Етика

ПІСЛЯМОВА

Запропонований курс лекцій мав на меті зосередити увагу на багатстві та складності духовного життя особистості, що спирається на моральність як свою основу. Читач мав змогу переконатися, що мораль має всепроникний характер: будь-який вид діяльності своєю результативністю так чи інакше завдячує моральній небайдужості людини. Мораль здатна охоплювати стосунки людини з собою самою, з іншими людьми, з суспільством та людством, з природою і універсумом. Моральність стосунків створює у суспільстві атмосферу злагоди, дає відчуття оптимізму та наснагу на творення життя. Це атмосфера, в якій людина почувається свобідною, а її життя є гідним.

В умовах зростання стихійної змагальності воль, що супроводжує процеси капіталізації українського суспільства, мораль відсувається на другий план, ба зовсім ігнорується виразниками нових тенденцій життя. Знецінення її відбувається на тій підставі, що потерпають в суспільстві саме носії моральності — люди, не здатні заради власного успіху топтати чужі долі. Мораль робить їх "слабкими", адже вони воліють швидше потерпати від несправедливості, ніж вдаватися до насильства. Укорінений всередині названої категорії людей (більшість суспільства) "інстинкт" моральності (моральний недопуск агресії) є тою величезною цінністю, завдяки якій не лише утримуються засади суспільного життя, але і зберігається надія на його перспективи. Носії "природної моральності" (Геґель) виражають перспективи життя тим, що саме через них моральність утверджує свою силу і авторитет. Рано чи пізно носії стихійної, вузько спрямованої активності змушені будуть рахуватися з волею більшості. Вона змусить позаморальних виразників "волі до влади" хоча б іноді зважати на закони.

Оптимальним для нормального життя суспільства є розумне його регулювання, оперте, з одного боку, на соціальні механізми (розвинуте законодавчо-правове регулювання, а також громадська думка), а з іншого — на внутрішню саморегуляцію суб´єкта. Саморегуляція живиться і підтримується двома чинниками. Зовнішній — це небайдужість до думки інших людей з потреби жити в злагоді та взаємній приязні. Внутрішній чинник — розвинуте почуття гідності, що не дає людині схибити проти совісті, а в разі мимоволі скоєного негідного вчинку спричиняє обурення проти себе самої.

Проблеми, з якими стикається сучасна цивілізація, — це невідповідність між зростаючою активністю суб´єкта та рівнем досконалості внутрішніх механізмів самоконтролю. Останнє зумовлене слабким розвитком моральної свідомості, нерозвинутою здібністю рефлексії над власними намірами, діями та їх результатами. Сучасна цивілізація, зокрема українське суспільство, потребує суб´єкта активності, що здатний реалізуватися у практичному життєтворенні, корисному для себе та інших людей. Конкретна спрямованість моралі у русло творення доцільно-розумних стосунків коригується вимогами справи і загальним інтересом.

Відповідно до вимог життя, моральне спрямування сучасної освіти і виховання визначається як вагомий показник перспективності цивілізації і, зрештою, її самозбереження. В освіті та вихованні, у свою чергу, як основне, визначається зосередження на формуванні здатності особи до саморефлексії. Гуманізм етичної теорії в тому, що вона допомагає людині знайти шляхи до себе, навчитися пізнавати себе: свої наміри і сподівання з тим, щоб свідомо регулювати їх з огляду розумного вибору добра. Применшення стихійних проявів волі шляхом саморегуляції — це та моральна максима, яка має покладатися свідомістю суб´єкта з почуття відповідальності перед життям та перед самим собою. Ситуація, в якій людина знає себе лише як носія фізичної життєвості, зануреного у боротьбу за існування, — це ситуація тотальної несвободи. Людина може ніколи не зустрітися з собою як із мислячою і переживаючою субстанцією.

Тривала історична колізія, що базувалася на протиставленні ідеального та матеріального, тілесного та духовного в людині,відображала об´єктивні суперечності соціального життя. Сучасна цивілізація завдяки розвитку наукоємних технологій здатна забезпечувати суспільству достатньо високий життєвий рівень. Однак яскраво виражене зосередження на матеріальній, тілесній сфері життєвості є переконливим свідченням хвороби цивілізації — її бездуховності.

Подолання кризи цивілізації — у поверненні людини до себе самої. Освіта, виховання покликані відкрити приховані всередині неї скарби, звернути її на "внутрішню роботу" — на життя розуму і серця. Названу здатність Семен Франк називає найвищою цінністю світу. Адже жодні чуттєві задоволення не дадуть відчуття тої повноти життя, яке дарує людині духовна робота.

Етична теорія покликана дати знання про два рівні цінностей і показати, що матеріальні цінності, при усій їх важливості, лише засіб для життя. Нормальною, тобто гідною людини, є така життєва ситуація, за якої здобуття необхідних засобів до існування не принижує, тим більше не вбиває в ній людину. Однак це сфера, у якій людина перебуває в ситуації несвободи. Справді гідним людини є життя, що відкриває простір для сво-бідного самоутвердження на засадах розумного вибору добра. Тобто, людяність життя, його доцільна всередині себе організація не містяться десь поза людиною і людством, а залежать від їх доброї волі.

Моральне зобов´язання педагога — вчити молодь шукати і знаходити шлях до себе, усвідомлювати власну гідність, що досягається лише моральним сумлінням. Етична теорія утверджує людину, що свідомо вибирає добро та активно реалізує його в діяльності як величезну суспільну цінність.

Моральне зобов´язання педагога — не лише в досконалому опануванні етичної теорії. Воно також — у прагненні жити згідно з нею, пам´ятаючи, що найбільше шкодять добру, красі та істині ті, хто, декларуючи названі цінності, самі живуть і чинять всупереч Істині, Добру і Красі.

Формування нових поколінь, що знають себе суб´єктами моралі, — наріжне завдання педагогічної теорії XXI ст. Теоретичною та методологічною засадами педагогічного процесу має визначитися наукова теорія моралі — філософська етика.