Етика

17.3. Лікарська етика

Лікарська етика — сфера етичного знання, предметом якого є дослідження принципів взаємодії лікаря та хворого з метою повернення людині фізичного і психічного здоров´я. Суб´єкти відношення перебувають при цьому у нерівному становищі. Хворий довіряє лікарю своє життя з надією на допомогу. Лікарська етика вимагає задіяти фахові знання та моральне сумління, щоб максимально допомогти хворому відновити здоров´я. Гуманність є однією з вихідних засад професійної придатності лікаря. Від його компетентності, людяності ставлення до інших та від гуманності медицини загалом залежить здоров´я та життя людей. Лікар може бути рятівником хворого, а може перетворитися на вбивцю. Рівень розвитку медицини, соціальне становище медиків — об´єктивні показники усвідомлення суспільством цінності людського життя.

У природному світі збереження життя кожної істоти та видів у цілому залежить від здатності пристосування до наявних умов. За несприятливих умов вид або вимирає, або, завдяки виживанню сильніших, виробляє більш стійкі механізми виживання. Людство дійшло до усвідомлення цінності життя, а отже, прагне створити гарантовані засоби запобігання недугам та передчасній смерті. Останнє визначило особливе місце медицини і професії лікаря в житті людських спільнот.

Професія лікаря починає складатися в первісному суспільстві і викликає двоїсте ставлення. Шамани — перші лікарі — вважалися чаклунами. Вони могли зцілювати, а могли і насилати хвороби. Лікування травами знахарі поєднували з чаклунськими прийомами ("висосування" хвороби, "виймання" з тіла сторонніх предметів тощо).

Знахарство — це характерний комплекс таких елементів: виділення в общині особливих професіоналів, знайомих із засобами народної медицини; змішання цих засобів з прийомами лікувальної магії та замовляннями; уявлення про матеріальну причину внутрішньої хвороби за аналогією зі стороннім предметом, що потрапив у тіло" [9, с 107]. Лікувальним травам надавалася магічна сила: здатність виганяти злих духів, що викликали хворобу. Дослідники виділяють лікувальну магію кількох типів: контактна, ініціальна, вербальна ("замовляння", нашіптування). Знахарські вміння передбачали здатність налаштування психіки на екстаз, а значить на подолання "злого духу" та зцілення хворого [Див.: 8, с 488—48].

У Давньому Єгипті лікарі за їх особливі уміння вважалися священними особами, як, скажімо, будівничий пірамід, лікар та астроном Імхотеп. Становлення професійної медицини в Давньому світі засвідчило зростаюче усвідомлення важливості компетентного втручання в організм людини. Одночасно почали складатися і моральні вимоги до лікаря, першою з яких була Вимога обізнаності з таємницями ремесла: фахова компетентність.

В Індії ще у ведійську епоху (близько 3000 років тому) від лікаря вимагалося дотримання кодексу медичної етики, а саме: "завжди бути терплячим, уважним, поштивим"; бути "скромним, підпорядкувати усі справи залізній логіці розуму"; намагатися "зцілити хворого, не вимагаючи благ для себе". У ДавнійГреції з часів Гіпократа вихідним у стосунках лікаря та хворого, згідно з вимогами лікарської етики, є принцип "не зашкодь". Гуманістичний зміст культури людства знаходить чи не найбільш переконливий вияв саме в лікарській етиці.

У глибоку давнину, при слабкому знанні будови органів тіла, системи кровообігу, функцій окремих органів тощо, тим не менше виробляється методологічно правильний підхід до організму. Він бачиться цілісною системою, що розрахована на самофунк-ціонування, на гармонійну злагоду усіх органів та їх елементів, що співвідносяться згідно з принципом єдності протилежностей. В китайській філософії та опертій на неї медицині — це принцип співвіднесення інь-ян. Чергування інь (пасивна сила) і ян (активна сила) відображає всезагальний зв´язок речей і явищ у світі. Воно народжує рух і п´ять першоелементів (вода, земля, вогонь, дерево, метал), із яких складаються усі природні речі. Першоелементи взаємопороджуються і взаємопереходять. За цими ж принципами збудований і функціонує організм. Кожний орган несе в собі властивості одного з першоелементів. Збої у функціонуванні організму викликаються розбалансуванням роботи якогось органу. Причина розбалансування полягає або в "забрудненні" організму (органу), або в недостатності речовин, необхідних для нормального функціонування окремого органу чи організму в цілому.

Китайська медицина базує лікування на двох основних принципах. Перший — очищення організму препаратами широкого спектру дії (переважно рослиного походження). Другий — живлення організму цими ж препаратами. Впродовж тривалої історії китайської медицини (понад 5 тис. років) вона виходить із розуміння тіла людини як складової природного матеріального світу (матерія тіла однорідна, подібна за складниками до інших природних тіл і складена з матеріалу природи). Забруднення спричиняють речовини непотрібні, чужі для організму або помилково вжиті. Лікування травами — найдавніший і добре випробуваний спосіб зарадити організму. Другий шлях — це здоровий спосіб життя і розумне харчування. У трактаті "Ху анда Ней узин" ("Про внутрішнє", III ст. до н. є.) його автор — імператор Хуанді — говорить про поміркований спосіб життя як умову здоров´я і довголіття. Надмірне навантаження на один орган шкодить усім іншим. Тому моральні чесноти є умовоюздоров´я організму. Ми звернули увагу на принципи китайської щедицини ще і тому, що нині Західна культура все ретельніше вивчає і застосовує її досвід.

Медична етика Західної цивілізації виходить з принципу лікування окремого органу (органів), що дають знати про свою хворобу болем. Сигнал окремого органу про його нездоровий стан розглядається як причина, а не наслідок дисбалансу в організмі. Це методологічно хибний підхід, оскільки організм тлумачиться як набір окремих компонентів (органів), а не як цілісність, заснована на єдності протилежностей. Хвороби окремого органу — сигнал розбалансованості усього організму, вияв його нездорового стану. Розумно визначений підхід передбачає віднайдення джерела, що спричиняє біль саме цього, конкретного органу. Доти, доки причина не встановлена, лікування хімічними препаратами не просто не ефективне. Воно — шкідливе. Адже сигнал (біль в органі) буде притуплений, і якщо справжня причина його так і не встановлена, це може призвести до фатальних наслідків.

Традиція ставлення до організму як "набору" органів зародилася ще в добу раннього середньовіччя, що протиставило в людині духовне та тілесне начала. Тіло, що бачилося джерелом гріха, всіляко принижувалося, а отже, реакція на його прояви мала негативне забарвлення і часто супроводжувалася знущанням над тілом, щоб "прибити" його "забаганки".

Протиставлення духу і тіла, ідеального та матеріального, спричиняє, в свою чергу, розуміння тіла не як цілісної системи, а як набору органів-складників, кожен із яких виконує свою функцію і є автономним щодо інших. Названий світоглядно-засадничий підхід зумовлений розривом західної цивілізації з природою, у тому числі з власною природою людини. Протиставивши тіло і дух, вона поширила протиставлення на увесь природний світ. Протиставлення різних граней всередині життя як певного цілого зумовило неповагу до феномена природної Життєвості загалом.

Християнство зорієнтоване на есхатологію. Загальний принцип неповаги до тіла визначив і методи його лікування. Культура, спрямована на потойбічне "вічне" життя, мало дбає про здоров´я. У кращому випадку вона "латає" організм, лікуючи окремий орган, і зовсім не турбується про здоров´я організмув цілому. Бути здоровим вважалося гріховним, тому здоровий рум´янець на щоках юної жінки або хлопця, красиве міцне тіло викликали у віруючих католиків гнів і ненависть [13, с. 156]. Річ тут не в недостатніх знаннях людського організму, що звичайно ж характерне для доби середньовіччя, а у світоглядній позиції. Логіка роздрібнення організму на складники зберігається в західній медицині й донині. Незважаючи на успіхи анатомії, фізіології, генетики, фармакології та інших галузей науки, успіхи в подоланні хворіб відносно слабкі. Більше того, захворювання у наш час значно урізноманітнилися.

Не покращила ситуацію сучасна постцивілізаційна модель ставлення людини до власного організму. Плекання тіла, навіть зманіженість сучасної людини, що позбавлена необхідності докладати великих зусиль при виконанні будь-якої роботи, спричинили гіподинамію і супутню їм низку хворіб, зокрема серцево-судиних, кишківникових, печінкових тощо. Організм, що в процесі антропогенезу "програмувався" для виживання у складних природних умовах, а, отже, пристосовувався до максимальних навантажень, опинився у невідповідних йому умовах мінімальної навантаженості. До того ж, значне покращення харчування зумовило стрімке збільшення ваги тіла, що само собою є ознакою хвороби, принаймні, симптомом нездоров´я. Стан здоров´я людства на планеті різко погіршився в останні тридцять років також у зв´язку з погіршенням екологічної ситуації.

Гуманність медицини передбачає широку просвітницьку роботу для формування культури відношення людини до власного життя та організму як його носія. Зокрема, це питання балансу між накопиченням та витратою енергії, чергування навантажень і відпочинку, а також розумне обмеження і уникання споживання продуктів та напоїв, шкідливих для здоров´я. Моральне ставлення до свого організму означає, зокрема, використання розроблених сучасною дієтологією раціональних комбінацій різних продуктів харчування залежно від групи крові [Див.: 4].

Багато проблем у галузі медицини та лікарської етики зумовлені соціальним її статусом: платним характером лікарських послуг, медичних препаратів і їх дорожнечею. Оплата послугмедицини постійно збільшується. Так, згідно з даними статистики, в США перебування людини в лікарні в 1969 р. коштувало 80 доларів у день, ав1979р. — 189 доларів; пологи в лікарні в 1970 р. — 380 доларів, а в 1980 р. — 2800 доларів; операція з видалення жовчного міхура коштувала у 1970 р. — 1387 доларів, у 1978 р. — 2208 доларів, у 1985 р. — 4700 доларів [10, с 139].

Відсутність державного контролю над медициною спричиняє використання недостатньо перевірених препаратів, часто небезпечних для здоров´я і життя людини. Так, у 80-х роках великого розголосу набула справа, пов´язана з застосуванням у західноєвропейських країнах препарату для запобігання вагітності. Без належної перевірки він був розрекламований і викинутий у продаж.

Жінки, що вживали препарат, народжували дітей-потвор. Випадки ці далеко не поодинокі. Американський клініцист Фред Дж. Кук у книзі "Змова проти пацієнта" пише: "Щоб здорожити вартість операцій, часто невиправдано призначають наркоз, помилкове введення якого спричиняє смерть приблизно 33 тис. американців щорічно (з 14 млн операцій — половина невиправдана з суто медичного погляду)" [10, с 134]. Правда, покладання державою відповідальності за здоров´я громадян на самих громадян має і позитивні риси. Людина звикає почуватися відповідальною за власне життя та здоров´я.

Потрібно розмежувати лікарську практику і медицину, хоча вони відображають загальну атмосферу стосунків особи і суспільства, заснованих на принципі комерційних вигод. Науково-технічний прогрес стимулює розвиток досліджень у галузі біології, фізіології, біохімії тощо, а налаштованість на матеріальний успіх стимулює швидке впровадження результатів досліджень у медичну практику. Останнє зумовило об´єктивну необхідність виробити механізми захисту хворого від некомпетентності або зловмисних дій лікаря. Тому сучасна медицина розвивається на стику низки наук, що досліджують її етичні аспекти: медична етика, біоетика, деонтологія, медичне право. Деонтологія визначилася як галузь наукового знання і навчальна дисципліна у медичних освітніх закладах, що вивчає етичні Норми відносин лікаря і пацієнта.

Щодо правового захисту хворого і лікаря, то, як на взірець, можна послатися на законодавство ФРН. В статті "Кримінально-правова відповідальність лікаря ФРН" говориться, що лікар, перш ніж зробити операцію, має правильно її "облаштувати". А саме: отримати згоду пацієнта, детально пояснити можливі ускладнення, вірогідність несприятливого наслідку. За відсутності цього операція або призначення медикаментозного лікування вважаються злочином. У такий спосіб досягається максимальна захищеність пацієнта та правова відповідальність лікаря [1, с 7].

Медицина опиняється перед низкою етичних проблем, пов´язаних з точністю діагностики, а отже, і методів лікування. Одна з таких складних проблем — визначення поняття смерті, особливо у зв´язку з розвитком реаніматології. Зокрема, проблема актуальна щодо наявності підстав трансплантації органів. Чи вважати померлою людину, мозок якої помер, але серце продовжує битися?

Сучасна медицина, як слушно вважають деякі дослідники, переосмислює поняття гуманізму. Воно має осягати і з моральних позицій розв´язувати низку питань захисту життя людини та громадянських прав особи: "донора" і "випробуваного" при постановці медико-біологічних експериментів щодо хворого, що помирає. Зрештою, медицина стала перед проблемою відповідальності за майбутнє людського роду. Американський біолог В. Поттер, визначивши коло моральних проблем, пов´язаних зі збереженням і плеканням життя, запропонував об´єднати їх у поняття "біоетика". Нині ця наука все ретельніше шукає реальних шляхів створення глобальної Етики людства майбутнього.

Отже, медична та лікарська етика виконують одну з високогуманних цілей — врятування життя людини, утверджуючи тим самим її право на життя та самоутвердження власної життєвості. Медична і лікарська етика часто відображають історично-конкретні уявлення про цінність людини, і тому гуманізм професії іноді має відносне моральне спрямування. Сучасна тенденція в розвитку медичної етики — пошук шляхів використання досягнень медицини для збереження життя та покращення здоров´я і довголіття людини в планетарному масштабі.