Етика

8.7. Ленінізм: соціально-етичні ідеї

Володимир Ілліч Ленін (Ульянов, 1870—1924) — основоположник соціально-етичної теорії побудови соціалізму в одній окремо взятій країні. Ленінський етап розвитку соціально-етичної теорії прийнято розглядати як явище практичного утвердження ідей марксизму. Насправді, ленінізм в етичній, так само як і у соціально-політичній сферах, — продовження ідей народництва, хоча і з опорою на ідеї Маркса. Етичну програму соціалізму Ленін викладає у працях: "Економічний зміст народництва і критика його у книзі п. Струве", "Марксизм і революціонізм", "Держава і революція", "Пам´яті графа Гейдена", "Лев Толстой як дзеркало російської революції", "Л. М. Толстой і його епоха" та ін. Після жовтневої революції 1917 року — у працях: "Великий почин", "Завдання спілок молоді" та ін. Вихідним началом для побудови соціалізму Ленін бачить моральність, потенційно наявну в робітничому середовищі. Розгорнутися у повну силу настільки, щоб стати основною засадою творення нового суспільства, моральність нового класу може після перемоги пролетарської революції. Основою розвитку суспільства нового типу бачиться моральна сфера, а не економічна. На відміну від ідеї Кропоткіна про вільний, бездержавний механізм спілкування, Ленін пропонує оперти мораль на диктатуру передового класу — робітників.

Він відмежовує соціально-етичний ідеал пролетарської революції та соціалізму від ідей інших ліворадикальних напрямків (революційне народництво) та ліберальних (ліберальне народництво, "етичний соціалізм"). Послідовно проведений Леніним (всупереч ідеям Маркса) принцип побудови соціалізму в одній окремо взятій країні, до того ж країні переважно селянській, якою була Росія, робив неминучою диктатуру одного класу. Соціологічний раціоналізм марксизму, радше ленінізму, М. Бердяев назвав крайнім взірцем "соціологічного утопізму". Справді, теорія ленінізму виявляє свою соціально-етичну обмеженість у тому, що емпіричного суб´єкта розглядає як носія образу моральної досконалості за формальною підставою: приналежності до певного класу. Моральний критерій оцінки, Що покладає змістовність мети та засобів діяльності особистості, тут відсутній.

Зміна соціальних обставин після перемоги революції бачиться вирішальною умовою піднесення емпіричного суб´єкта до рівня творчої особистості. Основною у працях Леніна проходить думка про складність побудови соціалізму зусиллями мас, що є носіями "дрібно-буржуазної свідомості". Тому, згідно з його переконанням, неможливо змінити свідомість людей до перемоги соціалістичної революції. Лише революція може переробити мораль людей шляхом включення їх в активний процес побудови нового суспільства. У чесній праці ("комуністичне ставлення до праці") він бачив паростки свідомості нового типу. Справа однак у тому, що ентузіазм як такий, не опертий на знання та культуру, міг давати лише взірці моральної самовідданості окремих представників класу. Але він не міг якісно змінити зміст діяльності: надати їй творчої результативності, оскільки остання покладає у собі високий рівень фахової компетентності. Суспільний лад не міг триматися лише ентузіазмом частини суспільства, що беззастережно вірила в ідеї соціалізму. Необхідною стала диктатура, або примус.

Визначаючи критерій комуністичної моралі, Ленін писав: "Ми говоримо: моральність це те, що служить руйнуванню старого експлуататорського суспільства і об´єднанню усіх трудящих навколо пролетаріату, який будує нове суспільство комуністів... В основі комуністичної моральності лежить боротьба за зміцнення і завершення комунізму" [6, с 296, 298]. Соціалізм у формі диктатури пролетаріату мав важливе історичне значення саме як експеримент, що не вдався. Ще було раз, уже наочно підтверджено висловлене Марксом і теоретично обґрунтоване у його ранній праці "Економічно-філософські рукописи 1844 року" положення про можливість побудови соціально справедливого суспільства лише внаслідок поступального суспільно-історичного процесу.

Отже, у теорії ленінізму та в практиці більшовицького варіанту соціалізму лівий радикалізм вичерпав себе. Історичний процес розкрився у своїх засадах як об´єктивний процес саморозвитку людства: його творчих умінь, його моральнісних якостей та його здатності пізнання дійсності та самопізнання. Однак саме лівий радикалізм з усією можливою гостротою поставив питання про рівність людей як суб´єктів специфічно людської життєвості, тобто на тій підставі, що вони люди. Він утверджував у суспільній свідомості думку про неминучу перспективу рівності прав людей, про свободу як умову нормальності людського життя. Зрештою, він шукав радикальні засоби практичного утвердження ідей свободи, рівності, братерства.

Література

  1. Герцен А. Соч.: В 2 т. — М.: Мысль, 1986. — Т. 2. — 654 с.
  2. Добролюбов Я. Собр. соч.:ВЗ т. — М.: Худож. л-ра, 1952.— Т. 3.— 743 с.
  3. Кропоткин П. Этика. — М.: Политиздат, 1991. — 496 с.
  4. Избранные социально-политические и философские произведения декабристов: В 3 т. — М.: Политиздат, 1951.— Т. 2. —567 с.
  5. Лавров П. Философия и социология. Избр. произв.: В 2 т. — М.: Мысль, 1965. — Т. 2. - 703 с.
  6. Ленін В. Завдання спілок молоді: Повне зібр. творів. — К.: Політвидав, 1979. — Т. 41. — 670 с
  7. Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія. Твори. — М.: Політвидав, 1979. — Т. 3. — 603 с
  8. Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року // Маркс К. і Енгельс Ф. Твори. — Т. 42. — К.: Політвидав, 1980. — 303 с
  9. Сен-Симон. Избр. соч.: В 2 т. — М. — Л.: Изд-во АН СССР, 1948. — Т. 2. — 486 с.
  10. Українка Леся. Зібр. творів: У 12 т. — К.: Наукова думка, 1975. - Т. 8. - 319 с.
  11. Франко І. Зібрання творів: У 50 т. — К.: Наукова думка, 1981.-Т. 31. — 595 с.
  12. Фурье Ш. Избр. соч.: В 4 т. - М. — Л.: Изд-во АН СССР, 1951.-Т. 2. -396 с.