Земельне право України

1. Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення

За даними «FAO Production)) (1994), земельний фонд планети складає 13 млрд. 435 млн. га., з них на сільськогосподарські угіддя припадає 36,2 % - 4 млрд. 868 млн. га, в тому числі ріллі - 1 млрд. 346 млн. га, або 27,6 %; сіножаті і пасовища - 3 млрд. 424 млн. га, або 70,3 %; багаторічні насадження - 98 млн. га, або 2,0 %. Щорічно в світі відчужується для несільськогосподарських потреб близько 25 млн.га сільськогосподарських угідь, що еквівалентно втраті харчових ресурсів на 81 млн. чоловік. Україна за площею сільськогосподарських угідь (42 млн. га) входить до 12 найбільших країн світу.

Як в Україні, так і в інших країнах світу зменшується площа землі, яка обробляється, в розрахунку на душу населення. Наприклад, в 1975 р. в світі на 100 чоловік припадало 35 га землі, в 1985-28, в 1993-24 га, в Україні -відповідно 69, 67, 64 га.

На даний час із 60,3 млн. га території України 43,0 млн. га складають сільськогосподарські землі (понад 70 % території держави). Розорюється близько 54 % території - 32,5 млн. га, що є одним з найвищих у світі показників (у Франції - 32,1 %, Польщі - 44,3 %, Великій Британії - 24,1 %, Німеччині - 33,1 %, Нідерландах - 21,7 %)978. Розораність сільськогосподарських угідь в Україні є найвищою в світі. Вона досягла 78 % по Україні, а в ряді регіонів доходить до 90 %. До обробітку залучені і малопродуктивні землі, включаючи схилові землі та водоохоронні зони, що значно знижує ефективність їх використання.

Поняття земель сільськогосподарського призначення

Правовому режиму земель сільськогосподарського призначення (далі -ЗСГП) присвячено главу 5 ЗКУ Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗКУ, ЗСГП- «землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей».

Наведене визначення потребує коментарю. Так, під поняттям «сільськогосподарська продукція», вжитим у ч. 1 ст. 22 ЗКУ, на даний час прийнято розуміти продукцію, віднесену до сільськогосподарської ДК 016—97 «Державний класифікатор продукції та послуг», затвердженим і введеним в дію наказом Держстандарту України від 30.12.1997 № 822.

Під формулюванням «землі, призначені для цих цілей» (тобто для «виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності»), слід розуміти, наприклад, ЗСГП, що перебувають у запасі, а також ті, що підлягають сільськогосподарській рекультивації після видобування корисних копалин; цілину, болота, піски, ділянки з чагарниками та малопродуктивним лісом, пустелі, напівпустелі тощо, що підлягають сільськогосподарському освоєнню відповідно до певного акту (затвердженого землевпорядного проекту, проекту рекультивації, проекту консервації тощо).

Щодо поняття «оптовий ринок сільськогосподарської продукції» див. ЗУ «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції».

У правовій доктрині можна зустріти визначення земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Так, В. Д. Сидор визначає її як частину земної поверхні, «яка характеризується родючістю ґрунту і використовується в якості основного засобу сільськогосподарського виробництва або в якості просторового базису для розміщення об’єктів, технологічно пов’язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, може передаватися у власність виключно громадянам України і українським юридичним особам, призначена для ведення сільськогосподарського виробництва, науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, охороняється державою від необґрунтованого вилучення для несільськогосподарських потреб, деградації і забруднення, має установлені межі, певне місце розташування, визначені щодо неї права».

Н.І.Титова критикує законодавчий термін «землі сільськогосподарського призначення», пропонуючи замінити його терміном «сільськогосподарські землі», вказуючи, зокрема, що «землі не можуть ніким (у тому числі державними органами будь-якого рівня) бути суб’єктивно «призначені» як сільськогосподарські: вони об’єктивно, від природи є такими». Як видається, погодитися із таким твердженням не можна: далеко не всі землі, «від природи» придатні для ведення сільського господарства, можуть і повинні використовуватися саме для таких потреб. По-перше, це об´єктивно неможливо; по-друге, максимальне сільськогосподарське освоєння земель є дуже шкідливим з екологічної точки зору.

Цільове призначення земельних ділянок зі складу даної категорії земель визначається, окрім законодавчого визначення цих земель (ч. 1 ст. 22 ЗКУ), також правилами про окремі види ЗСГП - для садівництва (ч. З ст. 35 ЗКУ), городництва (ч. З ст. 36 ЗК), деякою мірою ведення ФГ (ст. 31 ЗКУ, ст. ст.. 12-18 ЗУ «Про фермерське господарство»).

Склад земель сільськогосподарського призначення

Склад ЗСГП визначається ч. 2 ст. 22 ЗКУ. ЗСГП включають: «а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги)»;

Перелоги - один з видів сільськогосподарських угідь, переважно орних, що втратили родючість і не були в обробітку протягом кількох років. На ділянках, зайнятих перелогами, формуються сприятливі умови для відновлення природного рослинного покриву. За іншим визначенням, перелоги - «7. Заросле травою поле, що свідомо не обробляється кілька років для відновлення родючості ґрунту. 2. Земля, що ніколи не оброблялась; цілина»

На 01.01.2006 структура сільськогосподарських угідь (усього -42030,3 тис. га) України включала 77,8 % ріллі, 13,2 % пасовищ, 5,8 % сіножатей, 2,2 % багаторічних насаджень, 1,0 % перелогів. За роки проведення земельної реформи на 1033,7 тис. га зменшилася площа ріллі при одночасному збільшенні площі перелогів на 432,7 тис. га.

Проблема. На сьогодні законодавство не визначає критеріїв віднесення сільськогосподарських угідь до тих чи інших видів. Відсутні внутрівидові пріоритети у межах категорії земель, що сприяє зловживанням при внутрігосподарському будівництві. Належність до певного виду угідь визначається переважно за даними статистичної звітності.

«б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо)». Під словом «тощо» можуть «ховатися» аеродроми сільськогосподарської авіації, вигульні майданчики тощо.

Природно, що різні види угідь повинні мати різний правовий режим. Між тим, на сьогодні відсутні спеціальні правила використання різних сільськогосподарських угідь, якщо не враховувати розрізнених вимог, вміщених у законодавстві про меліорацію, селекцію та насінництво, боротьбу з бур´янами, ерозією, про консервацію деградованих земель тощо. Дана проблема може бути вирішена за допомогою нормування у галузі охорони земель, землевпорядного та агротехнічного нормування.

Проблема. На сьогодні не має однозначного законодавчого вирішення питання про категорію та правовий режим сільськогосподарських угідь, що знаходяться у складі інших категорій земель: транспорту, лісогосподарського призначення та водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення тощо (у т. ч. тих, що надаються для сільськогосподарських потреб тимчасово). Наприклад, на сьогодні фактично існують, хоча і поза правовим полем, службові земельні наділи. Питання надання та використання службових земельних наділів визначались главою 27 ЗК УРСР від 25.12.1970. Такі наділи згідно зі ст. 131 надавались для вирощування сільськогосподарських культур, а також для сінокосіння окремим категоріям працівників транспорту, лісового господарства, лісової промисловості, зв´язку, водного, рибного, мисливського господарства, а також деяких інших галузей народного господарства. Виділялись із земель, які були в користуванні підприємств, організацій і установ відповідних міністерств і відомств, а при нестачі таких земель - із земель державного запасу і земель державного лісового фонду. Розміри наділів визначалися ст. 132 ЗК УРСР.

На думку В. І. Семчика, такі землі не належать до ЗСГП. Як видається, достатніх законодавчих підстав для такого висновку немає. Більш правильним було б вважати, що вказані землі належать одночасно до кількох категорій земель, маючи складний правовий режим.