Земельне право України

9.4. Розвиток земельного законодавства після прийняття Основ земельного законодавства СРСР 1968 року

Оновлення земельного законодавства. Замість Закону «Загальні начала землекористування і землевпорядкування» 1928 р. у 1968 р. прийнято Основи земельного законодавства СРСР, а на їх розвиток у 1970 р. ухвалений новий ЗК УРСР. У 1969 р. на III Всесоюзному з´їзді колгоспників приймається новий примірний статут колгоспу. Примірний статут був обов´язковим не лише для колгоспів і колгоспників, а і для всіх суб´єктів, що вступали у правовідносини із колгоспами.

Нормування як засіб регулювання земельних відносин. Комплексна стандартизація в галузі охорони природи та використання природних ресурсів (у тому числі і землі) започаткована в СРСР стандартом ГОСТ 17.0.001-76 «Система стандартів в галузі охорони природи і поліпшення використання природних ресурсів. Основні положення» (далі - ССОП). Така система (ССОП) передбачає встановлення стандартного регулювання відносно дев´яти об´єктів стандартизації, у тому числі методології та методики охорони природи і раціонального використання природних ресурсів (терміни і визначення, класифікація, методи контролю тощо), ґрунтів, земель, надр. В рамках ССОП було створено систему стандартів, що на сьогодні відіграє велике значення для регулювання земельних відносин. Більшість стандартів, що входять до ССОП, залишаються чинними в Україні й по сьогоднішній день як міждержавні стандарти відповідно до «Угоди про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації» від 13.03.1992, до якої приєдналася Україна.

Санітарно-гігієнічні нормативи стану ґрунтів з´являються лише у 1980 р. Гігієнічне нормування концентрації хімічних речовин у ґрунтах помітно відставало у розвитку в порівнянні з нормуванням по відношенню до водного та повітряного середовища, що неодноразово відзначалося вченими-правниками, медиками та екологами. Позитивна тенденція в цьому відношенні окреслилася лише наприкінці 80-х pp., і останнім часом вона, на жаль, була втрачена.

Агропромислова інтеграція. Черговим кроком, що мав забезпечити зростання сільськогосподарського виробництва, стала організація державних та міжгосподарських сільськогосподарських підприємств, передбачена постановою ЦК КПРС «Про подальший розвиток спеціалізації і концентрації сільськогосподарського виробництва на базі міжгосподарської кооперації та агропромислової інтеграції» (1976 p.). Ці дії спричиняли зміну у структурі землекористування і потребували землевпорядного забезпечення.

Підсобні господарства. Постановою Ради Міністрів СРСР від 17.10.1985 «Про підсобні сільські господарства підприємств, організацій, установ» визначено порядок створення підсобних господарств та надання їм у користування земельних ділянок.

Земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва та присадибні ділянки. Розміри земельних ділянок нормувалися у ЗК УРСР 1970 р. (ст. ст.. 78, 88, 106-1 та ін.), а згодом - і у ЗК 1990 р. (ст. ст.. 56, 59, 52, 67 та ін.).

Примірним статутом колгоспу 1969 р. (ст. 42) було передбачено нормування присадибних земельних ділянок, їх розмір не міг перевищувати 0,5 га (0,2 га на поливних землях).

Окрім виду землекористування, розмір земельної ділянки громадянина залежав від виду населеного пункту, членства у колгоспі, місця роботи особи, наявності спеціальної освіти, військового звання, входження ділянки до складу меліорованих угідь, тощо.

Відбувається обмеження права землекористувачів на зведення житлових будинків та господарських споруд: згідно зі ст. ст.. 100-102 ЦК УРСР, кожен громадянин мав право мати в особистій власності один житловий будинок або частину одного житлового будинку, розмір яких не міг без спеціального дозволу перевищувати 60 кв. м. житлової площі. Постанова ЦК КПРС від 14.09.1977 «Про особисті підсобні господарства колгоспників, службовців та інших громадян та колективне садівництво та городництво» закріпила також обмеження щодо кількості та площі господарських будівель і споруд. На виконання цієї постанови було прийнято постанову РМ УРСР від 18.01.1979 «Про перелік господарських і побутових будов і споруд, які мають будуватися громадянами на присадибних земельних ділянках і ділянках для індивідуального житлового будівництва».

Оренда землі. Із прийняттям Основ земельного законодавства Союзу РСР та союзних республік оренда була заборонена повністю. Така заборона була відтворена у ЗК УРСР 1970 р. (ст. 169).

Заборона оренди землі зберігалася до кінця 1980-х рр. Уперше це поняття було знову «узаконено» у постанові ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи щодо розвитку особистих підсобних господарств громадян, колективного садівництва та городництва» від 19.09.1987, де колгоспам рекомендувалося, а радгоспам та іншим сільськогосподарським підприємствам - дозволялося здавати землю в оренду. Оренда згодом була також передбачена (на рівні загальних декларацій) у 1988 р. в Законі СРСР «Про кооперацію в СРСР» (п. 2 ст. 35) та у Примірному статуті колгоспу (п. ІІ), прийнятому ГУ Всесоюзним з´їздом колгоспників387. Згодом орендні відносини були законодавчо врегульовані Указом Президії Верховної Ради СРСР від 07.04.1989 «Про оренду й орендні відносини в СРСР».

Правила про оренду землі були також передбачені в Основах законодавства про землю СРСР та союзних республік від 28.02.1990, які, щоправда, у зв´язку із розпадом СРСР діяли дуже нетривалий час. Повноваження щодо регулювання земельно-орендних відносин були передані Основами до відання союзних республік.

Від положень про оренду землі варто відрізняти норми про т. з. «орендний підряд», вміщені, зокрема, у Основах законодавства СРСР та союзних республік про оренду від 23.11.1989. Незважаючи на свою назву, орендний підряд стосувався лише внутрігосподарських відносин з організації роботи на підприємстві та системи її оплати і не передбачав оренди землі в суворому розумінні.

«Квазісервітутні» відносини. Риси земельного сервітуту наявні у праві користування землями загального користування фізичними та юридичними особами, що було передбачене ще ЗК УРСР 1970 р. У ЗК УРСР 1990 р. (у ред. від 13.03.1992) класичні сервітути були замінені т. з. «правилами добросусідства», які не вважались земельними сервітутами, хоча за змістом дуже до них подібні: напр., йдеться про обов´язок дозволяти власникам і користувачам земельних ділянок прохід до доріг загального користування; обов´язок не чинити перешкод у проведенні до суміжної земельної ділянки необхідних комунікацій та ін.

Прогнозування та планування використання земель. У 1970-і рр. до внутрігосподарського та міжгосподарського землеустрою додається нова функція управління - прогнозування та планування використання земель у Генеральних схемах використання земельних ресурсів, схемах землевпорядкування областей і районів та ін.

Земельний кадастр. 10.06.1977 прийнято постанову Ради Міністрів СРСР «Про порядок ведення державного земельного кадастру». На її підставі створена єдина загальносоюзна методика з оцінки земель.

Охорона земель. Значний обсяг протиерозійних робіт був здійснений в Україні на виконання постанови «Про невідкладні заходи щодо захисту ґрунтів від вітрової і водної ерозії» 1967 р., яка встановила, зокрема, обов´язок розробити 10-річний план протиерозійних заходів. У 1968 р. Інститутом землеустрою разом з УкрНДІ ґрунтознавства і агрохімії ім. О. Н. Соколовського була розроблена Генеральна схема протиерозійних заходів на 1971-1980 рр. Постанова Ради Міністрів СРСР «Про заходи для поліпшення організації робіт із захисту ґрунтів від вітрової та водної ерозії» 1975 р. також відіграла значну роль у посиленні роботи з охорони земель.

У 1980-1992 рр. було розроблено проекти землеустрою з контурно-меліоративною організацією території (цапі - КМОТ) у 2445 сільськогосподарських підприємствах на площі 9,34 млн. га. Проведено закріплення в натурі (на місцевості) контурних меж полів і робочих ділянок (лісосмугами, земляними валами різних конструкцій, смугами багаторічних трав) у 948 господарствах на площі 3,8 млн. га. Будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд згідно з проектами землеустрою КМОТ виконане на 42 %, створення захисних лісонасаджень на 65 %.

КМОТ (на відміну від рівнинно-прямолінійного землеустрою) забезпечує диференційований підхід до інтенсивності використання сільськогосподарських земель. Залежно від крутості схилів виділяються технологічні групи земель: (1) рівнинні ділянки зі схилами до 3°, де розміщуються просапні культури), (2) схили 3°-7°, де розміщуються зернові, кормові та технічні культури суцільної сівби, (3) схили понад 7°, що підлягають залуженню.

За 1980-1992 рр. здійснено рекультивацію на площі 40,43 тис .га, у т. ч. під ріллю - 12,5 тис. га, кормові угіддя - 8,52 тис. га, лісові насадження -9,93 тис. га, водоймища - 2,84 тис. га, забудову - 0,98 тис. га, рекреаційні та інші цілі - 5,66 тис. га.

Історія курсу «земельне право». У 1960-х рр. поряд із окремим курсом земельного права починає читатися курс «Правова охорона природи», що охоплює інститути земельного права. З 1984 р. земельне право включається до курсу природоресурсного права, а з 1991 р., після Міжреспубліканської наукової конференції «Проблеми вдосконалення екологічного законодавства та ефективності його застосування» - до курсу екологічного права. З 1992 р. земельне право в Україні знову стає окремим академічним курсом.

«Радянський» етап розвитку земельного права закінчився із прийняттям постанови ВРУ «Про земельну реформу» 18.12.1990, після чого відбулося практично повне оновлення земельного законодавства.