Етика

10.4. Моральні якості людини ранніх культур

Вагомим досягненням культури первіснородового ладу є становлення людини, що є носієм суспільного досвіду як безумовного. Цінність досвіду абсолютизується. Його вважають дарунком богів. Як такий, він має підтримуватися і виконуватися неухильно. Втрата звичаїв, традицій рівнозначна втраті життя, адже ознакою дійсної наявності життя є його творення та збереження. Індивід ідентифікує себе зі спільнотою за ознакою долученості до досвіду стосунків. У первіснородовий період у межах роду виробляється закон "рівної відплати". Принцип "око за око, зуб за зуб", що відображений у Біблії, залишається правилом у всіх народів, що живуть у первіснородовому ладі. Щодо "своїх", виробляється обов´язок: ніколи не поводитися так, як не бажаєш, щоб поводилися з тобою. Згодом це правило стане основою науки про моральність — етики.

Виробляються також інші принципи стосунків. Так, утверджуються як гідні наслідування сила, мужність, відвага, справедливість тощо. Причому вони залишаються не лише у сфері ідеалу, але відображають реальність стосунків між людьми. Дослідники історії ранніх культур відзначають такі риси людей родового ладу, як справедливість, взаємодопомога, захист родича у разі ворожого нападу, поважне ставлення до богів свого роду та старших уроді тощо. Названі правила вважаються безумовними, такими, про необхідність дотримання яких навіть немає потреби нагадувати [6, с 268]. Правда, така поведінка поширюється лише на "своїх" і не проявляється стосовно представників інших племен та родів. Звідси — відносність моральних уявлень. Так, поняття дикуна щодо справедливості, як пише Тайлор, досить відносні: "якщо у нього хто-небудь відніме дружину — це недобре, але якщо він візьме будь-чию дружину, — це добре" [10, с 430].

З потреби плекати корисні для роду якості родова мораль виробила певні приписи бажаного у поведінці. Так, у моральнихпоняттях алеутів, евенків містяться поради щодо того, яка поведінка особливо гідна. Соромно не бути сильним; соромно боятися під час сильного вітру виходити у море; соромно під час спільного полювання не запропонувати товаришеві кращу частину здобичі тощо.

Говорячи про досягнення родового ладу у сфері моралі, не можна обійти питання про канібалізм. Часто факти людоїдства використовуються з метою довести обмеженість, примітивність, позаморальність стосунків родового ладу. Критика найчастіше зумовлена недостатністю знань про мотиви поведінки тогочасної людини. П. Лафарг наводить переконливі причини існування канібалізму: "Дикуни поїдають трупи рідних, щоб зберегти їх душі у межах сім´ї та племені" [7, с. 106]. Називається й інша причина: дикуни іноді вбивали людину, що мала особливі якості, щоб собі здобути могутній дух. Вважається, що таїтяни вбили Кука саме з цієї причини. Вони вірили, що душа такої мудрої, доброчесної людини здатна зцілювати. Ця ж віра зберігається і в християнстві: Ісус приречений Богом на хресну смерть, щоб допомогти віруючим урятуватися від вічних мук [7, о. 107—108]. Дослідники, зокрема Фрезер, називають й інші причини канібалізму, але вони лежать у тій самій площині: це ритуальна мета. Скажімо, з ритуальною метою приносили у жертву богині родючості дівчат, кров´ю яких кропилося збіжжя, призначене для посіву; цією кров´ю також кропили себе землероби. Всюди тут ми знаходимо ритуальні причини, тобто вияв примітивності уявлень, але вони у жодному разі не свідчать про неупорядкованість стосунків. Навпаки, саме з намагання надати їм упорядкованості: отримати певну гарантію доброго врожаю, гарантію власної доброчесності люди вдавалися до дій, що мали наочно довести їх долученість до духовної доброчесності (тіло мужнього родича мало надати мужності усім, хто спожив його).

Правда, називають і ситуацію канібалізму позаритуального характеру: під час великого голоду, що загрожував вимиранням роду, вбивали старих для їжі. Але вони раділи, що цим принесуть користь роду. Такі випадки, однак, були епізодичними.

Отже, мораль в історичному розвитку людства склалася і визначилася як сутнісна ознака людини. Уже в період становлення міфологічної свідомості вона утверджується як вища цінність. Людиною є той, хто долучений до досвіду стосунків,що склалися у межах конкретних спільнот. До речі, часто сутички між родами та племенами виникали не з матеріально-економічних, а, так би мовити, з "ідеологічних" причин. Чужий досвід видавався дикунським, а носії його — не зовсім людьми. Намагання "виправити" становище, тобто моральнісна спонука допомогти здобути іншим (іншій конкретній спільноті) свій досвід спричиняла конфлікти. При тому, що практично-духовне освоєння світу здійснювалося у первісному ладі вкрай обмежено, в уяві людина компенсувала цю обмеженість. Вона створювала образ широких моральнісних взаємодій з природним світом. Діяльність творення морально облаштованого світу була величезним джерелом оптимізму. Вона давала впевненість у своїх силах і наснагу жити. Справді, населивши в уяві увесь світ душами померлих родичів, людина почувалася у змозі знайти з ними спільну мову, здобути захист, пораду, сприяння у справах тощо. На ґрунті міфології мораль вперше визначилася такою своєю сутнісною ознакою, як всепроникність. Зрештою, у міфології знайшла відображення упорядкованість психічних структур людини, що як така підноситься до рівня богів. Герої пізньої міфології перебирають на себе місію бути упорядниками природних стихій. Досить згадати героїв грецької міфології: Геракла, Орфея, Тесея. Доброчесність іманентна герою. У його свідомості вона наявна у вигляді визначеного образу порядку. Він лише реалізує необхідне, не рефлексуючи над вчинками. Важливість своїх дій він бачить безумовною.