Етика

13.1. Поняття "принцип" в етиці

Принципи етики — це система понять, що відображають вихідні, основоположні засади здійснення людської життєвості, шляхи і засоби творення людяності життя в єдності двох природ людини: тілесної і духовної, чуттєвої і раціональної. Вони розкривають закономірності творення стосунків у безпосередньому відношенні людини до природного та соціального світів. Об´єктивна результативність відношення відображається у рівні моральної досконалості життя та досконалості його суб´єкта — людини.

Принципи — основоположні засади формування відношення людини до світу. Вони визначають рівень людяності життя. Оскільки принципи відображають сутнісну сторону відносин, вони є невід´ємною складовою світоглядних переконань та онтологічною засадою моральності.

Багатство способів відношення людини до дійсності, детерміноване якостями об´єктивного світу та змістом і характеромлюдських потреб, розкривається у системі принципів на трьох рівнях.. Єдністю їх створюється усе багатство морального життя людства.

Перший відображає потреби збереження та примноження родового життя, тобто роду людського. Як вид природного життя, людство взаємодіє з усіма іншими видами планетарного життя.

Другий відображає специфіку способу творення та утвердження людського життя, а саме: розумно визначену суспільну організацію стосунків. На рівні свідомого творення життєвості людство утверджує себе як особливий — розумний вид життя.

Третій — це рівень, на якому утверджується сутнісна визначеність людини як свідомого суб´єкта життєвості.

Отже, моральні принципи відображають вихідні засади творення людського життя на основі свідомого, творчого ставлення людини до світу. Лише в такому випадку вони є методологічними принципами аналізу рівня моральності життя. Свою методологічну функцію вони відповідно виконують на трьох рівнях: на рівні людства як виду життя; на рівні конкретних історичних епох, конкретних суспільних систем з огляду відповідності їх поняттю людяності життя; зрештою, на рівні моральності людської особистості. Тому не можна погодитися з думкою, що "в класово протилежних системах моралі можуть бути окремі загальні моменти (наприклад, прості норми моральності), але немає і не може бути єдиних моральнісних принципів, адже в них фіксується сам тип відносин між особою і суспільством, взаємин між людьми" [11, с 191]. Принципи фіксують діалектику сталого та історично змінного у стосунках. Щоразу на кожному етапі історії наявна певна єдність протилежного у стосунках як відображення рівня суспільності життя. Це єдність егоїзму та альтруїзму; колективізму та індивідуалізму, свободи та необхідності. Інша справа, що на конкретних етапах історії домінує та чи інша тенденція стосунків. Варто Також зазначити, що риси всезагального виявляються не в продих нормах моральності. Навпаки, в звичаєвості (а саме вонає основою "простих норм") відображається своєрідність ментального життя, тобто особливе в ньому. Сутнісні ознаки специфічно людської життєвості виявляють те, в чому люди сутнісно єдині, а не те, в чому вони відмінні. Тобто, суттєве виявляєсебе в кожну епоху і повторюється з необхідністю в житті кожного народу.

Принципи регулюють основні рівні організації життя: родове, видову його специфіку, індивідуальні вияви. Відповідно можна виділити три діалектичні пари принципів, кожна з яких співвідноситься з іншою як єдність протилежностей. А саме: на рівні родового життя — це діалектична єдність альтруїзму та егоїзму. Видова специфіка, якою є розумно організоване суспільне життя, відображена в принципах колективізму та індивідуалізму.

На рівні конкретного суб´єкта вихідним принципом ставлення до світу є діалектична єдність свободи і необхідності. Етичний аспект їх зв´язку вибудовується у такий спосіб, що необхідність покладено не лише в об´єкті (принцип причинності), але і в суб´єкті. Морально визначена діяльність, що набуває змісту необхідності в її суб´єкті, є творчість. Людська дійсність — олюднений природний світ, людські стосунки — наслідок діяльності людини як суб´єкта вибору. Необхідність для неї набула значення бажаного, внутрішньої потреби.

Особливе місце в системі етичних принципів посідає принцип відповідності мети і засобів. Цей принцип є "інструментом" моральної діяльності, методологічною засадою відношення до світу з огляду моральної визначеності засобів діяльності. Моральна мета завжди містить у собі певний момент ідеального. У зв´язку з цим закономірно, що моральний ідеал у його сутнісній визначеності відкривається на ґрунті морально досконалих засобів його утвердження. Оскільки ідеал не є дещо незмінне, стале, моральні засоби його утвердження розкривають сутність ідеалу як висхідний рух шляхом досконалості. Як такий він є можливою реальністю у діяльності окремої особистості, у діяльності суспільних верств і, зрештою, людства як цілого.

Названий ряд принципів утворює собою систему. Вона розкриває, як свідчить сказане, закономірності творення та функціонування моралі на усіх рівнях людського життя: родового, суспільного, особистісного. Тим самим моральність відкривається як сутнісна ознака розумного життя і одночасно як орга´ нічна складова планетарного життя в єдності його творення тафункціонування.

Принцип єдності мети і засобів є засадничою основою розумно виваженої діяльності. В ньому відсвічує людяність ставлення до світу. Мета відношення у її найсуттєвіших виявах розкривається не лише з огляду його практичної корисності, але і в аспекті творення образу та ідеї досконалості, тобто з огляду цінності духовного начала в стосунках.

Усередині кожної пари принципів є свої різновиди. Вони пояснюють собою основні та розгортають їх зміст. Так, різновидами альтруїзму є гуманізм і патріотизм. Гуманізм розкриває стосунки на рівні безпосередніх зв´язків між людьми та утверджує людяність як сутнісну ознаку людського життя загалом. Патріотизм відображає ставлення до своєї землі та народу як до певного цілого, а отже, потребу їх захисту, збереження та утвердження всупереч будь-яким перешкодам. Такі ж різновиди наявні в системі інших пар принципів. Скажімо, принцип колективізму має свої історичні форми: первісний колективізм, патріархальний, соціалістичний.

У діалектиці свободи і необхідності стихійною формою вияву свободи є волюнтаризм. Заперечення свободи, утвердження ідеї жорсткого детермінізму в сфері моралі (наслідок втручання метафізичної волі) фіксується в понятті "фаталізм".