Етика

8.1. Витоки соціально-етичного радикалізму

У XIX—XX ст. етична теорія виробляє нові підходи до тлумачення моральної проблематики. Джерела моральності вона виводить із суспільної історії. У суспільності вона вбачає основу людського життя, а отже і його моральності. Етичний радикалізм розглядає можливість удосконалення людського духу не засобами моральної саморефлексії особи, а шляхом удосконалення соціальних інституцій за умови якісної зміни суспільного життя. Відсутність майнової та соціальної нерівності розглядається як вихідна ланка морального удосконалення кожного члена суспільства. Якщо попередня етична теорія спирається на ідею Бога як субстанційне начало добра і як умову його торжества у світі (якщо не цьому, то потойбічному), то соціально-етичний радикалізм конкретизує поняття субстанційного добра, вбачаючи його у певному (соціально спрямованому) типі суспільства. Своїми витоками соціально-етичний радикалізм сягає початків виникнення майнової нерівності. Прагнення відновити розподільчу справедливість здійснювалося у формах примусового відбирання майна багатих і навіть позбавлення їх життя.

Ідея справедливого соціального устрою постійно зберігається у культурі людства. Вона наявна в усіх світових релігіях у формі "справедливості відплати": багатих і пожадливих чекають у потойбічному світі пекельні муки за байдужість до страждання ближніх у земному житті.

У ранньому християнстві ідея соціальної справедливості як умова нормальності життя стала вихідним моментом для розповсюдження його на теренах Римської імперії саме у середовищі найбільш соціально обділених прошарків. Підставою для створення суспільства на справедливих засадах бачилася рівність, заснована на духовному об´єднанні віруючих навколо ідеального образу віри. Добровільна пожертва майна братам по вірі була досить частим явищем у період становлення християнства, допоки воно не стало державною релігією. Відтоді воно воліло виходити з принципу: "Віддайте Кесареве Кесарю, а Боже Богу". Вимога соціальної та майнової рівності висувалася під час селянсько-плебейських рухів під проводом Томаса Мюнцера у Німеччині XVI ст. Вождь народної реформації Т. Мюнцер закликав перевести з неба на землю "царство небесне" шляхом революційних перетворень. Мету людської діяльності він бачить в усуненні експлуатації та досягненні всезагальної рівності.

У добу Відродження на противагу християнсько-теологічному образу справедливості створюється образ справедливого ідеально влаштованого суспільства — "земного раю". У праці "Утопія" засновника утопічного комунізму Томаса Мора (1478—1535) відсутня приватна власність як основне джерело суспільного зла. Ліквідація приватної власності дозволяє усунути з життя такі людські вади, як пожадливість, заздрість. Натомість у державі "Утопія" розвиваються такі людські чесноти, як взаємодопомога, щирість, приязнь. Розумний суспільний устрій повертає громадянам природні чесноти людини. Вона налаштовується на життя, узгоджене з "законами природи". Малюючи ідеальні суспільні стосунки, разом з тим Т. Мор усвідомлював нереальність їх утвердження у тогочасному європейському суспільстві.

Під впливом ідей Т. Мора з´являється твір Томазо Кампа-нелли (1568—1639) "Місто Сонця". Автор не обмежився ідеєю досконалого суспільства. Прагнучи втілити ідею у життя, він влаштовує невдалу змову, кінцевою метою якої бачилася зміна державного устрою. У його "Утопії" панують рівність і єдність людей, оскільки усунене основне джерело суспільного розбрату: приватна власність. Певним перегуком з "Державою" Платона є відсутність у "Місті Сонця" сім´ї як суспільного інституту. Виховання дітей має суто громадянське спрямування. Перегуком з ідеями протестантизму є думка про доброчесну працю як основу моральності громадян. Очевидно, що під впливом ренесансно-гуманістичного ідеалу визначається і така доброчесність ідеальної держави, як визнання рівності статей: жінки користуються тими ж правами, що і чоловіки.

Образ ідеальної держави відображений у соціальній утопії Френсіса Бекона (1561 —1626) "Нова Атлантида". Щасливе, заможне життя громадян оперте на принцип рівності людей. Ідея рівності ("усі люди народжуються рівними") є наріжною у філософісько-етичних трактатах та у художніх творах Жан Жака Руссо.

У праці Жана Кондорсе (1743—1794) "Нариси історичної картини прогресу людського розуму" провідною є ідея, що прогрес полягає у знищенні суспільної нерівності. На думку французького філософа, прогрес розуму з часом зумовить здатність людей морально взаємодіяти, уникаючи непорозумінь. Моральність визначиться як внутрішня потреба людини.

На підставі ідей Монтеск´є, Руссо, Вольтера та Кондорсе була розроблена декларація "Прав людини і громадянина", проголошена французькою революцією 1789—1794 pp. Вона проголошує: усі люди народжуються рівними; усі народжуються вільними; усі мають рівне право на розвиток своїх сил і здібностей, закладених у кожному природою; усі мають право на свободу віросповідання і совісті. Відчутним у названому документі є також перегук з ідеями Гоббса та Локка.

Ідея рівноправності людей виражена в етичній праці "Теорія моральних почуттів" (1759) відомого англійського дослідника у галузі політичної економії Адама Сміта (1723—1790). Правда, його міркування щодо справедливості зосереджені переважно у сфері права, судової системи. Однак та обставина, що моральність бачиться наслідком розвитку людської природи, тобто суспільності людини, ніби покладає у собі актуальність проблеми соціальної рівноправності.

Ідеї соціальної рівності та справедливості у XIX ст. живилися з одного боку, теоретичними розробками у галузі етики, що виходила з природної моральності людини (англійський сенсуалізм), а з іншого — ідеями раціоналізму XVIII ст., у першу чергу Гельвеція та Канта.