Етика

11.4. Мораль доби вільної конкуренції

Новий суспільний ідеал зростав і зрештою переміг на ґрунті заперечення вихідних засад середньовічної моралі й культури загалом. По-перше, на місце ідеї потойбічного життя прийшла і утвердилася ідея цінності земного життя. Принадність його відкривалася своїми глибинами освоєння світу. По-друге, зосередження на реаліях земного життя ставило людину перед необхідністю його покращення та удосконалення. Критерій останнього визначався потребою в творенні умов, гідних людини. Спрямованість діяльності на інтереси людини моральнісна за своєю природою. По-третє, на ґрунті зміни моральних орієнтацій життя, вектор яких спрямований на земні справи, змінюється уявлення про моральні чесноти людини. Цінності набувають такі її якості, як воля, активність, ініціатива. Виразники ідеалу пасивно-споглядального ставлення до світу змушені поступитися місцем людям вольовим та енергійним. По-четверте, нова епоха, що йде на зміну феодалізму, руйнує станово-статусні перегородки. Вперше в історії людства створюються передумови для оцінювання людини згідно з її людськими якостями, а не за статусно-становим положенням, родовитістю, суспільними привілеями тощо.

Буржуазія, що заявила себе носієм нового суспільного ідеалу, революціонізувала суспільство. Вона виявила опозиційністьдо традицій, що гальмували людський поступ. У католицької церкви вона відібрала духовну монополію, завдяки переможному руху Реформації. Багатоконфесійність, можливість вибирати віру послаблюють містичний страх перед учиненням гріха. Орієнтація протестантизму на чесну працю як умову спасіння змінює загальну духовну атмосферу життя. Людина здобуває енергію на діяльність та впевненість у її результативності, оскільки остання піддається перевірці за її наслідками. Життя набуває нового ціннісного виміру, оскільки індивідуалізується. Людина опиняється перед необхідністю виробляти стосунки, тобто усвідомлює себе суб´єктом морального вибору і творцем власної долі. Не традиція чи звичай, а практична потреба зумовлює вибір. Відповідальність за нього несе особа — суб´єкт вибору. Геґель називає її "приватною особою".

Життєві обставини спонукають на активне укорінення в житті, оскільки носії активності та ініціативи — представники середніх прошарків суспільства, що не мають змоги опертися на маєтності та чесноти роду. Вони змушені виборювати собі соціальний простір, укорінюючись у житті. Опертися вони можуть на матеріальні багатства, які мають здобути власними силами. Останні є реальною умовою самоутвердження, оскільки здатні забезпечити владу та авторитет.

Новий клас власників, що починає формуватися в добу пізнього середньовіччя, а у XVIII—XIX ст. стає панівною силою у житті європейського Заходу, утверджує матеріальні багатства як основу людських чеснот. Як пише Е. Фромм, "економічний розвиток капіталізму супроводжувався значними змінами в психологічній атмосфері. ...Продуктивність набула ролі одної з найвищих моральних цінностей. У той же час прагнення багатства і матеріального успіху стало всепоглинаючою пристрастю" [13, с 80]. З одного боку, капітал стає активним чинником демократизації життя, оскільки руйнує традиційні ієрархічні структури. З іншого, набуваючи провідного значення, капітал підпорядковуває особу зовнішній, над нею пануючій силі. Свобода стає дійсною, згідно з характеристикою Е. Фромма, як "свобода від". Справді, свобода у названому сенсі — це звільнення від тяжіння "умовностей", що гальмують розвиток активності та змушують особу постійно враховувати думку інших (середовища).

Позитивний наслідок відмежування від сліпої довіри "моральним авторитетам" у тому, що мораль набуває інтровертного характеру, тобто орієнтованості зсередини. На цій підставі наука Нового часу говорить про "моральну природу людини" (Гоббс, Юм, Шефтсбері, Гельвецій, Руссо). Звільняючись від тиску релігійного догматизму, вона утверджує розум як основу моральності. Розум — джерело свідомого вибору змісту та засобів діяльності. Однак "свобода від" об´єктивно спричиняє творення нових форм залежностей. Стосунки вільної конкуренції ставлять у центр відносин не моральний чинник, а майновий. Геґель характеризує суспільство, в якому панують стосунки вільної конкуренції як "громадянське суспільство". Щодо його моральних засад, то, як пише Геґель, "у громадянському суспільстві кожний для себе — мета, усі інші для нього ніщо. Але без співвідношення з іншими він не може досягнути обсягу своїх цілей; ці інші суть тому засоби для цілей особливого" [З, с 211]. Тобто, соціальні зв´язки мають виражений "речевий" характер. В уречевленій формі виявляє себе інтерес всезагального. Тому свобода в буржуазному суспільстві є "формальною свободою", а всезагальність є "формальною всезагальністю знання і воління" [3, с 215].

В уречевлених формах зв´язків буржуазне суспільство здійснює потреби поступального руху до розумного пізнання світу та до утвердження діяльнісного відношення до світу. А отже, засобами праці воно універсалізує стосунки, надаючи їм розумності та всезагальності. На зміну гуманізму, що існував у середньовіччі як співчуття до слабких та убогих, приходить гуманізм Нового часу. Сенс його — в довірі до людини та вірі в її активність і волю.

Буржуазія у своєму історичному поступі до відвоювання влади у дворянства проголосила морально виважені, гуманістично визначені гасла: "Свобода. Рівність. Братерство". Гуманістично зорієнтована філософська думка утверджувала цінність розуму для становлення справді моральних стосунків між людьми. Спонука на діяльність для обладнання реального життя мала морально цінний зміст. Геґель називає цей процес творенням культури, що є "звільненням і роботою вищого звільнення" [3, с 216]. Це тяжка праця, але саме завдяки їй суб´єктивна воля об´єктивується і "здатна бути дійсністю ідеї". Суб´єктдіяльності, маючи змогу об´єктивувати свої здібності, потенційно може розгортатися у безкінечність моральності як вільна суб´єктивність.

Об´єктивні передумови для самоорганізації громадянського суспільства на творення культури — це, по-перше, творення системи потреб. По-друге, наявність свободи та підтримка власності засобами правосуддя. По-третє, турбота про особливий інтерес як всезагальний з боку владних структур [3, с 216—217]. Створений буржуазним суспільством баланс відносин найманої праці і капіталу, зрештою, зумовив високий розвиток сучасної цивілізації Заходу. А отже, став чинником звільнення людини від страху існування. Разом із тим, цивілізаційні процеси мають і виражені негативні риси. На ранніх етапах історії буржуазного суспільства "відкриття людини" супроводжувалося надією на творче самоутвердження усього багатства людської природи, втому числі — моральне удосконалення. Висунення моральної проблематики в центр філософсько-теоретичних досліджень, починаючи з XV ст., а особливо в XVIII—XIX ст., відображає названу тенденцію культури.

Однак ідеал свобідної творчої особистості на практиці призвів до обмеженості особи, підпорядкованої вузькій спеціалізації. "Розвинутий капіталізм іманентно містить у собі небезпеку руйнування внутрішнього світу особи. Моральнісні аспекти цієї небезпеки полягають в обмеженні цінності людини ефективністю однобічно-професійної часткової функції, яка лише і цікавить суспільство, всі ж інші її якості підлягають спрощенню та стандартизації або стають "непотрібними" [10, с 98]. Справді, універсалізація стала стандартизацією, а ідеал духовності та свободи — фетишизацією матеріальної сфери життя. Незалежність на практиці спричинила повну ізоляцію людини. Е. Фромм віддає належне капіталістичній системі, що внесла величезний доробок у справу "позитивної внутрішньої свободи, в розвиток самокритичної, активної і відповідальної особи". Разом з тим він констатує, що "це всього лише одна із сторін впливу капіталізму на формування людської особистості та розвиток її внутрішньої свободи. З іншого боку, капіталізм прирік людину на самостійність, забезпечив їй повну ізоляцію, посилив у ній відчуття власної нікчемності і безсилля" [13, с 134].

Суперечливі тенденції розвитку буржуазної цивілізації — вияв поступального розвитку суспільства, що дійшло розуміння невідповідності між сферою цінностей матеріального життя та цінностями духовними. Пошук іншої людини як мети відношення складає одну з актуальних проблем сучасної культури. Людина шукає іншу людину, сподіваючись утвердитися в моральному спілкуванні як самоцінному. "Відношення до Ти нічим не опосередковане, — пише М. Бубер, — між Я і Ти немає нічого опосередкованого, ніякого попереднього знання і ніякої фантазії, сама пам´ять перетворюється, спрямовуючись із виокремленості в цілісність" [2, с 31]. Філософська рефлексія над буттям у свободі шукає нині "несвободи" — тої "солодкої несвободи", якою є любов. Остання надає буттю вищої цінності, оскільки укладає його в образ цілісності, в першу чергу, у цілісність духовного єднання.