Земельне право України

1.2. Право на земельну частку (пай) у землях державних та комунальних сільськогосподарських підприємств

ЗКУ від 25.10.2001 передбачене раніше невідоме законодавству України право на земельну частку (пай) у землях державних та комунальних сільськогосподарських підприємств.

Коло суб´єктів права визначається ч. 1 ст. 25 ЗКУ: право на земельну частку (пай) у землях державних та комунальних сільськогосподарських підприємств надається «працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров’я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа».

Проблема. Конструкція даної норми не узгоджена із положеннями ч. 7 ст. 25 ЗКУ, ч. 4 ст. 57 ЗУ «Про освіту», ч. ч. 2 та 3 ст. 29 Основ законодавства України про культуру, п.«м» ч. 1 ст. 77 Основ законодавства України про охорону здоров´я. Основна частина розбіжностей зводиться до того, що названі норми (окрім ч. 1 ст. 25 ЗКУ) пов´язують право на приватизацію працівників соціальної сфери із їх проживанням у сільській місцевості. Як видається, такий підхід є звуженням права на приватизацію, проголошеного ст. ст.. 116, 121 та ін. ЗКУ і суперечить ст. ст.. 24, 33 Конституції України.

Через велику кількість осіб, що мають право на приватизацію, та невизначеність процедури приватизації провести її, не порушивши чиїхось прав, є практично неможливим. Закон не враховує ситуації, коли після затвердження проекту приватизації, але до видачі та реєстрації державного акту особа, що має право на приватизацію земельної ділянки, померла; ситуацій, коли окремі особи відмовляються отримати у власність земельні ділянки тощо. Все це робить приватизацію вкрай вразливою для оспорювання.

Об´єктом паювання є різниця «між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарського призначення, водний фонд, резервний фонд)» (ч. 4 ст. 25).

Розмір резервного фонду (до 15 % площі сільськогосподарських угідь), що утворюється при приватизації, та його призначення визначені ч. ч. 9, 10 ст. 25 ЗКУ.

Положення ч. 4 ст. 25 ЗКУ щодо повної неможливості передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення та водного фонду мають пріоритет перед нормами ч. 2 ст. 56 та ч. 2 ст. 59 ЗКУ, які допускають приватизацію земельних ділянок цих категорій у розмірах відповідно до 5 га та до 3 га.

Ч. ч. 6, 7 ст. 25 конкретизують об´єкт паювання:

«6. При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та комунальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на загальну кількість осіб, зазначених у частині першій цієї статті.

7. Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповідних підприємств, установ і організацій та пенсіонерів з їх числа є рівними.

Розміри земельних ділянок, що виділяються для працівників державних та комунальних закладів, підприємств і організацій культури, освіти та охорони здоров’я та пенсіонерів з їх числа, які проживають у сільській місцевості або селищах міського типу, не можуть перевищувати норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства.»

Проблема. Процитовані положення ч. 6 ст. 25 ЗКУ не узгоджується із нормами ч. 4 ст. 57 ЗУ «Про освіту», ч. 2 ст. 29 Основ законодавства України про культуру, п.«м» ч. 1 ст. 77 Основ законодавства України про охорону здоров´я, які відносять до об´єкту паювання також землі запасу та резервного фонду, які можуть надаватися, відповідно, працівникам освіти, культури, охорони здоров´я та пенсіонерам з їх числа. Хоча названі норми надають додаткові можливості для наділення землею вказаних осіб, вони водночас позбавляють ясності питання про обсяг земель, що підлягають розподілу.

Таким чином, право на земельну частку (пай) у землях державних та комунальних сільськогосподарських підприємств за своєю природою є специфічним правом на приватизацію земельної ділянки державної або комунальної власності. На відміну від права на земельну частку (пай) у землях, переданих у колективну власність, таке право на приватизацію має публічно-правове походження і має особистий характер; воно не може бути відчужене, у т. ч. в порядку спадкування.

Проблема. Законодавство не визначає співвідношення приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств із приватизацією самих підприємств, що може відбуватися шляхом перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства або у відкриті акціонерні товариства за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) (ст. 6 ЗУ «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 10.07.1996). На наш погляд, ці процедури погано узгоджуються. Більш того, приватизація земель державних або комунальних сільськогосподарських підприємств фактично означає припинення господарської діяльності підприємства.