Етика

10.2. Антропогенез і регулювання стосунків

Як свідчить сказане, в науці переважаючою є тенденція акценту на відмінному між людиною і твариною у способі життя, зумовленому її суспільною сутністю. Однак видається не до кінця використаним евристичний потенціал ідеї Дарвіна, висловленої у його праці "Походження людини і статевий відбір". Вчений розглядає людину як природну істоту і на цій підставі розкриває плідність принципу, що характерний для усього природного життя. А саме: боротьба в природі обмежується переважно боротьбою між різними видами, тоді як всередині кожного виду взаємна допомога є основним правилом. Вчений робить висновок про взаємодопомогу як переважаючий факт життя природи. Цей факт визначається як "інстинкт суспільності", зумовлений необхідністю виживання видів. Інша справа, що в еволюції людини він набув свідомого характеру. Потребує наукового аналізу процес самостановлення людства в напрямку свідомої організації стосунків та життєдіяльності загалом. На важливість обґрунтування цього аспекту проблеми звертає увагу П. Кропоткін у праці "Етика" [6, с 30—35]. Цікаві ідеї щодо інстинкту взаємодопомоги та його ролі у становленні моральності висловлює, спираючись на Дарвіна, В. П. Ефроїмсон у праці "Родовід альтруїзму" [14, с 193—213].

В еволюції гомінідів "суспільний інстинкт" набував провідного значення з огляду корисності для збереження виду. Суспільний інстинкт — умова виживання виду: виживають види, серед яких наявна взаємодопомога. Інстинкт виживання викликає потребу регулювання стосунків. Початки регуляції мають місце і в тваринному світі (скажімо, вовки полюють, збираючись у зграю). Однак у тваринному світі елементи організації мають епізодичний і нестійкий характер. Задоволенням конкретної біологічної потреби, скажімо в їжі, вичерпується потреба організації. У спільнотах гомінідів організація набула стабільного характеру і утримувалася завдяки регулюванню стосунків.

Першою, найбільш ранньою формою регулювання, була система заборон (табу). Система табуацій, що зберігається в культурі кожного народу, засвідчує свої глибинні витоки: її історія сягає десятків і сотень тисяч років.

Найдавнішими заборонами, що відіграли вирішальну роль в антропогенезі, були такі: заборона на статеві стосунки всередині роду (тобто між близькими родичами, що спричиняло інцест — кровозмішування); заборона на вбивство всередині роду; регулювання споживання їжі. Загалом заборон існували сотні, скажімо, табу на вождів і правителів; табу на вбивць, табу на рештки їжі, табу на імена, табу на предмети (на залізо, гостру зброю) та інші [12, с 188—235]. Дослідники виділяють 10 груп табу: 1) захист трудової діяльності; 2) захист вогню і житла; 3) збереження знарядь праці і зброї; 4) захист слабких — жінок, дітей та старих; 5) охорона важливих осіб — вождів і жерців; 6) захист від небезпек, пов´язаних із доторканням до трупа; 7) захист від небезпек, пов´язаних із деякими видами їжі; 8) обмеження щодо окремих видів їжі; 9) заборони і обмеження, пов´язані із шлюбно-статевими стосунками; 10) захист суспільної і особистої власності [Див.: 13, с 348]. Серед заборон особливе значення для становлення людини як суб´єкта Моральності мали три раніше наведені: табу на інцест; табу на вбивство родича; табу на їжу вождя. їх можна вважати і найбільш Ранніми. Вони засвідчують якісну відмінність людини від тварини: у тваринному світі немає заборон. Заборони регулюютьстосунки у формі підпорядкування інстинктів вольовими зусиллями, переживання процесу їх подолання, а отже, трансформацію інстинктивних поривань у культуру відношення. Чому заборона інцесту була провідною у доланні тваринних інстинктів? Інстинкт розмноження — один із могутніх біологічних інстинктів. У тваринному світі навіть мирні травоїдні тварини (скажімо, олені) б´ються між собою іноді аж до смерті, щоб здобути право біологічного відтворення (у природі це право здобувають сильніші). Заборони, що накладалися на статеві стосунки матері та сина, батька та дочки, рідних братів і сестер, переходили з біологічного інстинкту у моральну потребу захистити старих, малолітніх та слабших. Тобто, стосунки набували морального змісту. Оскільки усувалася основна причина суперництва (змагання за жінку), енергія сильної статі переходила в русло співробітництва: поєднання зусиль для добування засобів до існування. Це чинник, що спричиняв прискорення еволюції.

У культурі кожного народу (міфах, казках) зберігаються оповіді про явища інцесту, що мають застережний характер. Порушення його щоразу має трагічні наслідки не лише для безпосереднього винуватця, але і для всього роду. Згадаймо хоча б відомий грецький міф про Едипа, події якого відображені у трагедії Софокла "Едип-цар". Порушення табу розглядалося як наслідок втручання у долю людини року, злої волі якихось вищих сил. Люди боялися навіть припустити, що можна свідомо порушити табу.

Тема інцесту наявна в українському фольклорі, зокрема у баладах. Домінують три основні мотиви: 1) сватання сина до матері, брата до сестри; 2) вінчання брата з сестрою (але у фіналі частим є впізнання, і інцест запобігається); 3) брати-розбійники вбивають швагра і знеславлюють невпізнану сестру [4]. Фройд у праці "Тотем і табу" показує складну систему регуляції статево-сімейних стосунків для уникання інцесту [13, с. 320—346]. Табу дотримуються безумовно. Ті, хто порушив їх, або самі помирають від жаху, або їх вбивають, або вони стають табу і караються вигнанням (чи не найтяжча кара). Однак самі собою заборони як такі, що утримуються страхом, ще не створюють моралі, хоч є ефективним регулятором стосунків у формі уникання дій, небезпечних для всієї спільноти. До того ж, енергія, спрямована на уникання небезпечних дій, може створювативеличезну напругу, непередбачувану за наслідками (Фройд говорить про неврози як наслідок особливої напруги психіки, що стримує наступ витіснених у безсвідоме бажань).

Тотем викликає не лише страх. Він також є носієм спокусливих бажань, а отже, викликає і огиду, і молитовні почуття. Останній аспект тотему відігравав важливу роль у поглибленні нюансів відношення. Скажімо, табу на вождів, як пише Фрезер, містило у собі і схиляння, і страх. Вождя слід оберігати, але і боятися, адже його одежа вбиває тих, хто нею користується [12, с 196].

Але повернімося до табу інцесту та його ролі у становленні моральних почуттів. У міфах, казках описані ситуації, коли порушення інцесту дозволяється вождям. Це так званий "ритуалізований конфлікт". Фрезер наводить приклад порушення заборони інцесту у певні пори року. Діти, народжені від жінок у період травневих, Зелених (Трійця) та інших свят, коли дозволялися невпорядковані статеві стосунки, вважалися народженими від тих богів, чиїм це свято було [12, с 151]. Такі порушення дозволялися у греків у період діонісій, у римлян — у період сатурналій, під час карнавалів у добу середньовіччя, у ніч під Івана Купала у східних слов´ян тощо. Вони створювали певні психічні ніші для зняття напруги, що її викликали заборони. Саме у такий спосіб, тобто внаслідок порушення заборон, виникало відчуття моральної провини та каяття, народжене страхом стихійності стосунків та можливими наслідками останньої. Так відбувається процес усвідомлення цінності обмежень, покладених на "тваринну" природу людини; повага до суспільних засад стосунків і потреба морально виваженої особистої поведінки у формі внутрішнього недопуску аморальних дій, що вкидають людину у прірву тваринності. У добу середньовіччя приборкання тілесних потягів набуде значного поширення і визначиться як одна з вагомих моральних доброчесностей — стане ознакою святості. Учинки, що закріплювали суспільно-цінні дії (ті, що утверджують рід людський у його людських якостях), культивуються, а їх носії вважаються особливими істотами — напівбогами, героями. Отже, з повною підставою можна говорити, що людство формувало у собі риси моральної свідомості, рухаючись у межах між страхом і совістю, страхом і любов´ю та схилянням.

Страх — двоїсте почуття: у ньому наявна налаштованість на злагоду із зовнішнім середовищем для уникнення осуду та покарання. З іншого боку, завдяки йому виробляється внутрішні регулятор діяльності, тобто звичка діяти у межах, окреслених вимогами найбільш доцільного у поведінці. Нарешті, потреба уникати вчинків, що можуть спричинити порушення заборон, призводять до рефлексії над власними та вчинками інших: чи то у вигляді негативної реакції щодо порушника вимоги, чи то як схиляння та шанування тих, хто уособлює ідею упорядкованості стосунків — боги, першопредок, померлі родичі.

Наголосимо, що творення заборон та дотримання їх було ефективним чинником в еволюції антропогенезу. Досить сказати, що вони були основним регулятором стосунків. Епоха первісного суспільства не мала жодного з механізмів примусового регулювання життя, які були вироблені у подальшому, коли виникла держава як суспільна інституція (військо, суд, поліція, закони, право, адміністрація тощо). Упродовж сотень тисяч років первіснородові об´єднання переконувалися в ефективності заборон. Підпорядковуючи свої біологічні інстинкти спільним потребам, узгоджуючи їх з потребами інших, окремий індивід отримував можливість повніше задовольняти їх, але вже не тваринним, а людським способом. Останній означає органічне поєднання особистого інтересу з інтересами інших — спільноти. Так формувалася суспільність відношення та свідомість як особлива якість людини, як новий чинник еволюції.