиглої скелі.

Вершиною імпресіоністичного письма М. Коцюбинського є новела "Intermezzo". Враження від навколишньої дійсності і внутрішні переживання її автор передає зоровими картинами. Образи квітів, птахів відображають внутрішні процеси, які відбуваються в душі героїв. Дійові особи твору — "ниви у червні", "сонце", "зозуля", "жайворонки". Сценою дії є душа ліричного героя з її болями, утомою, радощами і надією. Як справжній виплеск зливи переживань звучать слова: "Погаси сонце й засвіти друге на небі". Через конфлікт між громадським обов´язком і втомою, зневірою письменник розкриває соціальні (художник і суспільство) та психологічні переживання.

Імпресіонізм М. Коцюбинського Ю. Кузнєцов називає психологічним. Цю імпресіоністичну стильову течію продовжили Андрій Головко, Б. Лепкий, В. Підмогильний, Григорій Косинка, Микола Хвильовий.

Імпресіоністична образність характерна для творів В. Еллана-Блакитного, В. Чумака, Г. Михайличенка, Олександра Олеся, Є. Плужника, Т. Осьмачки. її використовували символісти (П. Верлен, С. Малларме, М. Метерлінк). "Поезія Верлена, — писав Г. Косіков, — імпресіоністична тому, що, руйнуючи межі між суб´єктивним та об´єктивним, духом і плоттю, високим і низьким, відмовляючись від раціонально-морального відношення до дійсності, вона цілковито віддається фіксації безпосередніх, миттєвих вражень, "душа" й "пейзаж" однаково втрачають визначеність, розмита лінія починає панувати над чітким контуром, відтінок — над однотонністю кольору, а світлотінь — над світлом і тінню".

У стилі імпресіонізму написаний вірш В. Чумака "Обніжок":

Вранці — роси. Марити. Мовчати. Колос. Шум. Волошки. Знов волошки. Материнка. Конюшина. Смутку трошки. Вранці — роси. Марити. Мовчати.

Його автор економить час і простір. Кожне слово у вірші — імпресія, хвилеве враження, зворушення.

За словами Л. Андреєва, фундамент імпресіонізму — "пейзаж душі", "миттєва реальність, ліричний щоденник без героя і сюжету, це "музика передусім", "краплинка поезії замість моря прози".

У творах імпресіоністів часто відтворюються такі психічні стани, як тривога, туга, нудьга, самотність, журба, смуток, відчай, зойк, рідше радість. Це основні дійові особи імпресіоністичної лірики. Ось як малює світанок М. Йогансен:

Захолола жахом зоря. Над лісом

(Давно вже помер місяць),

Червоне бадилля на сході кричить,

Угору лізе вогневий буряк,

Видирається вище, і вище, і вище.

Ударив, свиснув, розсипався іскрами —

Ранок.

Імпресіонізм рідко виступав у чистих формах, найчастіше схрещувався з символізмом, експресіонізмом.

На початку XX століття імпресіонізм поступався іншим течіям модернізму.