Земельне право України

1. Предмет земельного права

У теорії права є загальновизнаним, що наявність особливого предмету правового регулювання (кола однорідних суспільних відносин, що регулюються) є обов´язковим критерієм виділення окремої галузі права.

Предметом земельного права прийнято вважати земельні відносини. У ст. 2 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ) земельні відносини визначені як «суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею», тобто відносини власності на землю. Такий підхід справедливо критикується у науці земельного права. Вказується, що земельними слід визнавати, окрім відносин власності, ще багато інших різновидів суспільних відносин: відносини із охорони та відтворення земель, здійснення управління у сфері земельних відносин, застосування юридичної відповідальності за земельні правопорушення тощо. Крім того, даному положенню, позбавленому регулятивного значення, вочевидь, взагалі не місце в законі.

В. В. Носік визначає предмет земельного права як «врегульовані нормами та методами земельного, приватного, публічного права суспільні відносини, що виникають між суб ´єктами у процесі здійснення права власності на землю Українського народу, державного і самоврядного регулювання земельних відносин, виконання заходів з охорони і раціонального використання землі як основного національного багатства, захисту суб ´єктивних земельних прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, територіальних громад, держави».

На думку М. В. Шульги, предметом земельного права є «вольові суспільні відносини, об´єктом яких є земля як складова частина біосфери, що забезпечує належне існування флори і фауни та життєдіяльності людини».

На наш погляд, узагальнюючи існуючі в доктрині земельного права визначення земельних відносин, їх можна визначити як відносини, що пов´язані із використанням, охороною та відтворенням землі.

У правовій доктрині, особливо російській, можна зустріти широке розуміння предмету земельного права (або «права нерухомості»), як такого, що охоплює, окрім земельних, ще й містобудівні, гірничі, водні та лісові відносини. Для української правової доктрини такий підхід не властивий.