Земельне право України

7.1. Поняття та класифікація

Існують різні розуміння джерел права. У рамках даного питання під джерелом (формою) права розуміється зовнішня форма вираження правових норм (загальнообов´язкових, формально визначених правил поведінки, санкціонованих примусовою силою держави).

У загальній теорії права виділяють такі види джерел права:

• правовий звичай - в Україні зазвичай не визнається джерелом права (крім певних винятків, зафіксованих у Кодексі торговельного мореплавства - ст. ст.. 293, 295, 308, які не мають відношення до регулювання земельних відносин);

• правовий прецедент (судовий чи адміністративний) та судова практика - в Україні джерелом права зазвичай не визнаються. Між тим, існують різні розуміння прецеденту - більш поширене «англосаксонське» та «континентальне». І якщо йдеться прецедент в континентальному розумінні (усталену судову практику - т. зв.«jurisprudence constante»), то, на наш погляд, вона має бути визнана джерелом права, у т. ч. і в Україні. Іншими словами, ми приєднуємося до т. зв. доктрини, за якою право - це не буква закону, а те, як розуміє її суд. А раз так, то для розуміння права мало скористатися такою його формою, як нормативний акт - слід звернутися також до судової практики.

Як вказує С. Шевчук (до якого ми приєднуємося), в Україні існує судова правотворчість як джерело права: рішення Європейського суду з прав людини, акти Конституційного Суду України, акти-узагальнення судової практики.

При цьому, на наш погляд, в жодному із перерахованих випадків не йдеться про судовий прецедент у більш поширеному, т. зв. «англосаксонському» розумінні. Рішення Конституційного Суду по своїй суті є нічим іншим, як специфічними нормативно-правовими актами. Акти-узагальнення судової практики в частині опису практики є формою вираження jurisprudence constante, а в частині рекомендацій щодо вирішення тих чи інших спорів -нормативно-правовим актом (причому непоодинокими є випадки, коли вони сприймаються судом як обов´язкові86, що звичайно, не відповідає закону). Нарешті, рішення Європейського суду з прав людини є також складовою своєрідної jurisprudence constante, проте не прецедентом в «англосаксонському» розумінні.

• правові принципи (див. вище питання б);

• нормативно-правові акти - офіційні документи, прийняті уповноваженими органами держави, що містять правила загального характеру. Нормативно-правові акти є основним, а на думку багатьох - навіть єдиним джерелом права в Україні. Основними різновидами нормативно-правових актів в Україні є:

• закони України, насамперед, Основний закон нашої держави - Конституція України, кодифіковані закони - кодекси, прирівняні за юридичною силою до законів України декрети КМУ (видавалися у 1992-1993 рр. на підставі ст. 97-1 Конституції УРСР87). Серед цієї групи нормативно-правових актів найвищу юридичну силу має, поза сумнівом, Конституція України. Особливо слід зупинитись на законах України, якими висловлюється згода на обов´язковість для України міжнародних угод. Слід враховувати, що ратифіковані такими законами міжнародні угоди (договори) є частиною національного законодавства України (ст. 9 Конституції України), причому в силу положень ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори України» такі угоди мають перевагу над положеннями національного законодавства.

У правовій доктрині переважає думка, що будь-які закони (окрім Основного - Конституції"), у тому числі кодифіковані, мають однакову юридичну силу. Проте у законодавчій та правозастосовчій діяльності зустрічаються спроби надати вищої юридичної сили кодексам або рамковим законам. Наприклад, у п. 7.3 ст. 7 ПКУ передбачено, що «будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім залу VII «Прикінцеві положення» ЗУ «Про стандартизацію», «вимоги державних та інших стандартів, обов´язкові до виконання, є чинними до прийняття відповідних технічних регламентів та інших нормативно-правових актів, які регулюють ці питання».

NB. На сьогодні можна виділити наступні основні види нормативних документів (далі - НД): 1) НД зі стандартизації (насамперед, стандарти); 2) НД у галузі будівництва (в першу чергу, будівельні норми та правила), 3) НД у галузі забезпечення санітарно-гігієнічного благополуччя населення (санітарні норми та правила); 4) нормативні акти із забезпечення пожежної безпеки, 5) НД із забезпечення ветеринарно-санітарного благополуччя, 6) НД з охорони праці та ін.

Спільними рисами НД є їх переважно вузькоспеціалізований, «технічний» характер, об´єднання у ієрархічно-побудовані та узгоджені системи «під егідою» певного органу (Держспоживстандарту, Міністерства охорони здоров´я (далі - МОЗ), Мінбуду тощо). Характерною формальною, зовнішньою рисою НД є присвоєння кожному нормативному документу цифрово-буквеного шифру (наприклад, «ГОСТ 26640-85», «ДБН А. 1.1-1-93» тощо).

Для організації та координації робіт зі стандартизації на базі Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О. Н. Соколовського» створено технічний комітет (далі -ТК) зі стандартизації ТК-142 «Ґрунтознавство». Пропонується також створити ТК із сталого землекористування та землеустрою стосовно розроблення, науково-технічної експертизи, розгляду та погодження НД, які стосуються сталого землекористування, охорони та раціонального використання ґрунтів. Чинний «Класифікатор нормативних документів» ДК 004-2003 передбачає окремий клас НД - 13 «Довкілля. Захист довкілля та здоров´я людини. Безпека», до якого входить підклас 13.080 «Якість ґрунту. Ґрунтознавство».

Законодавство колишніх СРСР та УРСР застосовується для регулювання відносин, що не врегульовані законодавством України (ЗУ «Про правонаступництво України» та Постанова ВРУ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP» від 12.09.1991).

Законодавство, що втратило чинність, може застосовуватися щодо відносин, які виникли під час його дії. Це особливо часто має місце у земельних відносинах з огляду на специфіку земельної ділянки (як об´єкт права земельна ділянка може існувати надзвичайно довго).

Ч. 2 ст. 51 Угоди про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами і Україною від 14.06.1994 передбачає необхідність гармонізації (забезпечення «приблизної адекватності законів») законодавства України до законодавства ЄС, зокрема, «у галузі навколишнього середовища». На даний час у ЄС діють акти, що стосуються охорони ґрунтів, напр., Директива 86727S7EEC від 12.06.1986 про захист навколишнього середовища, особливо ґрунту, при використанні каналізаційних осадів у сільському господарстві. Ціла низка документів стосується заохочення виведення земель (особливо орних) із сільськогосподарського використання тощо. Між тим, законодавство ЄС не може застосовуватися в Україні безпосередньо.