Етика

16.3. Унікальність планетарного життя

Для утвердження моральнісного ставлення до планетарного життя особливе значення має знання форм його прояву та механізмів функціонування. В. Вернадський при дослідженні еволюції біосфери і переходу її в новий стан — ноосферу — вводить замість понять "життя" і "живі" поняття живого природного тіла і живої речовини. "Кожний живий організм у біосфері — природний об´єкт — є живе природне тіло. Жива речовина біосфери є сукупністю живих організмів, що живуть у ній" [2, с. 14]. Біосфера — це певна геологічна оболонка нашої планети, що має особливу організованість, рівноважність із деякими коливаннями в історичному і геологічному часі щодо точно вираженого середнього. Біосфера складається з живої речовини і речовини неживої ("косной"). Між ними існує постійний зв´язок — неперервний біогенний рух атомів від живої речовини до неживої і навпаки. Він виражається в постійному неперервному диханні, харчуванні, розмноженні тощо. В біосфері величезну роль відіграють неживі-живі структури (ґрунт, намул, поверхневі води тощо), а "сама біосфера є складним планетарним неживим ("биокосное") природним тілом". Відмінності між ними в тому, що в живій речовині всі процеси відбуваються в історичному часі, а в неживій — у масштабі геологічного часу. Обидва процеси тривають на фоні геологічного часу, причому відчутним у ньому є "зростання сили вияву живої речовини в біосфері". Відбувається еволюція видів, що переходить в еволюцію біосфери. В. Вернадський визначає людину не як випадкове і незалежне від біосфери природне тіло, що діє вільно, а як результат тривалого і закономірного природного процесу. Еволюційний процесотримує при цьому особливе геологічне значення завдяки тому, що він створив нову геологічну силу — наукову думку соціального людства. Під впливом наукової думки і людської праці біосфера переходить у новий стан — у ноосферу, тобто в сферу розуміння.

Наукове знання — як "геологічна сила", що створила ноосферу, не суперечить геологічному процесу, що його породив. Бурхливий розвиток наукового знання в XX ст. підготовлений усім попереднім розвитком біосфери. Причому, в розвитку людського розуму суттєву роль відіграла не лише геологічна тривалість розвитку черепа, але і більш тонкі механізми соціального життя в їх історичній тривалості. Наукова думка — це сила, що змінює біосферу. Зміна її "відбувається незалежно від людської волі, стихійно, як природний органічний процес" [2, с 41].

Важливо наголосити, що, як вважає Вернадський, жива природа є носієм і творцем вільної біогеохімічної енергії. "її можна назвати енергією людської культури або культурною біохімічною енергією", що створила ноосферу. Цілісність підходу до планетарного життя та до середовища, в якому існує життя і живі організми, — методологічна засада не лише наукового аналізу проблеми. Цілісність підходу до названого феномена є також методологічною засадою екологічної етики як науки та критерієм цінності моральної практики.

Сучасна наука, спираючись на ідею ноосферного життя, дає обґрунтування його цілісності з позицій ідеї "універсального еволюціонізму". Універсальний еволюціонізм дає змогу відповісти на питання причинності в сфері моральності. Свого часу Г. Спенсер зауважив, що його дивує відсутність у науках про мораль поняття причинності. Академік М. Моїсеєв, простежуючи процеси становлення планетарного життя з позицій теорії універсального еволюціонізму, говорить, що закони, які визначають принципи відбору, діють у живій речовині і суспільстві. Вони не суперечать законам неживого світу, законам фізики і хімії. "Ніщо живе не може їх переступити" [10, с 57].

Мовою універсального еволюціонізму можна описати і такий феномен, як біологічний і соціальний розвиток людини. Формування мозку як носія розуму — наслідок тривалого еволюційного процесу. Перші форми пам´яті, відмінної від генетичної, наявні уже у стадних тварин. Вони базуються на принципі "роби, як я" і пов´язані з потребами виживання. Розвиток інших форм пам´яті, характерних для людини, пов´язаний зі зміною характеру еволюційного процесу. В антропогенезі початки досвіду вкладалися в ті ж форми, що і у вищих стадних тварин, а саме: "роби, як я".

Ускладнення практичного досвіду і необхідність його збереження як більш цінного, ніж фізична сила, визначили якісні зміни в напрямку еволюції. Вона не припиняється, а переходить на інший "надорганізмний рівень". Відбір відбувається вже на рівні організації популяцій, племен, а згодом і народів. Простежуючи еволюцію людини, М. Моїсеєв пише: "Людина як біологічна істота, як генотип практично припинила свій розвиток у кінці мезоліту або спочатку неоліту, з початку утвердження моральності як основного кооперативного компромісу. В ім´я суспільного розвитку, в ім´я майбутності популяції "людина розумна" сама людина поступилася своїм індивідуальним удосконаленням" [10, с 60].

Індивідуальне вдосконалення набуло не біологічного, а духовного спрямування, здійснюючись па ґрунті суспільного досвіду. "Неолітична революція", або період, коли внутрішньовидовий відбір перестає відігравати вирішальну роль в еволюції людини, створила підстави для кооперативності досвіду. Прискорення історичного процесу пов´язане з універсалізацією досвіду, найосновнішими складниками якого є штучні знаряддя, знання і моральність. Моральність підпорядкувала і упорядкувала ті природні якості, що їх несе в собі людина як біологічна істота, а саме — агресивність. Без неї людина не могла б вижити в епоху полювання на мамонтів. Але нині вона шкідлива і небезпечна. Моральність, оперта на розумне упорядкування природних нахилів, стає необхідною умовою подальшого прогресу людства.

Отже, моральність цілком правомірно розглядати "в рамках Універсального еволюціонізму як змінний у часі не лише суспільний, але і природничо-науковий феномен" [10, с 61].

Моральність як явище приборкання агресивності в контексті ідей універсального еволюціонізму органічно включає екологічні імперативи. Якщо попередні етапи еволюції, в тому числі еволюція людини, були наслідком природної самоорганізації, тосучасний етап еволюції змінює свій характер. Він перетворюється на процес "спрямований, з чітко поставленою загальнопланетарною метою". Вона може бути визначена як розумна організація життя з метою збереження виду "людина" шляхом збереження його джерела — планетарного життя.