Етика

3.4. Давньоіндійська етика

Етика Давньої Індії складається в II—І тис. до н. є. їй властиве багатство уявлень про сенс моралі, що відображають багатство тенденцій суспільного життя. Визначається чітка регламентація характеру стосунків кастовим поділом індійського суспільства. Так, традиція закріплювала цілковиту залежність жінки від чоловіка, дітей — від батька. Після смерті чоловіка жінка мала йти за ним на вогнище, щоб з´єднатися в іншому світі зі своїм "богом", тобто чоловіком. У релігійних ученнях моральні традиції набували змісту "закону богів".

Брахманські "Закони Ману" — збірка правових та етичних норм — закріплюють названі традиції сімейних стосунків як норму. Брахманізм, що виник у X ст. до н. е., освятив кастовий поділ індійського суспільства. Він дав чіткі регламентації щодо життя і поведінки віруючих усіх каст. У цьому вченні основна увага звернена не на земне життя, а на потойбічний світ. Матеріальний світ дає лише ілюзію, оману життя. Тому слід Дбати не про тілесні блага, а, відмовившись від радощів життя, прагнути досягнення мокши (звільнення). "Розумний, — говориться в етичних настановах брахмана, — надає перевагу благому Над приємним, дурний заради мирського благополуччя вибирає Приємне" [1,с. 90]. Брахмани ретельно дбали про збереження існуючої соціальної структури. В їхньому вченні наголошується, що людині не варто прагнути перейти з нижчої касти до вищої.

У потойбічному світі Брахм зверне на нього увагу, і, якщо вона добре жила у своїй касті, пошле душу до вищої касти.

Ідея відплати за добро і зло у потойбічному світі (закон карми) базувалася на понятті "перевтілень" душі людини після її смерті. Бог Яма перевіряє поведінку людей і залежно від учинків карає чи винагороджує їх. Винагородою за виконання дхар-ми (обов´язку) є перевтілення душі: вона здобуває життя в тілі представника вищої касти.

Низка інших релігійно-філософських течій Давньої Індії так чи інакше спиралася на вчення брахмана. Вони пропонували відречення від світу як шлях звільнення від страждань (Ньяя); моральне самопізнання (Санкхья), "знання" моральних правил та їх виконання (Міманса), моральний аскетизм та самозречення (Йога); занурення у власне "я", покірність (Веданта).

У V ст. до н. е. в касті воїнів (кшатрії) виникає нова релігія джайнізм, опозиційна брахманізму. Об´єктом критики стають основи уявлень брахмана про світобудову та про соціальний устрій. Заперечується існування брахманських богів, створення світу богом. Джайністи твердять, що Всесвіт утворився сам собою. Вони заперечують кастовий лад та стосунки, що зумовлені ним. У свої общини вони певний час приймали людей різних каст. Щастя обіцяли не у потойбічному, а у земному житті за умови належної поведінки. В поглядах на цінності життя джайнізм близький до інших релігійно-філософських течій. Це вчення прославляє бідність, аскетизм, вчить нехтувати радощами земного життя, утримуватися від пристрастей. "Доброчесність є втілення добрих учинків, а гріх — протилежне цьому. Лжа та інші подібні вади — причини залежності" [1, с. 147]. Основним законом моралі Махавіра (засновник джайнізму) вважав співстраждання з усіма живими істотами. Оскільки душу мають не лише люди, але і тварини, слід відмовитися від м´ясної їжі і дбати, щоб не заподіяти шкоди будь-якій живій істоті. Проповідь ненасильства та практика аскетизму складають основу моральної культури джайнізму.

У VI ст. до н. є. склалося опозиційне щодо брахманізму релігійно-етичне вчення буддизм. Воно обіцяло спасіння всім людям, незалежно від кастової приналежності. Заперечувалася необхідність жертвоприношень та складна обрядовість. Ідея духовної рівності людей зумовила популярність буддизму серед широких мас населення. Під впливом етичного вчення буддизму великого поширення набула практика чернецтва. Монахи повинні виконувати десять заповідей: не вбивати живих істот, бути цнотливими, не брехати, не красти, не пити вина, уникати надмірностей в їжі, уникати розваг, не користуватися пахощами і прикрасами, не спати на розкішних ложах, не брати в дар золото і срібло. Монахи мали періодично сповідатися і каятися у гріхах. Перші 5 заповідей мали виконувати також миряни. Добровільна аскеза в умовах тяжких матеріальних нестатків виконувала певну моральну функцію: людина позбавлялася відчуття безпорадності перед життям. Адже виходило, що це вона сама добровільно обрала для себе шлях уникання насолод земного життя. Основні ідеї буддизму спрямовані на відкриття шляху врятування людини від страждань. Учення про страждання — одне з основних в етиці буддизму. "Те, що описується як таке, що має природу "я" і "моє" і з чого виникає цілий світ [пристрастей, таких, як] рага та подібне йому, є причина страждання" [1, с 139]. Рага — це прихильність до чогось. Буддизм учив про "чотири благородні істини": про сутність життя як страждання; про причини страждання; про позбавлення від нього; про шляхи позбавлення. Центральною була думка про буття як зло, а небуття — як благо. Оскільки причиною страждань є людські пристрасті, треба уникати почуттів і бажань. Буддизм виходить із того, що "всі зумовлені речі миттєві", а отже усвідомлення їх миттєвості — шлях, що веде до припинення страждання. "Припинення ж страждання називається звільненням (мокша)" [1, с 139]. Навіть любов і співчуття небажані, оскільки спонукають до діяльності. Уникання бажань — спосіб звільнення від страждань. "Приборкай очі, щоб не спокуситися спокусливими речами, приборкай вуха, язик і тіло, приборкай мову, розум, приборкай усе" [3, с 283—284]. Непротиставлення злу розглядається як шлях приборкання пристрастей.

Серед етичних теорій Давньої Індії вирізняється оптимістичним, радісним, життєстверджуючим началом етичне вчення чарвака (VI ст. до н. е.). У ньому заперечується моральний аскетизм, уникання радощів життя. Піддається сумніву існування потойбічного світу та безсмертя душі. Заперечення презирства До життя супроводжується утвердженням його мети: звільнення від страждань та прагнення одержати задоволення від життя. "Єдиний смисл життя людини полягає в задоволеннях, що їх дають чуттєві насолоди. І не слід відкидати їх на тій підставі, що насолоди завжди пов´язані зі стражданнями. В нашій владі використовувати найбільше число задоволень і уникнути неминуче супутнього їм страждання" [1, с 166].

Багатство тенденцій у розвитку етики засвідчує зростаюче багатство напрямків пошуку сенсу життя на шляхах доброчесності.