Земельне право України

3.3. Право комунальної власності на землю

Специфіка права комунальної власності полягає у суб´єктно-об´єктному складі, а також особливому порядку набуття та припинення права власності (див. тему «Набуття, перехід та припинення права власності на земельні ділянки»).

Суб´єктний склад. Ст. 142 Конституції України, ст. ст.. 80, 83 ЗКУ визначають суб´єктом права комунальної власності відповідні територіальні громади, що здійснюють право власності або безпосередньо (за допомогою місцевого референдуму, загальних зборів громадян - ст. ст. 7, 8 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»), або через органи місцевого самоврядування. Цими органами, відповідно ст. ст. 8-12, 80 та ін. ЗКУ, є відповідні місцеві ради: сільські, селищні, міські - щодо земель територіальних громад, районні, обласні та Верховна Рада АР Крим - щодо земель спільної власності територіальних громад. Питання регулювання земельних відносин вирішується радами виключно на пленарних засіданнях (п. 34 ст. 26, п. 21 ст. 43 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Специфіка об´єктного складу. Певні землі комунальної власності не можуть передаватись у приватну власність (ч. З ст. 83 ЗКУ):

«а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);

б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об´єктами повітряного і трубопровідного транспорту;

в) землі під об ´єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом;

т) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;

д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування;

е) земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об ´єктів, або на земельних ділянках дна водних об´єктів.»

Також ст. 28 ЗУ «Про поховання та похоронну справу» від 10.07.2003494 дещо дублює наведену норму і передбачає, що «[з]емлі, на яких розташовані поховання, є об´єктами права комунальної власності і не підлягають приватизації...».

Хоча є непоодинокі приклади, коли місцеві ради вважають, що всі землі в межах населеного пункту - комунальні495, необхідно наголосити, що на сьогодні в Україні земель комунальної власності практично не існує, оскільки не відбулося розмежування земель державної власності на землі державної та комунальної власності.

Станом на закінчення І кварталу 2009 року по всій Україні прийнято 1742 рішення про розмежування земель та замовлено 413 проектів розмежування на площу 1420,21 тис. га (з 29357,8 тис. га, що підлягають розмежуванню), затверджено 44 проекти землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності на площу 158,46 тис. га. Проте навіть у нечисленних випадках затвердження проектів право комунальної власності на землю виникнути не може через відсутність форми державних актів на право комунальної власності на землю та відсутність механізму реєстрації права комунальної власності - див. ст. ст.. 125, 126 ЗКУ, ст. 14 ЗУ «Про розмежування земель державної та комунальної власності».

Проблема. Істотно, що розмежування в межах окремого адміністративно-територіального утворення повинно бути одноразовою процедурою (інакше «не працюватиме» ряд норм земельного законодавства, а у відносинах між розпорядниками державної та комунальної власності не буде визначеності). Серед фахівців землевпорядників та юристів зріє розуміння того, що без внесення змін до ЗУ «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 зрушити з місця процедуру розмежування земель неможливо.

Існуючий порядок розмежування передбачає одноразову «демаркацію» земельних ділянок в натурі (ст. 13 та ін. ЗУ «Про розмежування земель державної та комунальної власності»), що є дуже трудомістким і дорогим процесом і навряд чи можливо у сучасних умовах навіть в межах дрібних населених пунктів, не кажучи вже про такі величезні території, як, наприклад, територія міста Києва.

На наше переконання, вирішити проблему розмежування земель державної та комунальної власності можливо, лише змінивши принципи розмежування. Земельні ділянки державної власності, відведені в користування певним суб´єктам або для певних потреб, слід автоматично (законом) визнавати земельними ділянками комунальної власності і вважати, що розподіл відбувся.

Водночас, на наш погляд, на даний час можуть переходити у комунальну власність земельні ділянки, набуті у порядку визнання спадщини відумерлою (відповідно до ч. З ст. 1277 ЦКУ, «[с]падщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини»). У даному випадку, як ми вважаємо, перехід відбувається в силу закону безпосередньо на підставі рішення суду. Також, на наш погляд, праро комунальної власності може виникати у разі набуття за цивільно-правовими правочинами земельних ділянок приватної власності.

Судова практика щодо визнання земельних ділянок відумерлою спадщиною існує. Зазначимо, що в більшості випадків заяви «в інтересах сільських рад» (фактично - територіальних громад) подаються прокурорами. На жаль, суди не звертають уваги на те, що прокурор не уповноважений законом представляти територіальні громади, а згідно із ст. 1277 ЦКУ, саме у комунальну власність переходить відумерла спадщина.