Земельне право України

3. Форми права власності на землю

У законодавстві та земельно-правовій доктрині України усталився поділ права власності на землю за суб´єктом права на «форми права власності на землю».

Множинність форм права власності на землю було запроваджено з ухваленням ЗУ «Про форми власності на землю» від 30.01.1992 та прийняттям ЗКУ 1990 р. у новій редакції 13.03.1992, коли було запроваджено колективну та приватну форми власності на землю (поряд із державною, яка була єдиною протягом попереднього, «радянського» періоду).

Такий поділ піддавався критиці, насамперед, в частині виділення т. з. «колективної власності». Прийнята 28.06.1996 Конституція України не містила конкретного посилання на форми власності, у тому числі на землю, згадуючи лише власність на землю народу України (ст. 13), власність громадян, юридичних осіб та держави (ст. 14), та власність територіальних громад (ст. 142). Це дало підстави деяким дослідникам для твердження, що «Конституція скасувала колективну форму власності». Таке твердження нам видається спірним, про що буде сказано нижче.

Разом із тим, слід повністю підтримати думку, за якою в сучасних умовах поділ права власності на землю за формами застарів, «необхідна відмова від поділу права власності на форми та види, що мають різний зміст, та створення єдиного інституту права власності» (П. Ф. Кулинич). Певні тенденції у цьому напрямку вже можна простежити у чинному законодавстві України: як вже зазначалося, Конституція України не оперує терміном «форми права власності». Аналогічно, майже не оперує цим терміном чинний ЗКУ, проте розрізняє правовий режим: (1) приватної (фізичних та юридичних осіб), (2) державної, (3) комунальної власності на землю, що дозволяє на сьогодні говорити про відповідні форми права власності.

На думку багатьох дослідників (див. нижче), окрім цих трьох форм права власності на землю існує також (4) право власності на землю Українського народу.

Також, на наш погляд, слід окремо розглянути (5) колективну власність на землю, існування якої в сучасних умовах є дискусійним питанням.

Поза такою класифікацією форм права власності на землю залишається право власності іноземних держав, яке передбачено ст. ст.. 85, 129 ЗКУ. Існує принаймні один випадок продажу земельної ділянки іноземній державі - йдеться про рішення Київради № 350/3811 від 27.10.2005 «Про продаж земельної ділянки Сполученим Штатам Америки в Україні для будівництва, експлуатації та обслуговування комплексу будинків та споруд для розміщення дипломатичної місії Сполучених Штатів Америки в Україні та забезпечення її діяльності на вул. Танковій, 4 у Шевченківському районі м. Києва».

Поділ права власності на землю за формами може призводити до невиправданої дискримінації окремих форм права власності - наприклад, в частині гарантій захисту права власності. Між тим, на сьогодні він має місце.

Розглянемо окремо кожну із названих форм права власності на землю.