Етика

16.6. Біоетика

У 70-х роках XX ст. складається нова галузь екологічного знання — біоетика. Розвиток її був започаткований науковцями США, де видана п´ятитомна енциклопедія з біоетики. Основною проблемою, на якій початково зосереджувалася увага дослідників, були стосунки "лікар — пацієнт". Поряд із названим вузьким аспектом, склалося значно ширше її розуміння. Центральною проблемою стало ставлення до життя і смерті. Життя бачиться само цінним, вищою цінністю. Під життям розуміється не лише людське життя, але і життя тварин, біоценоз, біосфера тощо. Біоетика спирається на цінності культури, що складалися в антропогенезі та знаходили відображення в міфології, в світових релігіях, у філософії. Вона виникла як відповідь на "технологічні виклики" в медицині: нові технології трансплантації органів, зародження і підтримання життя тощо.

Біоетика в ЇЇ широкому значенні включає в коло своїх проблем етичні норми ставлення до феномена життя. Одною з актуальних і складних проблем, навколо якої зосереджена нині увага біоетики — визначення смерті, евтаназія. Вона загострилася у зв´язку з розвитком трансплантології. Пересадка органів тяжкохворій людині від здорової людини, що перебуває у стані клінічної смерті внаслідок трагічного випадку, — один із поширених нині методів порятунку тяжкохворих. Однак залишається запитання: що слід вважати смертю? Коли справді Припиняється життя людини?

Біоетика пов´язана з медичною етикою, деонтологією (дисципліна, що визначає ставлення лікаря до пацієнта) та медичнимправом. У коло досліджень біоетики органічно вписується, з одного боку, історія становлення відносин людини з природою закріплена в ментальних культурах: у міфології, епосі, народній звичаєвості. З іншого боку — біоетика розглядає велике коло проблем утвердження прав людини (в тому числі і як пацієнта) на життя, на здоров´я, на відповідальне і вільне самовизначення власного життя. Маючи на увазі складний комплекс моральних проблем, перед якими опинилася сучасна наука, відомий американський вчений-біолог Б. Гласс пише: "Я наполягаю на тому, що філософи науки в майбутньому повинні значно більше мати справу з етичними проблемами, ніж з логічними" [Див.: 15, с 80].

Моральною основою, на яку має спиратися сучасна біоетика, є вимоги Нюрнберзького кодексу 1947 p., що був сформульований у ході судового процесу в справі 23 нацистських лікарів, звинувачених у військових злочинах і злочинах проти людства. Висунуті судом десять "моральних, етичних і правових" вимог показували злочинний характер експериментів, що проводилися на людях. Разом з тим, Нюрнберзький кодекс вводив розмежування двох типів клінічних досліджень: терапевтичних і не терапевтичних. Перші виправдані тою мірою, якою спрямовані на збереження життя та покращення стану хворого. Другі — не терапевтичні. Це такі, що не мають цінності для людини, яка служить їх об´єктом. Кодекс забороняє проведення експериментів, що загрожують пацієнту смертю або непоправною шкодою.

Упродовж наступних років під впливом ідей Нюрнберзького кодексу було прийнято ряд документів, що регламентували експерименти на людині. Це, зокрема, Міжнародний кодекс медичної етики (1964 p.); Гельсінська декларація (1964 p.), що була суттєво уточнена в 1975 p.; документи Швейцарського колоквіуму на тему "Експерименти на людині", документи ООН про громадянські й політичні права, прийняті в 1966 р. та інші.

Важливу роль у контролі над дотриманням етичних вимог при експериментах на людині відіграють такі міжнародні об´єднання, як Всесвітня організація охорони здоров´я (ВОЗ), Всесвітня медична асоціація (ВМА) та інші. У 1981 р. був прийнятий і затверджений глобальним комітетом ВОЗ Звіт міжнародних рекомендацій для проведення медико-біологічних досліджень з участю людей. Пояснюючи причини, що викликали його появу, відомий учений Ф. Гуттерідж у статті "Дослідження з участю людини і медична етика" відзначав складність упровадження вже прийнятих заборон на медико-біологічні дослідження з метою забезпечити охорону прав людини та її соціального добробуту.

Етична наука, як свідчить сказане, все активніше долучається до вироблення морально-правових засад збереження людського життя, що стає об´єктом науково-дослідницького інтересу. Біоетика ставить моральні обмеження на ті експерименти над здоров´ям людини, що небезпечні для її життя. Останнім часом у зв´язку з актуалізацією питання про клонування тварин та органів людини, проблема набула особливої гостроти. Виникла необхідність більш широкого формулювання питань зв´язку природничих наук із етикою.

При всій різноманітності підходу до розв´язання проблеми вчені доходять згоди, що всебічне вивчення наукою феномена людини має, поряд із логікою, включати етику, тобто те, що називають "нормами науки", — етичні стандарти. Вони управляють соціальними взаємодіями вчених. Формулюючи принцип взаємозв´язку природничо-наукових досліджень та етичних цінностей, американський учений П. де Форест пише: "Глобальний суспільний інтерес науки випливає з того, що вчений відповідальний перед людством загалом і не лише індивідуально за ті дії, які він здійснює як вчений, але і колективно — за застосування результатів науки в кожній країні і в усьому світі" [Див.: 15, с. 153]. Об´єктом моральної оцінки в сфері науки є не лише наслідки застосування її даних у практиці, але і самі процеси дослідження, а також "внутрішній світ" науки: тематика Досліджень, характер постановки та проведення експериментів тощо. Моральний критерій поширюється також на особистість Ученого: від його моральних якостей великою мірою залежить об´єктивність, науковість результатів.

Біоетика покликана відповідати таким вимогам. По-перше, Необхідна єдність науки і гуманістичних цінностей. По-друге, Необхідно, щоб гуманістичні цілі ставилися вище за дослідницькі. По-третє, необхідне регулювання наукових дослідженьз позицій гуманістичних цінностей. Регулювання має включати і заборони на деякі види експериментів з участю людини, що можуть бути небезпечними для її життя. По-четверте, необхідна розробка правил біомедичних робіт з урахуванням прав людини, включаючи юридичні норми [Див.: 14, с. 6].