Етика

15.1. Поняття "категорії етики"

В історії етики визначився понятійний ряд етичних цінностей, що здобули статус етичних категорій. Категорії (лат. kategoria) — найбільш загальні поняття етики, що розкривають суттєві сторони морального життя суспільства та закріплюють загальноцінне в ньому як необхідну міру людяності. Категорії — складні духовні утворення, що синтезують знання про реальність морального життя суспільства та людства, з одного боку, і бажане та належне в ньому — з іншого. Тобто зміст категоріального знання в етиці утворюється діалектичною єдністю сущого і належного в моралі: в моральній діяльності, в моральнісних відносинах, в моральній свідомості людства.

Принцип аналізу етичних цінностей знаходимо в етиці Спінози. Він виходить із необхідності розрізнення ідеї хорошого та поганого. Це умоосяжні поняття, і одночасно вони — принцип оцінки конкретних явищ дійсності, зокрема реальних людських стосунків. "Коли називають дещо хорошим, то це значить недо інше, як те, що воно узгоджується із всезагальною ідеєю, яку ми маємо про такі речі", — пише філософ [20, с 66].

В етиці Канта ідея добра характеризується як така, що знаходиться не десь поза людиною, а наявна в ній самій — в розумності її природи. Категоріальне знання в етиці покликано охоплювати усе багатство моралі як складного суспільного феномена. Принцип побудови такої системи запропоновано О. Дробницьким. Він говорить про необхідність враховування в категоріальному знанні трьох основних сторін моралі, а саме: моральної діяльності, моральнісного відношення і моральної свідомості. На цій підставі до низки категорій моральної діяльності автор включає окремі структурні елементи моралі (мотив, спонука, намір, вибір, вирішення, дія, мета і засоби, наслідки); загальну лінію поведінки індивіда (звички, схильності, переконання, почуття); норми поведінки в суспільстві та моральнісний спосіб життя суспільства загалом [7, с 587]. Ця структура відображає три сторони моральної діяльності (етичну, психологічну і соціальну). В структурі моральнісних відносин філософ виділяє такі категорії: моральна вимога, обов´язок, відповідальність, гідність особи, совість. Вони, за словами автора, "відображають різні форми відносин особи до суспільства". Нарешті, до категорій моральної свідомості віднесені: "норма, моральна якість, оцінка, моральнісний принцип, суспільні і моральнісні ідеали, добро і зло, справедливість, смисл життя, призначення і щастя людини" [7, с 587].

Недоліком цієї системи є те, що в ній сутнісні та "інструментальні" сторони морального життя людства розкриваються як рядоположні. Скажімо, спонука, намір або звички, схильності, хоча і пов´язані з моральністю, але в змісті морального життя виконують "інструментальну" функцію. Досить порівняти їх із такими етичними поняттями, як гідність, совість, щоб переконатися в цьому. До того ж у цій класифікації особа виступає не суб´єктом моральності, а, у першу чергу, виконавцем певних соціальних ролей. Скажімо, поняття обов´язок, совість характеризуються як такі, що відображають "ставлення особи до суспільства". Але не згадується про те, що вони є також відображенням ставлення особи до себе самої як суб´єкта моральної свідомості.

Цікава структура етичного знання подається Л. Архангельським. Автор висуває логічний принцип аналізу етичного знання, поділяючи останнє на "соціально-філософські проблеми етики; аксіологічні проблеми та етичні категорії; соціологічні проблеми етики". Моральні цінності в системі етичного знання конкретизуються в категоріях етики, до яких автор відносить благо, добро і зло, обов´язок, совість, відповідальність, честь і гідність, смисл життя і щастя. Названі категорії характеризуються як "сутнісні". Поряд із ними названо ряд категорій, що визначені як "структурні". Це - норма, принцип, оцінка, ідеал, звичай, вчинок тощо. Справді, в системі морального життя вони відіграють роль "інструменту" творення моральності ГЗ с 157—159]. Сутнісними названі ті категорії, що виражають якісну визначеність моралі: творення суспільності життя. З огляду на сказане правомірно говорити про етичні категорії, маючи на увазі, в першу чергу, категорії моральної свідомості. У згорнутому вигляді вони відображають сутнісну визначеність моральної діяльності та моральнісного відношення людини до світу. Категорії моральної свідомості охоплюють увесь спектр морального життя людства, що конкретизується в моральній діяльності та в моральнісному відношенні. В етичних категоріях відображена не лише потреба людства усвідомити буття в його ціннісних вимірах, але і наявні спонуки на моральне самовдосконалення. Вони регулюються зсередини моральним сумлінням, а ззовні - громадською думкою.

Добро, зло, обов´язок, совість, честь, гідність, смисл життя, щастя — історично вироблені форми моральної свідомості, що, разом із тим, є категоріями етики. Поняття моральної свідомості відображають специфіку реального процесу творення моральності. Категорії етики відображають знання про належне згідно з поняттям людяності. Тому категорії етики виступають методологією моральної діяльності та принципом оцінки моральних цінностей. Плідним для розрізнення понять "категорії етики" та "моральна свідомість" є підхід Арістотеля. Він наділяє доброчесності на діаноетичні (мисленнєві), тобто пов´язані з усвідомленим вибором вчинків, та на доброчесності душевного складу. Перші відображають ідею моральної досконалості стосунків на тій підставі, що людина як свідомий суб´єкт життєвості має виходити у вчинках із розумно визначеної міриморальності. На цій же підставі Бентам визначає етику як деонтологію, тобто науку про належне в моралі. Доброчесності «душевного складу" відображають реальний процес творення моральності, в якому люди спираються не лише на розум, але і на почуття — керуються чуттєвими спонуками. Останні часто і є рушієм людських учинків.

У моральній свідомості відображено явище індивідуалізації досвіду творення моральності певними етносами, соціальними групами, народом і окремою особистістю в певний історичний час і в певних соціальних умовах. Категоріальне знання утворюється діалектичною єдністю об´єктивної сторони моральності суспільства та ідеєю належного у відносинах людини до людини, людини до суспільства, суспільства до людства та до окремої особистості.

Названі вище категорії — не закрита система. В етичній теорії фіксується багатство понять, що конкретизують цінності морального життя людства. До низки етичних цінностей у різний час були долучені поняття: доброчесність (Арістотель), самозбереження (Гоббс), справедливість (Локк), благо (Ляйбніц), рівноправність (Юм), сором, жалість, схиляння (Соловйов). Ці поняття трапляються уже в античній філософії. Мова іде про обґрунтування їх категоріального значення в подальшій історії розвитку етичного знання. Здебільшого це поняття, що є конкретизацією таких більш загальних, як добро, гідність, обов´язок тощо. Скажімо, доброчесність конкретизує поняття "добро", індивідуалізуючи його прояви в суб´єкті. "Благо" характеризує поняття "добро" в аспекті обладнаності людського життя, сталості моральних стосунків тощо.

В історії етики поняття "благо" визначалося і як провідне, як "те, до чого все прагне" (Платон). Однак уже Арістотель, Цитуючи наведену думку Платона, вважає за необхідне розрізняти благо з огляду на мету, засоби, сферу вияву тощо. Він вказує, що "будь-яке пізнання, будь-який свідомий вибір спрямовані на те або інше благо" (1095 а 15). Але зрештою, говорить Арістотель, під поняттям "благо" мається на увазі щастя, а під Добробутом — щасливе життя (1095 а 20). "Самозбереження" Конкретизує категорію "обов´язок", оскільки збереження власного життя, так само, як і життя загалом — моральний обов´язок людини. Поняття "рівноправність" уточнює категорію "гідність", оскільки людина не може відповідати своєму поняттюсповна, якщо принижує інших або мириться з приниженням та несправедливістю щодо неї самої і щодо інших.

Змістовне наповнення етичних понять не є чимось незмінним, сталим. В історичному поступі вони змінюються в напрямку поглиблення та удосконалення уявлень людства про морально цінне. Так, на ранніх етапах історії поняття "благо" пов´язувалося з матеріальним добробутом і лише згодом почало осягати духовну сферу. Поняття "справедливість" пов´язувалося з рівною відплатою за провину тощо.

У категоріях етики, що визначаються у системі понять моральної свідомості як найбільш суттєві, відображається всезагальне в моральному досвіді людства.

Моральні цінності: добро, совість, гідність, честь, обов´язок, сенс життя, щастя — охоплюють систему уявлень людства про цінне в собі (у своїй моральній природі) та цінне в навколишньому світі для становлення і розвитку його моральної сутності.