Земельне право України

5. Часи аграрної реформи в Росії середини XIX сторіччя

Загальна характеристика вирішення земельного питання під час реформи. Звільнення селян з кріпосної залежності було проголошено Маніфестом від 07.02.1861. Звільнення повинно було супроводжуватися вирішенням земельного питання, докорінною перебудовою земельних відносин на селі.

Загальним положенням про селян, що вийшли з кріпосної залежності від 19.02.1861256, Положенням про викуп селянами садибної та надільної землі від 11.02.1861257 та відповідними місцевими положеннями встановлювалися норми надання земельних ділянок: нижча та вища, а у степовій зоні - єдина «указна». Поміщик мав право зобов´язати селянина прийняти вищу норму наділів (і активно реалізовував це право у місцевостях, де землі були низької якості, щоб змусити селянина внести якомога більшу суму коштів за викуп землі). В свою чергу, селянин не мав права вимагати надання земельної ділянки у більшому розмірі, ніж передбачала нижча норма. За угодою з селянином поміщик мав право надати селянину безоплатно наділ у розмірі однієї чверті від вищої або указної норми. Це положення закону також широкр використовувалося поміщиками для обезземелення селян. Встановлюватися нормативи визначення викупної суми (вартості земельної ділянки, що викупалася) тощо.

Негативні явища у землекористуванні. Реформа 1861 р., не будучи достатньо економічно та екологічно обґрунтованою, призвела до утворення економічно неефективних господарств, що не були здатні забезпечити раціональне використання земель, а також до поширення черезсмужжя та дальноземелля - явищ, ефективна боротьба з якими розпочалася лише під час аграрної реформи Столипіна. Кожен селянин мав до кількох десятків смуг своєї землі, перемежованих із земельними ділянками інших селян чи поміщика, черезсмужжя земель селян та поміщика досягало 900 чол. на населений пункт.

Тогочасна реформа являє приклад, як недалекоглядні, недостатньо продумані реформаторські заходи здатні істотно зменшити позитивні наслідки реформ і навіть звести їх нанівець. Досвід тих часів необхідно пам´ятати зараз, при реформуванні аграрного сектору економіки України, усіма можливими засобами запобігаючи парцеляції земельних угідь, стимулюючи створення економічно міцних господарств, що здатні ефективно використовувати землю у відповідності до екологічних вимог.

Обмеження прав на землю та земельні сервітути. Згідно із Положенням про селян, що звільнилися з кріпосної залежності, такі селяни не повинні були мати небезпечних у пожежному відношенню будівель на певній відстані від поміщицьких будівель. Встановлювалися й інші обмеження прав селян на земельні ділянки.

З іншого боку, при звільненні селян із кріпосної залежності стало очевидним, що без надання селянам певних прав щодо користування деякими угіддями поміщиків - лісами, водами, луками тощо - селяни не зможуть вести ефективного господарства. Крім того, в силу черезсмужного розташування розмежованих в ході реформи 1861 р. земель селян та поміщиків виникала потреба встановлення сервітутів проходу, прощу до кожної зі смуг, до місць випасання худоби, водойм, лісів тощо. Дана проблема у різних місцевостях імперії вирішувалася по-різному. Наприклад, у Царстві Польському селянам були залишені всі сервітути, якими вони користувалися до реформи, у тому числі, окрім «сервітутів з необхідності», право користування поміщицьким лісом, право сінокосіння, право випасання худоби, право на полювання та рибальство.

На противагу, в «малоросійських» губерніях селянам були надані лише права на поміщицькі землі, «викликані силою необхідності» - права на дороги, на прогін худоби через землі поміщика та на водопій. Права ж, наприклад, лісокористування не визнавалися: відповідно до п. 18 Положення про поземельний устрій селян, що розташовуються на поміщицьких землях у губерніях: Київській, Подільській та Волинській, панські ліси залишалися «у виключному розпорядженні» поміщиків, навіть якщо раніше селянам у них були відведені покоси.

З виникненням черезсмужжя з´явився так званий «сервітут толоки» що передбачав випасання худоби на чужих землях. На думку Р. І. Марусенка, це право навряд чи можна вважати земельним сервітутом, оскільки воно нерідко мало особистий, зобов´язальний характер, причому могло пов´язуватися з конкретною особою. Численність спорів, пов´язаних із правом випасання худоби на толоках та черезсмужних полях, зумовила видання Повеління Його Величності від 04.04.1865 «Про право на випасання на полях загальної сівозміни у нерозмежованих маєтках південно-західного краю», яким було дозволено обмежене право випасання худоби.