Етика

ПЕРЕДМОВА

Перед сучасною цивілізацією постала низка проблем, пов´язаних із можливістю виживання людства як виду та збереження феномена планетарного життя. Серед найгостріших на межі тисячоліть — екологічна, демографічна, ресурсо-енергетична та ядерна безпеки. Причини їх породжені суперечністю між розвитком цивілізації та культури. Людство досягло великих успіхів у пізнанні таємниць природи, підпорядкувало своїм потребам інші види планетарного життя, навчилося виробляти необхідні засоби для гарантованого виживання.

Однак стає усе очевиднішим, що людство не опанувало власної природи і тому перебуває у постійній небезпеці її стихійних виявів. Складність сучасного життя, що визначилася як криза гуманізму, ставить людство перед необхідністю зосередження уваги на чинниках, здатних відкрити перспективи подальшого розвитку і усунути відчуття наближення есхатології історії.

Одним із вагомих факторів применшення стихійної змагальності воль, характерної для сучасної постіндустріальної цивілізації, є відповідальна мораль. Вона оперта на свідомий, розумно визначений вибір морально доброго. Критерій його — діяльність, що утверджує людину як розумну, творчу і, отже, людяну істоту.

Мораль визначилася у культурі людства не лише як один із вагомих чинників творення злагоди у міжособистісних стосунках та всередині людських спільнот. Усі чесноти людства, а саме: здатність пізнання, здатність предметного формування дійсності, художні здібності тощо мають передумовою моральне відношення до світу. Небайдужість як усвідомлення самоцінності явищ здатна бачити у них мету та взаємодіяти з ними на засадах єдності мети і засобів. Зрештою, на емпіричному рівні людина здатна доходити висновку, що обмеженість мети або обмеженість засобів навіть за умови моральності мети дають руйнівні наслідки як для об´єкта, так і для суб´єкта.

Людство визначилося як свідомий суб´єкт життєвості у процесі творення стосунків. Вироблена ним суспільна організація стала певним гарантом злагоди всередині людських спільнот. Право, закони, державні та суспільні інституції регулюють стосунки на декількох рівнях складного соціального організму, утворюючи певну цілісність.

У кожному з названих структурних елементів суспільного організму наявні моральні чинники, що надають стосункам якісної визначеності. Щоразу це історично зумовлений рівень людяності життя. Вироблені способи регуляції більшою або меншою мірою відповідали своєму призначенню. Вони формували носіїв досвіду стосунків, що регулювалися звичаєвістю, опертою на страх та моральні авторитети. Ця форма регуляції, особливо на попередніх етапах історії, коли досвід окремої людини ще не розійшовся з досвідом спільноти, виступала ефективним чинником організації суспільного життя.

У сучасну епоху все очевидніше виявляється відмінність у творенні досвіду стосунків. Цінним бачиться не те, у чому людина спільна з іншими, а те, у чому вона відмінна від них, навіть безвідносно до моральної, естетичної тощо цінності цього відмінного.

Результати активності визначаються їх практичною корисністю. Звільнене від страху перед зовнішнім світом та від морального почуття в собі цивілізоване людство зосереджене на предметно-речових цінностях, що стали метою. Тим самим воно опинилося у полоні власної чуттєвої природи. Виражене прагнення, навіть жадоба, задоволення тілесно чуттєвих потреб стали новим джерелом несвободи людини. Вона потрапила у полон до себе самої. її розкута енергія, спрямована на виборювання простору для самоутвердження, часто без будь-яких внутрішньо покладених обмежень, створює стійку психічну напругу, викликану очікуванням неконтрольованих вибухів агресивності. Свідомість, звільняючись від страху (страх гніву богів, морального осуду середовища тощо), не прагне утвердити на його місце мораль як засіб саморегуляції. Особа не знає (і не прагне знати) себе як свідомого суб´єкта морального вибору. Егоїстична зорієнтованість виявляє себе не лише в ігноруванні моральних вимог, але і в агресії щодо моральних цінностей. Зосереджена на творенні умов життя, особа звикає розуміти справді цінною лише його матеріальну сферу.

Ця ситуація висуває перед культурою, зокрема етичною теорією, моральну вимогу: відкривати суспільству і людству масштаби небезпеки, що загрожують цивілізації, яка ігнорує мораль. Етична теорія, що володіє критеріями моральності процесу творення людьми умов свого життя, знанням шляхів гармонізації стосунків у межах конкретних людських спільнот та у масштабах людства загалом, — вагомий чинник запобігання стихійності суспільних процесів. Останні особливо небезпечні в умовах розвинутих технологій, що працюють на творення засобів масового знищення людей. Перед сучасною цивілізацією постала моральна відповідальність величезної ваги: утвердити принципи гуманізму та поширити їх на усі види планетарного життя. Егоїзм людства небезпечний тим, що, зрештою, загрожує обернутися проти нього самого.

Стосунки всередині людських спільнот потребують осягнення сфери моральності. Обмеженість суспільного життя виявляє себе у відсутності моральних (і ширше — духовних) чинників, здатних живити розум і почуття людини, надихати на щире, безпосереднє спілкування, на взаємну приязнь і довіру, тобто на самоздійснення у формах морально-прекрасного. Суспільне життя, що не містить у собі спонуки на моральне самопізнання та самоздійснення людської особистості, відкривається власною обмеженістю. Принаймні великий потенціал культури, величезні її здобутки, характерні для попередніх епох, нині практично вилучені з числа вагомих чинників творення моральності.

Мораль відсунулася на периферію стосунків, втратила себе як засіб регуляції відносин між людьми та саморегуляції. Опинившись у ситуації вибору між моральними і позаморальни-ми засобами самоутвердження, особа вибирає останні як найближчий шлях до життєвого успіху. Аморалізм життя виявляє себе утому, що в ньому потерпають моральні особистості, тоді як відверто аморальні утверджуються і почувають себе господарями життя. Дискредитація моралі, яка відбувається при цьому, — одне з найнебезпечніших явищ, що спричиняє руйнування людського духу і культури загалом. Однак, як не парадоксально, егоїзм має свої позитивні сторони. Він спонукає людство дбати про збереження життя на планеті, усуваючи загрозливі для нього чинники. На рівні особи егоїзм спонукає пізнавати себе та середовище життєвості. Як пише К. Юнг, людині слід знати, на яке добро вона здатна і до яких підлостей може вдатися. "Вона має стежити за собою, щоб перше стало дійсним, а інше — залишилося в уяві". Лише за цієї умови вона максимально здійснить життєві задуми і здобуде приязнь оточення. Отже, опанування власних інстинктів — безумовна цінність.

Сказане свідчить про зростаючу цінність теорії моралі не лише як джерела пізнання людиною та людством самих себе, але також як засобу організації стосунків на засадах розумного, а отже і морально доброго. Із сфери теорії мораль об´єктивно висувається у сферу актуальних проблем практики.

Моральність етичного знання покладена у його природі. Воно не містить примусу чи залякування, а звернене до сумління особистості, до її свідомості з метою спонукати самопізнання. Етична теорія пояснює людині її власну природу, відкриває суперечності між чуттєвими прагненнями та розумним вибором діяльності, орієнтує на свідоме обмеження стихії чуттєвості, вказує шляхи опанування своєю природою. У такий спосіб вона виконує гуманістичну функцію, надаючи особі можливість здобути об´єктивні підстави самоповаги та поваги з боку інших. Етична теорія виходить, таким чином, з принципу поваги людської особистості. Вона бачить у суб´єкті великий, ще мало задіяний сучасним суспільним життям, творчий потенціал морально доброго. Апелюючи до свідомості з прагнення озброїти знанням сутності добра та показати шляхи до нього, етична теорія бачить особу основним джерелом удосконалення життя.

Свідомий вибір морально цінного у діяльності зовсім не усуває з числа важливих чинників моральності механізм безсвідомого як морального регулятора. Етична теорія показує, що він вироблений процесом еволюції виду "людина" і закріпився у глибинних шарах психіки у вигляді внутрішнього недопуску (табу) на ті чи інші дії, шкідливі для життя (власного або інших людей). Вона спрямовує увагу суб´єкта на поглиблення "інстинктивної моралі" свідомим моральним вибором на підставі знання сутності добра. Вона також показує шляхи уникання можливих неконтрольованих вибухів агресивності.

Наявна у природі людини агресивність може викликатися з глибин психіки, актуалізуватися суспільними ситуаціями, що налаштовують на ворожість проти інших.

Етична теорія переконливо доводить, що людина як суб´єкт життєвості має моральні зобов´язання як перед собою, так і перед людством. Щодо роду людського, то кожен його представник зобов´язаний не осоромити рід людський, своєю поведінкою не принижувати гідність людини. Як представник виду "людина розумна", а отже як член певної спільноти та людства, людина зобов´язана примножувати чесноти свого роду (народу), сприяти його матеріальному та духовному добробуту. Названі вище обов´язки, зрештою, осягаються зобов´язанням людини перед самою собою, а саме: здійснити закладені в ній природою творчі здібності на засадах людяності. Оскільки інтерес особи, за умови його мораль-нісної визначеності, не суперечить суспільному інтересу, творча її самореалізація об´єктивно містить у собі морально цінний зміст.

Цінність людини навіть не у тому, що вона вміє і як багато знає, а утому, наскільки знання та вміння зігріті людяністю відношення до світу. Розгортаючись у суб´єкті здібністю чути і розуміти інших, бути небайдужим до них та утверджувати життя у багатстві його виявів як вищу цінність, моральність є вагомим чинником соціального оптимізму. Розумна воля, або, що те ж саме, добра воля — джерело спонуки свідомого творення суспільної злагоди, приязні та порозуміння. Апелюючи до особи з метою стимулювати самопізнання для морального са-моздійснення, етична теорія утверджує людину як вищу цінність світу.

Можливість здобути підстави для оптимізму щодо перспектив виходу з глобальної духовної кризи сучасної цивілізації також зумовлює актуальність звертання до етичної теорії. Вона показує, що вихід знаходиться не десь поза суспільством та людиною, а в їх зорієнтованості на гуманістичні цінності. Подолання відчуженості людини від людини, людини від суспільства сприяє необхідності, поряд із зовнішніми (відчуженими) формами, створювати підстави для внутрішніх (моральних) взаємодій. Зрозуміло, що така можливість відкривається за умови зменшення стихійної змагальності воль, що, у свою чергу, передбачає зміну суспільних орієнтацій у напрямку посилення ролі морального чинника.

Суб´єкт моральності, що є носієм ідеї добра та утверджує його у стосунках як норму відносин, постає ідеалом людини. Між тим, життя потребує його як реального і типового суб´єкта стосунків, оскільки на кожному з рівнів творення людьми своєї життєвості (людство, конкретні спільноти, особа) якість процесу визначається наявною в її суб´єктах мірою людяності.

Зосереджуючи увагу на зростанні ролі морального чинника у сучасному світі, ще раз звернемо увагу на спільне та відмінне урегулюванні стосунків засобами моралі у минулому і нині. Аналіз становлення моралі в антропогенезі та закономірностей її розвитку в соціогенезі засвідчує її величезний творчий потенціал: організуючої сили специфічно людського життя.

Моральність, укладена в традиції та звичаєвість, об´єктивована у змісті законів, розглядалася як умова збереження життя, її цінність утверджувалася також тим, що мораль вважалася дарунком богів. Контроль за дотриманням її вимог здійснювали усі члени соціального цілого.

Нині особистість, яка поставлена в ситуацію вільного вибору способу життя, опиняється перед необхідністю свідомого налаштування на принцип морального добра, щоб утвердитися як суб´єкт моральності. Отже, особливої актуальності набувають питання морального виховання. Розв´язання низки політичних, економічних, соціальних проблем, що особливої гостроти набули нині в Україні, неможливе без опори на свідомий моральний вибір.

Життя за законами моралі — не лише вимога філософів-моралістів. Це об´єктивна необхідність: умова збереження соціальної злагоди та творення добробуту не лише для "обраної меншості", а для широких верств суспільства. Зрештою, це умова подальшого поступу в усіх сферах життя. Пізнання сутності моралі та організація життя згідно з ЇЇ законами — умова свободи ЇЇ суб´єкта — людської особистості.

Ґрунтовне опанування етичною теорією та усвідомлення її як засадничої основи моральнісних взаємодій у педагогічному процесі — необхідна складова фахової підготовки вчителя.