Земельне право України

7. Земельно-правова відповідальність

Земельно-правова відповідальність у правовій доктрині визначається, зокрема, як «застосування державно-правових санкцій, що безпосередньо передбачені земельним законодавством, до правопорушника, у результаті чого останній зазнає негативних наслідків земельно-правового характеру».

Таким чином, визнається, що характер (земельно-правовий) юридичної відповідальності обумовлюється тим, що саме земельним законодавством передбачені відповідні санкції.

Виділення земельно-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності залишається спірним питанням. Його вирішення є складовою більш загальної дискусії щодо виділення галузевих видів юридичної відповідальності (сімейно-правової, конституційно-правової, фінансової, цивільно-процесуальної тощо). Наприклад, М. В. Шульга висловлює серйозні аргументи на користь того, що специфіка землі підтверджує «тезу не про формування нового виду відповідальності, а про специфіку застосування існуючих видів відповідності за конкретні екологічні (у т. ч. земельні правопорушення». 3 іншого боку, О. А. Вівчаренко вказує, що, наприклад, припинення права користування земельною ділянкою за порушення законодавства врегульоване виключно нормами земельного законодавства, тому можна вести мову про існування «земельної відповідальності».

Під земельно-правовою відповідальністю «традиційно розуміють примусове припинення прав на земельну ділянку шляхом її безоплатного вилучення», передбачене сьогодні ст. ст.. 140,141,143-145,149 та ін. ЗКУ (див. тему «Право землекористування»). Така відповідальність за своєю природою дуже близька до господарсько-правової (у вигляді застосування адміністративно-господарських санкцій) і, на наш погляд, у випадку вчинення земельного правопорушення суб´єктом господарювання припинення права на землю може вважатися «іншою адміністративно-господарською санкцією, встановленою законом» (ст. 239 ПСУ).

Також деякі вчені відносили до заходів земельно-правової відповідальності застосування т. з. «земельно-правової реституції» - повернення земельної ділянки законному користувачу. Такий підхід видається нам сумнівним, оскільки, на наш погляд, взагалі сумнівно говорити про «повернення» у випадку із земельною ділянкою - мова може йти лише про усунення перешкод у користуванні. У будь-якому випадку, «земельно-правова реституція» ґрунтується насамперед на положеннях цивільного законодавства і не може бути віднесено до суто «земельно-правової» відповідальності.

Також у правовій доктрині висловлена думка, за якою до земельно-правової відповідальності слід відносити «систему дій (приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, знесення будинків, будівель і споруд, відновлення межових знаків тощо» (ч. 2 ст. 212 ЗКУ)976. З міркувань, викладених вище, вважаємо, що описані заходи повністю охоплюються цивільно-правим поняттям реституції.