Етика

4.4. Етика Арістотеля

Ґрунтовна розробка етичної проблематики здійснена в працях Арістотеля (384—322 pp. до н. е.). У трактатах "Нікомахова етика", "Евдемова етика", а також "Політика" філософ тлумачить витоки моральних уявлень, слушно вважаючи, що вони зумовлюються життям людей. "Очевидно, не безпідставно благо і щастя уявляють собі, виходячи з власного способу життя" [3, с 58]. Арістотель виділяє три основні способи життя, характеризуючи властиві кожному чесноти. Це, передовсім, життя більшості, що під благом та щастям розуміє задоволення. Тому для них бажаним є життя, сповнене насолод. Філософ називає таке життя низьким, тварним.

Інший спосіб — державницький, що характеризується прагненням особи до поваги, отже тут розуміння блага збігається з інтересом держави. Однак, як слушно зауважує Арістотель, повага є дещо зовнішнє, тоді як під благом ми розуміємо внутрішнє, те, що невід´ємне від людини. Найдосконалішим бачиться третій — споглядальний спосіб життя. Характеризуючи його, Арістотель пише: "Споглядальна діяльність... є вищою, так як і розум — вище в нас, а з предметів пізнання вище те, з чим має справу розум" [3, с 281].

Визначивши відмінне в розумінні блага, Арістотель доходить висновку, що воно не є універсальним поняттям. Аналізуючи позицію платоніків щодо існування ідеї блага, Арістотель заперечує її: "Благо як дещо загальне, об´єднане одною ідеєю, не існує" [3, с 61]. Це зовсім не означає, що він стоїть на позиції релятивізму щодо моральних цінностей. У його етиці виявлено багатство змісту моральних понять. Стосовно поняття "благо" він говорить, що тут наявне те ж багатство значень, що і в понятті "буття". "У категорії суті благо визначається, наприклад, як бог і розум, у категорії якості, наприклад, як доброчесність, у категорії кількості — як міра" [3, с 59]. Благом філософ називає те, що служить йому і є його джерелом. "Якщо для усього, що робиться, є певна ціль, саме вона і буде благом, здійснюваним у вчинку, а якщо таких цілей декілька, то відповідно і благ декілька" [3, с 62]. Як свідчить сказане, основна мета моральності — у практичній її цінності для творення злагодженого, доброчесного життя. Розглядаючи людину як суспільну істоту, філософ зосереджує увагу на аналізі основних етичних доброчесностей, дотримання яких бачиться як шлях досягнення основної мети життя — щастя. У процесі аналізу конкретних видів доброчесностей Арістотель виділяє два основні їх типи: діаноетичні (доброчесності розуму) та етичні (доброчесності волі та характеру). До перших належать: мудрість, знання, поміркованість. До етичних — мужність, помірність, гідність, щедрість, щирість, справедливість тощо. Арістотель називає п’ять різновидів мужності, серед них найцінніша громадянська. Загальним же принципом визначення сутності доброчесностей є поняття "міра" як правильне співвідношення між двома крайнощами. Так, мужність — середина між боягузтвом і безрозсудною хоробрістю; щедрість — між скупістю і марнотратством.

Важливість етичної теорії Арістотеля для становлення етики як науки пов´язана з утвердженням провідного значення в моральності. Цінною є її виховна спрямованість. Моральне виховання розглядається як процес, що поєднує пізнання суті доброчесностей, з одного боку, та вправи в доброчесності — з іншого, адже, як наголошує філософ, "при певній діяльності виникають певні моральні устої" [3, с 106].

Спонука на моральне удосконалення оперта на вчення про душу. Згідно з Арістотелем, душа складається з двох частин, які всередині ще поділяються, так що загалом їх чотири. Основним є поділ за ознакою наявності розумної і моральної (чуттєвої) частини. Розумна, в свою чергу, поділяється на теоретико-пізнавальну, якій властиве споглядання незмінних принципів буття, та розсудливу. Остання осмислює конкретні обставини та здійснює правильний вибір способу дій. Щодо моральної частини душі, то вона поділяється на доброчесність природну та "у власному смислі слова, а з них та, що доброчесність у власному смислі, виникає [і розвивається] за участю розсудливості" [3, с 180]. Повага до розуму та впевненість у сумлінні людини як суб´єкта морального вибору звучать у словах філософа: "Дійсно, доброчесність, так само як і порок, залежить від нас. Отже, якщо від нас залежить здійснювати вчинок, коли він прекрасний, то від нас же — не здіснювати його, коли він ганебний" [3, с. 105]. Отже, від нас залежить, бути нам добрими чи поганими. Суспільне життя, на думку філософа, базується на взаємному інтересі людей, що підтримується державою. Мета останньої бачиться у щасті її громадян, що утворюють певне суспільне ціле.