Земельне право України

4.2. Види земельних сервітутів

Невичерпний перелік видів земельних сервітутів передбачений у ст. 99 ЗКУ:

«Стаття 99. Види права земельного сервітуту Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв´язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

г) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

з) інші земельні сервітути.»

Окремі науковці надають вживанню у п.«е» терміну «природної» [водойми] особливого значення, заперечуючи можливість встановлення сервітутів у випадку із штучною водоймою714. Зважаючи, що перелік земельних сервітутів є відкритим, з таким підходом погодитися не можна.

Ч. 2 ст. 403 ЦКУ передбачає також поділ сервітутів на певний строк {строкових) або без встановлення строків {безстрокових).

Ст. 100 ЗКУ, ч. 2 ст. 401 ЦКУ вказує на існування особистих сервітутів, що встановлюються на користь «конкретно визначеної особи». Інші сервітути, які встановлюються на користь «власника (володільця) сусідньої земельної ділянки», отримали доктринальну назву «реальних».

У римському цивільному праві існував також поділ сервітутів на т. з. сільські (шляхові, водні та інші) та міські. Поділ був пов´язаний не з територіальним розташуванням, а з цільовим призначенням. Існувала також класифікація сервітутів на позитивні (полягали у праві вчиняти певні дії щодо ділянки) та негативні (полягали у забороні певних дій щодо чужої ділянки).

У Російській Федерації (на відміну від України) існує поділ сервітутів на приватні та публічні. Ст. 23 ЗК РФ, Ж РФ, ВК РФ, Містобудівний кодекс РФ, ст. 31 ФЗ «Про приватизацію федерального та муніципального майна» тощо. Публічний сервітут здебільшого розуміється як сервітут, встановлений на користь невизначеного кола осіб. Конструкція публічного сервітуту критикується у правовій доктрині, вказується, що такий «сервітут» не відповідає класичному розумінню цього терміна.