Етика

2.3. Мораль і мистецтво

Предмет моралі — людяність спілкування. Опредметнення людського духу здійснюється в спілкуванні. Інший — джерело небайдужості. Моральне почуття як таке стає дійсним, коли організується своїм предметом. І щоразу воно конкретизується, розгортаючись навколо предмета небайдужості. Усе багатство та різноманітність, неповторність процесу спілкування пов´язані з його суб´єктами. Вони творять людяність стосунків. Спілкування, що має обмежений або руйнівний характер, розкриває обмеженість, антилюдяність його суб´єктів.

У моральному спілкуванні процес має самоцінний характер. Духовний досвід одного з суб´єктів "згасає" в досвіді іншого і навпаки. Зрештою він певним чином виявить себе. Трансформуючись в особистісний досвід іншого, суб´єктивуючись, він заявить про себе в інших формах. Це і є спосіб, у який мораль реалізує себе, а саме — у феномені творення суспільності. Остання є дійсною в діяльності творення людьми стосунків. Це явище можна характеризувати як суб´єктивацію досвіду людяності у процесі спілкування. Мораль здобуває можливість об´єктивації з допомогою інших форм духовного досвіду. В першу чергу це мистецтво. Специфіка мистецтва — в об´єктивації досвіду засобами художньої образності. В художньому образі духовність конкретизує себе предметними формами. Тобто дух, що розгорнувся навколо предмета небайдужості, надає останньому ідеального буття в образі. Якісна визначеність наслідків формування — це свідчення досконалості духу (розуму, почуттів, творчих здібностей). Ці наслідки засвідчують, наскільки досконалими є предмет і творчі уміння митця. Художньо-естетичне формування визначилося як найбільш відповідний змісту відношення спосіб його об´єктивації. Художній образ — це відображення якостей об´єкта відповідно до того, як вони відкрилися почуттям суб´єкта. Єдністю виражальної предметності та суб´єктивних здатностей її сприймання і опредметнення в образах створюється досвід специфічного змісту. Це досвід людського ставлення до світу, моральний за змістом та естетичний за способом його існування. Завдяки специфічним особливостям естетичного формування мораль не "консервується" в нормі, а розгортається в чуттєвому явленні як процес. Так, поняття "герой" та "героїчне" в повноті властивої їм людяності ґрунтовно осмислені не етичною, а естетичною теорією та художньою практикою. Специфіка художньої образності дозволяє розгорнути ідею людяності в цілісне буття героя, не обмежуючись аналізом конкретного вчинку, до чого вдається моральна свідомість. Етична теорія, оскільки сферою інтересів останньої є об´єктивована у вчинку людяність, неминуче звертається до конкретного та особливого. Лише на цій підставі вона може формувати поняття, закріплюючи в них сутнісні риси явищ. У мистецтві явище героїчного об´єктивується як цілісність духовного досвіду героя, що містить у собі й всезагальність досвіду.

Вплив християнства на становлення культури співпереживання стражданням боголюдини величезною мірою зумовлений мистецтвом. Численними зображеннями боголюдини, зокрема її страждань, воно формувало культуру почуттів, виражену в небайдужості до страждання іншого. Воно формувало також Почуття власної провини та відповідальності за вчинки, що здатні стати причиною чужих страждань. Отже, мистецтво сприяло формуванню ідеї людяності не як певної абстракції, а як Реальної небаидужості людини до людини. В її творенні задіяним Через співпереживання виявлявся кожний, у кому жевріють бодай якісь іскорки людяності. Звернене до боголюдини, воно Цілком могло стати реальністю і щодо конкретної іншої людини.

Форми, в яких моральне явлене мистецтвом, не є зовнішніми щодо сутності моралі. Вони зумовлені природою художньо-естетичного процесу, в якому досконалість у її самоцінності, тобто краса, споріднена з істиною людського, що виявляє себе як добро. Отже, на ґрунті краси мистецтва органічно поєднуються істина і добро.

Духовний досвід, закріплений у мистецтві у символічно-образній формі, постає в його істині як досвід моральнісний. В ньому ідеал людяності здобуває свою повноту не лише як естетично-художня реальність. Він постає дійсним і звернений до дійсності, оскільки досконале естетичне формування завжди базується на моральності відношення до предмета небайдужості. Надання предмету форм, органічних його сутності, засвідчує не лише повагу митця до об´єкта небайдужості, а й таку закоханість у своє творіння, що породжує здатність "вдихнути" в нього життя. Не випадково, Ф. Шіллер називає митця "медіум" (лат. теdius — посередник між людьми і "світом духів").

Міф про Пігмаліона та Галатею говорить про чудодійну силу закоханості митця. Силою почуття він перетворює оброблену брилу мармуру, що набула образу жінки, в живу істоту — прекрасну Галатею.

Характерно, що до об´єктивації ідеї засобами мистецтва широко вдається релігія. Чуттєво явлений Бог (образ) та символи віри стають предметом чуттєвого переживання з боку віруючих і живлять тим самим почуття віри. Укоріненість символів віри в свідомості людини великою мірою зумовлена дією феномена художності.