Етика

15.2. Категорії етики як система

Категорії, що визначилися в системі етичного знання та в духовному досвіді людства як уособлення людяності та як критерії оцінки моральної діяльності, — це не просто розташовані поряд поняття. Проблема їх внутрішніх зв´язків і підпорядкувань пов´язана з виявом об´єктивної діалектики саморозвитку моральної свідомості. Лише за такої умови вони розкриваються як цілісна система етичного знання. Одним із підходів до розв´язання проблеми, що має усталену історичну традицію, є віднайдення провідної категорії, яка служить розкриттю змісту інших, пояснює їх собою, а вони, в свою чергу, конкретизують її зміст. В етиці Платона таким є поняття "добро", в Арістотеля — "доброчесність", у Канта — "обов´язок", у Геґеля — "добро". Разом з тим, для етичної теорії важлива диференціація названої низки понять за ознакою їх ролі в становленні самосвідомості людини як суб´єкта моральності. Принципом диференціації, а отже, і критерієм внутрішніх підпорядкувань у системі етичного знання здатний виступити рівень всезагальності змісту понять.

З часів Арістотеля поняття "добро" розглядається як критерій моральності — універсальна духовна цінність. Арістотель характеризує добро як вищу цінність (1137 b 10) [2, с. 168]. Зказуючи на цінність права, він говорить, що "природа доброго — це поправка до закону в тому, в чому внаслідок його всезагальності має місце упущення" (1137 b 25). Тобто добро вище за закон. Закон лише конкретизує окремі сторони добра.

Б. Спіноза розкриває об´єктивний критерій моральності, вдаючись до аналізу понять добро-зло. В природі, говорить філософ, немає ні добра, ні зла. Вони — не що інше, як умоосяжні поняття. Критерій цінності вкладеного в них змісту визначається потребами людини, тим, що саме необхідно для її роду. Явища, що утверджують людство в його потребі й здатності саморозвитку та удосконалення, — добро. Усе, що стоїть на перешкоді цій потребі, — зло. Названий критерій цінності моралі виступає принципом самоутвердження суб´єкта моральності. Якщо людство виробило в своєму розумі "ідею досконалої людини, — говорить Спіноза, — це може бути причиною, щоб подивитися (якщо ми досліджуємо самих себе), чи є у нас будь-які засоби досягнути такої досконалості" [20, с 77]. Добро і як принцип моральної діяльності, і як критерій її цінності виступає сутнісною характеристикою людини. І. Кант наголошує, що критерій моральності наявний не десь поза людиною, а в ній самій — у її добрій волі. Але вона має відповідати своєму поняттю. Це не емпірична людина, а особистість, що своєю діяльністю, опертою на апріорі, покладене в людині поняття добра, утверджується як родова істота. "Канон моральної оцінки наших учинків полягає загалом у тому, щоб людина могла хотіти, щоб максима її учинку стала всезагальним законом" [9, с 264]. Джерелом потреби бажати є "добра воля". Будь-які благородні наміри, позитивні риси характеру без доброї волі здатні переходити в свою протилежність. Кант наголошує: "Ніде в світі, та і ніде поза ним, неможливо мислити нічого іншого, Що могло б вважатися добрим без обмеження, крім одної лише доброї волі" [9, с 228]. Отже, добро і зло — це категорії, що відображають світоглядні засади моралі. Честь, совість, гідність, обов´язок тощо залежать від того, що люди розуміють під поняттями "добро" і "зло".

Дж. Мур, визначаючи основний предмет етичного дослідження, в праці "Принципи етики" говорить, що таким предметом є добро. Поняття "етика" він вживає, щоб дослідити,"що таке добро" [16, с 58]. Поняття "добро" він бачить більш широким, порівняно з поняттям "етика", яке, на його думку, часто ототожнюється з поняттям доброї поведінки. При цьому пропонується дослідження добра і зла загалом, що, до речі, робили уже Платон і Арістотель. Мур вводить також розрізнення в багатозначному понятті "добро" внутрішнього добра і добра як такого, тобто поняття добра як "внутрішньої цінності різних предметів, з одного боку", та "поняття добра загалом" — з іншого [16, с 86]. Це принцип оцінки етичних цінностей, що бере свої початки ще від античної етики.

В. Малахов визначає добро як "фундаментальну" категорію моральної свідомості. Поряд із нею виділяються "об´єктивні" і "суб´єктивні" категорії моральної свідомості, а також "форми моральної самосвідомості". До "об´єктивних" і "суб´єктивних" категорій моральної свідомості автор відносить обов´язок, відповідальність, справедливість, щастя. До понять моральної самосвідомості віднесені: честь і гідність, совість, розкаяння, сором (Див.: 14, с 124—125, 183—184, 221—223). Сказане свідчить, що в етичній теорії усталився підхід, згідно з яким добро та його діалектична протилежність — зло визначаються як "вихідні", "фундаментальні" категорії етики та моральної свідомості. Справді, будь-яке явище відкривається мірою своєї цінності залежно від того, чи є воно за об´єктивною підставою добром, чи його протилежністю — злом.

Отже, категоріальний ряд етичного знання розпочинає діалектична пара категорій "добро-зло", які в системі категорій відіграють роль "вихідних". Щодо інших категорій моральної свідомості та етики, таких, як сором, честь, гідність, обов´язок, справедливість, совість, сенс життя і щастя, то подальшої розробки потребує питання їх внутрішніх підпорядкувань, а відтак і віднайдення принципу таких підпорядкувань. Останнє ставить перед проблемою більш детального аналізу понять добро-зло в аспекті їх ролі пояснюючого принципу категоріального знання загалом.