Етика

9.2. Утилітаризм

У XIX ст. складається етика утилітаризму, що розглядає будь-які природні або соціокультурні феномени з огляду на їх корисність, а не згідно з їх об´єктивними якостями.

Основоположником англійського утилітаризму був Ієремія Бентам (1748—1832). Його наступники Джеймс Мілль (1773— 1836) Джон Стюарт Мілль (1806—1873) обґрунтували принципи цього напрямку. Утилітаризм, у свою чергу, впливав на філософію та етику американського прагматизму.

Ідеї етики Бентама викладені у двотомній праці "Деонтологія, або наука про мораль" (1834). В основу її покладений принцип оцінювання діяльності людей відповідно до її корисності. Йдеться не про суспільну корисність діяльності, а про приватний інтерес особи. Доброчесними оголошувалися вчинки, що збільшують насолоду людини і применшують її страждання. У цих міркуваннях Бентама відчутний відгомін ідей англійського емпіризму, а також французького матеріалізму XVIII ст., зокрема Гельвеція. Однак повторені вони у вузькій площині: Бентам бачить англійського буржуа взірцем людини.

Механізмом, що є рушієм людських учинків, Бентам уважає психіку людини: почуття страждання та задоволення. Людина постійно перебуває між цими двома психічними станами. Корисність вчинків дає відчуття задоволення, що тотожне поняттю щастя. Корисність — це те, пише Бентам, що приносить "добробут, зиск, задоволення, добро і щастя". Відповідно протилежним йому є почуття нещастя. Поняття корисності Бентам ставить у центр розуміння мотивів людських учинків, а також уважає, що з нього доцільно виводити моральні та законодавчі норми. Він схильний вважати, що поняття корисності лежить в основі людської природи загалом.

Бентам не оминає питання про зв´язок приватних та суспільних інтересів. Розгляд їх здійснюється на ґрунті поняття "сутність". Він виділяє два типи сутностей. Перші — ті, що існують реально, або ті, що осягаються здоровим глуздом. Другий — це ті, що реально не існують. До них Бентам зараховує категорії, зокрема етичні. Він заперечує існування моральних зв´язків між людьми, оскільки моральні відношення, на його думку, не що інше, як порожня фраза, удавана величина.

Послідовник і пропагандист учення Бентама Джеймс Мілль виходив з ідей Юма у питаннях гносеології, що справило вплив на його етичну теорію. Основна праця з філософії, що містить етичні ідеї, — "Аналіз феноменів людського духу" (1829). Головним джерелом знань про світ Мілль, спираючись на Юма, вважав відчуття у їх безпосередності. Він переносив своє розуміння джерел пізнання і на мораль. Найпростіші відчуття задоволення та незадоволення асоціюються з певним вчинком.

Єдність почуттів та вчинків складає зміст моральності. Джерелом почуття задоволення є багатство, влада, самоутвердження, отже, ці егоїстичні чинники поведінки і складають основу моральності. Правда, він намагався розробити засади переведення особистісного егоїзму в суспільно бажану поведінку шляхом виховного впливу. З цією метою, зокрема, вважав за необхідне розробити правову систему заохочень та покарань.

Джон Стюарт Мілль, син Джеймса Мілля, розвинув етичну систему утилітаризму у праці "Система логіки". В останній, шостій частині праці, під назвою "Утилітаризм" це поняття вперше введено ним для означення нового етичного напрямку. Мілль обґрунтовує моральну цінність вчинків їх корисністю. Правда, на відміну від своїх попередників, корисність він не зводить до егоїстичного задоволення. У його етиці мовиться також про принцип альтруїзму, хоча не розкриваються об´єктивні підстави переходу егоїзму у свою протилежність — альтруїзм.

Мілль виводить джерела моральності з психічної структури особи. В основі суспільних явищ лежать загальні закони людської природи. Вони є предметом наук про людину. Етика ж — це мистецтво. Мистецтвом вона є в тому сенсі, що покликана виробити сукупність норм, спираючись на які людина могла б позбутися страждань, переживань і почуватися щасливою. Етика — засіб морального самоудосконалення людини, а отже і суспільства.

Відмінним в етиці Дж. С. Мілля, порівняно з його попередниками, є поділ задоволень на нижчі — чуттєві, і вищі — інтелектуальні.