Земельне право України

2.1. Загальна характеристика

Законодавчий підхід до визначення терміну «плата за землю» нещодавно зазнав змін. Якщо раніше дане поняття включало земельний податок та орендну плату за будь-які землі (див. нечинний нині ЗУ «Про плату за землю»), згідно із пп. 14.1.147 ст. 14 ПКУ плата за землю - це «загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності». Згідно із ПКУ, земельний податок - це «обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів» (пп. 14.1.72 ст. 14 ПКУ); орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності] - це «обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою» (пп. 14.1.136 ПКУ).

Підхід, за яким орендна плата має режим обов´язкового платежу, видається хибним, оскільки таким чином спотворена природа орендних договірних відносин як відносин, що повинні ґрунтуватися на засадах юридичної рівності сторін.

Значення плати за землю полягає не лише у наповненні відповідних бюджетів або реалізації економічних інтересів власника. Плата за землю стимулює ефективне та раціональне використання землі.