Етика

2.2. Мораль як явище культури

Цінність етики в культурі відкривається через її предмет —мораль. Мораль — це опредметнена в стосунках людяність життя. На відміну від тварини, взаємодія якої з природним світом підпорядкована інстинкту виживання, людина задовольняє свої багатогранні (матеріальні та духовні) потреби багатогранним способом. Вона утверджує себе у взаємодії зі світом як суб´єкт свободи. В діяльності та завдяки їй людина творить реальний простір свободи. Людство живе у створеному ним специфічно людському просторі (матеріальному та духовному). Не воно пристосовується до природи, а природу "пристосовує" до своїх потреб.

Здійснюване людиною матеріальне виробництво, що задовольняє людські потреби в житлі, харчуванні, одязі тощо, створює образ затишного, оформленого, захищеного життя. Звільнення від випадковостей існування зумовлює особливе становище людини в природі: суб´єкта свідомого творення власного життя. Специфікою людського життя зумовлена об´єктивна необхідність організації. її основою є розумне регулювання стосунків. Організація на засадах розумності — сутнісна характеристика людського життя. Воно заявляє про себе на усіх рівнях саме як специфічно людське. На рівні великих людських спільнот (держав) регулювання стосунків здійснюється засобами законодавства, права та державних механізмів, що роблять організацію дійсною. Вона є гарантом захисту життя, майна, людської гідності кожного члена суспільства. Впродовж усієї історії існування держав, попри всю недосконалість їх історично-конкретних типів, носії ідеї організації утверджувалися в спільнотах як символічне уособлення порядку. На цій підставі вони тривалий час прирівнювалися до богів (фараони, царі). В межах державності людина утверджується як суб´єкт соціального життя. В законах, праві, як соціальних формах, попри всю історично-конкретну обмеженість способів організації життя, завжди наявні риси всезагального — риси моральності стосунків. Зрештою сама ідея організації має моральнісний характер, оскільки спрямована на збереження, відтворення і розвиток специфічно людських способів життя. Не випадково, закони в ранніх культурах розглядаються як дарунок богів. Згадаймо хоча б скрижалі Завіту, дані Мойсею богом Яхве для єврейського народу.

Окреслюючи межі діяльності, закони регулюють стосунки не лише засобами громадської думки (що характерно для мо-ралі), але і шляхом примусу. Вони здійснюють необхідне в інтересах більшості, тому не суперечать моралі й підтримуються спільнотою. Лише в разі, коли державні установи, що поклика-ні регулювати і контролювати виконання законів, перестають відповідати інтересам спільноти, ці суспільні форми коригуються, в тому числі і засобами примусу: зміною типу держави та механізмів, що забезпечують її функціонування.

Розгалужена система форм суспільної організації (держава, класи, партії тощо) зрештою має сім´ю своєю первинною засадою та основним чинником постійного відтворення суспільності життя. Перший досвід соціальності в її цілісній і невідчуженій формі — у безпосередніх стосунках приязні, любові — людина здобуває саме в сім´ї. Саме сім´я, за словами Геґеля, є "природною" формою існування моральності.