Етика

4.3. Етичні ідеї у філософії Платона

Учень Сократа Платон (428/7—348/7 pp. до н. е.) у перший період своєї творчості (90-ті роки IV ст. до н. є.) основну увагу приділяє моральній проблематиці, розробляючи її цілком у дусі Сократа. Він аналізує окремі моральні поняття, прагнучи віднайти їх родову сутність ("Апологія Сократа", "Крітон", "Протагор" та інші). В подальшому, в "перехідний" (80-ті роки) та "зрілий" (70—60-ті роки) період творчості Платон досліджує моральні проблеми, спираючись на розроблене ним поняття душі. Згідно з Платоном, індивідуальна душа — не що інше, як образ і породження "світової душі" (Філеб 30 А; Тімей 41 DE — 69 CD). Так, відповідаючи на питання, чи є душа у людському тілі і звідки вона, устами Сократа Платон говорить у діалозі "Філеб": "Звідки ж воно взяло б її, якби тіло Всесвіту не було одушевле-не, містячи у собі те ж саме, що міститься у нашому тілі, але при тому ще у всіх відношеннях більш прекрасне" (ЗО А) [8, с. 35]. Душа наділена трьома здібностями: ідеально-розумною, доцільно-вольовою та інстинктивно-афективною. Провідне значення має перша. Названі здібності душі утворюють такі етичні доброчесності, як мудрість, мужність і просвітлення афектів. Єдністю цих доброчесностей утворюється найголовніша — справедливість. Чотири названі доброчесності зумовлюють такі якості душі: здоров´я, краса і благовидність. Доброчесності душі бачаться Платону станом її ідеального буття ("ідея"). У реальних її виявах філософ відзначає суперечливість, відхід від добра.

У діалозі "Тімей" говориться про складність людської душі, що має "двоїсту" природу. Адже "божественні істоти", яким деміург доручив творення смертних, "наслідуючи його, прийняли з його рук безсмертне начало душі і заклали у смертне тіло... але, крім того, вони приладнали до нього ще один, смертний вид душі, вклавши в нього небезпечні і залежні від необхідності стани: для початку — задоволення, цю найсильнішу приманку зла, потім страждання, що відлякує нас від блага" (69 D) [8, с 515].

Суперечності між потребами тіла та потребами душі дають підставу філософу говорити про тіло як в´язницю душі ("Федон" 64 А - 67 D).

Шлях до очищення душі Платон бачить у звільненні від тіла. "Очищення — чи не в тому воно полягає, щоб якомога ретельніше вивільняти душу від тіла, призвичаювати її збиратися з усіх її частин, зосереджуватися самій по собі і жити, наскільки можливо, — і зараз, і в майбутньому — наодинці з собою, звільнившись від тіла, як від кайданів" (67 D) [7, с 26]. Отже, для досягнення основного принципу етики — мудрої рівноваги усіх людських здібностей та потреб — необхідне належне виховання. Воно має поєднувати упорядкованість тілесних потреб, гармонійність душевних станів на основі розумно вибраного способу життя ("Держава" X 603 Е — 604 D). "Ми повинні привчати душу якомога скоріше звертатися до зцілення і надолужувати втрачене і хворе, тамуючи лікуванням скорботний плач. А те начало, що веде нас до пам´яті про страждання, до нарікань і ніколи цим не вгамовується, ми будемо вважати нерозумним, бездіяльним, подібним до боягузтва" ("Держава", X 604 D) [8, с 434].

Тобто, етична доброчесність полягає в активному "зціленні" душі, в діяльності з її удосконалення. Подібно до того, як людина упорядковує у собі духовне та тілесне начала, у "Державі" Платона на всіх рівнях життя панує порядок. Основа соціально-етичного вчення Платона — ідея держави, що утверджує і сповідує принцип всезагальних підпорядкувань. Кожна суспільна верства чітко знає свої доброчесності й культивує їх належною поведінкою та вихованням і самовихованням. В ім´я суспільного цілого філософ вважає за можливе заперечувати особисте. В його державі немає місця будь-якій індивідуалізації у стосунках, у вихованні тощо. Вони мають суто державницький характер, аж до того, що діти відбираються у батьків на виховання державою. Не існує й інституту сім´ї, оскільки діти і дружини спільні. Антидемократизм, антигуманізм платонівської теорії держави не пом´якшується і тим, що в ній відсутня приватна власність. Зрозуміти ці погляди на суспільство та державу можна хіба що з огляду на суспільну ситуацію, яка була в тогочасній Греції. Загальний розбрат, боротьба різних політичних партій та прошарків за панування спричинили економічне зубожіння та, зрештою, втрату політичної незалежності держави. Трактати "Філеб", "Федр", "Банкет" свідчать, що філософ бачить й інші шляхи самоздійснення людини на моральних засадах. Це, зокрема, шлях поєднання розуму і чуттєвого задоволення ("Філеб" 61 В-Е); розуму і любові ("Федр" 244 А — 253 С). Думки про повноту життя, в якій людина отримує відчуття блаженства завдяки мудрому, упорядкованому задоволенню усіх природних людських здібностей, містять діалоги "Теетет" (176 Е — 177А) та "Горгій" (504 А-В) [див. 6, с 335—336].

Етичні ідеї Платона суттєво впливали в подальшому на християнську етику. Неоплатонізм запозичив ідеї про приналежність людини до двох світів, про тіло як в´язницю душі, про безсмертя душі.