Етика

15.8. Категорія "обов´язок"

В понятті обов´язку відображається діалектика чуттєвого і раціонального, об´єктивного і суб´єктивного, об´єктивована в суб´єкті у формі свідомої спонуки на виконання морально необхідного. На ґрунті обов´язку особа утверджується як свідомий суб´єкт моральності у декількох напрямках. По-перше,в діяльності самоудосконалення з моральної потреби відповідати поняттю "людина". По-друге, в діяльності, пов´язаній з опануванням і утвердженням суспільного досвіду як основи, джерела людяності. По-третє, в діяльності удосконалення роду людського власним творчим доробком. Щодо першого аспекту морального обов´язку, то він конкретизується у вигляді потреби усунення суперечності двох природ людини для повноти морального самоутвердження. Підпорядковуючи чуттєві спонуки розумно виробленим засобам самоутвердження, людина реалізує себе згідно з ними. Саме тут покладена підстава моральної стійкості перед будь-якими спокусами, що пов´язані з плинними чуттєвими насолодами. Останні здатні підпорядковувати розум, примусити його задовольняти забаганки тіла, часто аж до повної втрати людської гідності.

Почуття обов´язку, спрямоване на пошану і збереження в собі людини, — найбільш ефективний засіб протистояння слабко-стям власної природи та звабливим обставинам. Сказане свідчить, що людина зобов´язана, в першу чергу, перед собою самою. Зобов´язана реалізувати природою закладений у ній творчий потенціал, щоб зробити буття дійсним. Виконуючи обов´язок перед собою, що є обов´язком утвердитися людині, особа разом із тим виконує свій обов´язок перед людством. Виконує його тою мірою, якою власним буттям примножує моральні чесноти та загальний добробут людства. Цей аспект поняття обов´язку ґрунтовно розроблений в етиці Канта. Сформульовані філософом моральні імперативи налаштовують особу на виконання моральних зобов´язань щодо себе самої.

Людина зобов´язана набувати гідності, утверджуючи люди ну в собі. Кант називає обов´язок "великим словом", адже обов´язок дає змогу усвідомити себе, зосереджуючись на самоудосконаленні з метою викорінити вади характеру, недоліки поведінки, небажані схильності тощо. Відомі релігійні практики морального самоудосконалення пов´язані з почуттям морального обов´язку щодо душі людини: забезпечення їй належних умов у "потойбічному житті". Разом з тим, людина має зобов´язання щодо життя і у власній особі, і в особі інших людей, і всього живого загалом. Це збереження та утвердження життя. Усі інші види зобов´язань випливають з названого вище і обіймаються ним: захист рідної землі, рідної домівки, уславлення свого роду і свого народу тощо.

Поняття обов´язку фіксує наявну в історії суперечність цінностей суспільного та індивідуального життя. Суспільство в його історично-конкретних формах бачить людину "засобом", що характерно для усіх епох людської історії і для усіх типів суспільності, тих, що існували і нині існують. Тою мірою, якою соціальні стосунки мають морально обмежений характер, вони пов´язують поняття морального обов´язку з виконанням прийнятого (належного) в суспільстві. Виконуючи таким чином витлумачене поняття обов´язку, людина, звичайно ж, реалізує свою суспільну природу, але реалізує її в межах і способом, що визначені до неї і за неї. Виконуючи обов´язок як дещо зовнішньо необхідне, вона лише частково реалізує свій моральний потенціал. Більше того, сумлінне виконання аморальних вимог, висунутих тими або іншими політичними режимами, може зробити людину злочинцем. Неправильні суспільні орієнтації небезпечні й тим, що закривають особі шлях до самоутвердження.

Очевидно, що моральнісне розуміння суті обов´язку, в якому міститься вимога вдосконалення роду людського (у власній особі й в особі кожного іншого), має бути принципом відношення людини до себе самої, до суспільства і до людства. Здатність долати недоліки власної чуттєвої природи і підноситися до неухильного слідування моральному закону І. Кант називає вихідною засадою моральної гідності. Обов´язок, визначений у такий спосіб, "підносить людину над самою собою. Він пов´язує її зі станом речей, який тільки розсудок може мислити і якому разом з тим підпорядковується увесь чуттєво сприйнятий світ", — говорить філософ [9, с 413—414].

Згідно з Кантом, поняття морального обов´язку вкладається в три основні моральні імперативи. Нагадаємо їх. Перший проголошує: "...Чини тільки згідно з такою максимою, керуючись якою, ти в той же час можеш побажати, щоб вона стала всезагальним законом" [9, с 260]. Тобто, він виступає всезагальним універсальним принципом моральної діяльності. Другий вимагає морального ставлення до кожної людини, виходячи з принципу, що розумна істота є мета сама собою: "Чини так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі, і в особі кожного іншого також як до мети і ніколи не ставився б до нього лише як до засобу" [9, с 270]. Нарешті, третій зобов´язує чинити лише так, "щоб воля завдяки своїй максимі могла вважати саму себе також такою, що встановлює всезагальні закони" [9, с 276].

Отже, категорія обов´язку відображає розумне самовизначення суб´єкта, що власним буттям утверджує цінності людського роду та цінність власної особи.