Етика

16.7. Екологічне виховання

Комплекс проблем, створений рухом сучасної цивілізації, ставить людство перед необхідністю їх кардинального розв´язання. "Сьогодні важливо усвідомити, що розум, рушієм якого є інтерес до пізнання, але не організований моральнісним почуттям, загрожує людській цивілізації" [Див.: 9, с 75]. Загрозу створює і безвідповідальне ставлення людства до власного життя та долі планетарного життя. Врятування планети, як стає все очевиднішим, залежить від розумного регулювання процесів розвитку і підтримання життя шляхом розв´язання демографічних проблем, розвитку культури споживання, розумного використання природних ресурсів, розвитку нових екологічно безпечних технологій виробництва тощо. Тобто необхідне виховання нового рівня свідомості, спрямованого на подолання егоїзму людства і практичне утвердження планетарного життя як вищої цінності. Моральним критерієм оцінки особистості може виступити принцип, сформульований А. Швейцером: "Воістину моральна людина лише тоді, коли вона підпорядковується внутрішній спонуці допомагати будь-якому життю, якому вона може допомогти, і утримується від того, щоб завдати живому будь-якої шкоди" [16, с 39]. Актуальним є питання екологічного виховання як системи, що має багаторівневий характер і охоплює собою всі ланцюги освітньої системи. Розвинуте моральнісне ставлення до природи в багатстві проявів її життєвості та екологічна грамотність — дві найважливіші складові екологічної культури.

Методологічним принципом екологічного виховання є принцип коеволюції (лат. со(п) — разом; evolutio — розгортання). Людство, щоб забезпечити своє майбутнє, має належним чином змінювати характеристики біосфери. Але змінювати потрібноі людські потреби, у такий спосіб, щоб вони відповідали вимогам їх природи [11, с. 40]. Імператив тут такий, що природа без людини може існувати, а людина без природи — ні. А тому суспільний розвиток, зокрема розвиток продуктивних сил, має здійснюватися у такий спосіб, щоб зберегти феномен розумногожиття.

Екологічне виховання покликане сформувати новий тип мислення, в основу якого покладене почуття особистої відповідальності людини за свій родовід, за фізичне і психічне здоров´я нащадків, отже — відповідальність за добробут націїі людства.

Академік Моїсеєв твердить про необхідність для суспільства так виховувати своїх членів, так впливати на формування їх духовного світу, щоб вони виявилися здатними мислити не категоріями своєї печери і навіть племені, а відчувати себе частиною величезного світу, доля якого тою або іншою мірою залежить від кожного" [11, с. 32]. Чим зумовлений саме такий стан речей? Вчений стверджує, що основною причиною того, що людство дійшло до межі наближення глобальної кризи, є сама людина. її біологічна природа мало відповідає сучасним умовам життя, адже її організм сформувався в передльодовикову епоху, і те, що добре для мисливців за мамонтами, мало підходить для людини, яка володіє атомною зброєю" [11, с. 33].

Актуальність коеволюційного підходу як виховного принципу диктується чинним у Всесвіті принципом антропності: жорсткої приладженості фундаментальних постійних, що забезпечують існування Всесвіту і тих процесів, що в ньому відбуваються. Очевидно, те ж саме має місце і в системі "людина — довкілля". "Подальший розвиток виду homo sapiens, подальший його добробут вимагають дуже точної узгодженості характеру еволюції людського суспільства, його продуктивних сил і розвитку природи" [11, с 40]. В природі діють принципи самоорганізації. На рівні природа—суспільство узгодженість їхніх характеристик забезпечується Розумом і Волею Людини. Нині вчені наголошують на необхідності формування певної загальної стратегії у взаєминах людства та біосфери. Шлях до її реалізації вони бачать у перебудові пріоритетів людини, їх узгодження з можливостями природи. Останнє вимагає "новогосвіторозуміння, нової моральності і, зрештою, нового духовного світу" [11, с. 43]. Важливим в екологічному вихованні є такий чинник, як усунення зверхності людини і "проповідь смирення", як називає цей чинник Клод Лоренц. Мова йде про усвідомлення людьми самих себе як частини Всесвіту. Зверхність заважає людині визнати, що її власна поведінка підпорядкована законам природи. Зверхнє ставлення є "духовним чванством людини" [5, с. 7].

Екологічне виховання з необхідністю має бути оперте на подолання трьох упереджень, що панують над людством. Перше — це упереджене ставлення щодо своїх витоків, зокрема того, що людство еволюціонувало від такої гілки вищих тварин, як шимпанзе.

Друга перешкода до самопізнання — це емоційне заперечення того, що поведінка людини підпорядковується законам природної причинності. Адже останнє видається запереченням свободи волі.

Третя причина, що заважає самопізнанню — протиставлення матеріального та ідеального начал в людині й утвердження ідеального як єдиного справді цінного. Така позиція характерна, принаймні, для західної культури. Клод Лоренц слушно вважає, що самопізнання, в якому усуваються всі упередження, могло б послужити свідченням духовної сили людства. "Знаюча людина відчує лише нове благоговіння перед Розумом і Відповідальною Мораллю, які вперше прийшли в цей світ лише з появою людини і цілком могли б дати їй силу, щоб придушити тваринну спадщину в собі самій, якби вона в своїй гордині не заперечувала самого існування такої спадщини" [5, с. 10]. Конкретні шляхи і засоби екологічного виховання визначаються названими вище гуманістичними принципами, найважливішим з яких є принцип поваги до життя. Вони покликані виконати роль методологічної засади для побудови системи екологічного виховання.