Земельне право України

2. Поняття, склад та особливості правового режиму земель оздоровчого призначення

Поняття земель оздоровчого призначення

Відповідно до ст. 47 ЗКУ, «До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.»

Дане визначення слід розуміти звужено, адже «природні лікувальні властивості, що використовуються для профілактики захворювань і лікування людей», у тій чи іншій мірі має переважна більшість земель. Землями ж оздоровчого призначення на сьогодні все-таки прийнято вважати лише ті, які в установленому порядку оголошені курортами (це випливає із визначення курорту, вміщеного у ст. 1 ЗУ «Про курорти»).

Станом на 01.01.2005 площа земель оздоровчого призначення в Україні становила лише 31,9 тис. гектарів.

Ю. С. Петлюк пропонує визначати землі оздоровчого призначення як «землі курортів та лікувально-оздоровчі місцевості, що містять природні ресурси, які мають лікувальні властивості та використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань, лікування та медичної реабілітації людей».

На наш погляд, до земель оздоровчого призначення також можна віднести землі, зайняті водними об´єктами, віднесеними до категорії лікувальних, що знаходяться поза межами курортів. Перелік лікувальних водних об´єктів на підставі ст. 62 ВКУ затверджений ПКМ від 11.12.1996 № 1499 «Про затвердження переліку водних об´єктів, що відносяться до категорії лікувальних». Згідно зі ст. 63 ВКУ, такі об´єкти «використовуються виключно у лікувальних і оздоровчих цілях». Між тим, питання про режим земель під згаданими об´єктами поки що не отримало однозначного законодавчого і навіть доктринального вирішення.

Склад земель оздоровчого призначення

Межі курортів одночасно є межами округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони курорту (ч. ч. 1,2 ст. 28 ЗУ «Про курорти»:

«Округ санітарної охорони - це територія земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту. В межах цієї території забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів.

Для курортів, які використовують родовища корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів (підземні мінеральні води, лікувальні грязі тощо), встановлюються округи гірничо-санітарної охорони.»

Існування округів санітарної (гірничо-санітарної) охорони передбачено також ч. ч. 2,3 ст. 48 ЗКУ, ч. 2 ст. 62 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища».

Територія таких округів поділяється на зони (ст. ЗО ЗУ «Про курорти»): «Округ санітарної охорони поділяється на три зони: перша зона (зона суворого режиму); друга зона (зона обмежень); третя зона (зона спостережень).

Встановлення меж зон санітарної охорони здійснюється в порядку розроблення проектів землеустрою.»

Для кожної із зон встановлений особливий правовий режим (ст. ст.. 31-33 ЗУ «Про курорти»). Межі зон визначаються у рішенні про оголошення природної території курортом (див., наприклад, ЗУ «Про оголошення природних територій міста Бердянська Запорізької області курортом державного значення» від 11.01.2005).

Ст. 4 ЗУ «Про курорти» передбачає поділ курортів на курорти державного та місцевого значення, що впливає на правовий режим відповідних земель.

Особливості правового режиму земель оздоровчого призначення

До таких особливостей можна віднести:

1. Особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель (ч. 1 ст. 48 ЗКУ). Більш детальний перелік обмежень та заборон вміщений у ст. ст.. 31-33 ЗУ «Про курорти», які визначають правовий режим різних зон округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони курорту:

«Стаття 31. Перша зона (зона суворого режиму) Перша зона (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів.

На території першої зони (зони суворого режиму) забороняється:

  • користування надрами, не пов´язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс;
  • прокладення кабелів, у тому числі підземних кабелів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій;
  • спорудження будь-яких будівель та інших об´єктів, не пов´язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів курорту;
  • скидання дренажно-скидних та стічних вод;
  • влаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування (ремонт, миття тощо);
  • влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твердих відходів, полів фільтрації та інших споруд для приймання та знешкодження стічних вод і рідких відходів, а також кладовищ і скотомогильників;
  • проїзд автотранспорту, не пов´язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ лікувальних ресурсів або природоохоронною діяльністю;
  • постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, які безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів).

На території першої зони (зони суворого режиму) дозволяється провадити діяльність, пов´язану з використанням природних лікувальних факторів, на підставі науково обґрунтованих висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної та екологічної експертиз виконувати берегоукріплювальні, протизсувні, протиобвальні, протикарстові та протиерозійні роботи, будувати хвилерізи, буни та інші гідротехнічні споруди, а також влаштовувати причали.

Забудова цієї території (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт та упорядкування об´єктів містобудування) здійснюється відповідно до законодавства, державних стандартів і норм, затвердженої містобудівної документації.

Стаття 32. Друга зона (зона обмежень)

Друга зона (зона обмежень) охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій знаходяться санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства та правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може призвести до погіршення природних і лікувальних факторів курорту

На території другої зони (зони обмежень) забороняється:

  • будівництво об´єктів і споруд, не пов´язаних з безпосереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які прибувають на курорт;
  • проведення гірничих та інших видів робіт, не пов´язаних з безпосереднім упорядкуванням території;
  • спорудження поглинаючих колодязів, створення полів підземної фільтрації;
  • забруднення поверхневих водойм під час здійснення будь-яких видів робіт;
  • влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, скотомогильників, а також накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, інших відходів, що призводять до забруднення водойм, ґрунту, фунтових вод, повітря;
  • розміщення складів пестицидів і мінеральних добрив;
  • здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання земельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних і лікувальних факторів;
  • скидання у водні об´єкти сміття, стічних, підсланевих і баластних вод, витікання таких вод та інших речовин з транспортних (плавучих) засобів і трубопроводів.

Усі багатоквартирні будинки в межах другої зони (зони обмежень) повинні мати водопровід та каналізацію. Туалети у приватних будинках в обов´язковому порядку мають бути обладнані водонепроникними вигребами. Території тваринницьких ферм асфальтуються і по периметру огороджуються та обладнуються водовідвідними канавами з водонепроникними відстійниками для поверхневих вод. При в’їзді на територію ферм споруджуються капітальні санпропускники з дезінфекційними бар´єрами.

Уразі масового поширення небезпечних та карантинних шкідників і хвороб рослин у парках, лісах та інших зелених насадженнях за погодженням з державною санітарно-епідеміологічною службою дозволяється використання нетоксичних для людини і таких, що швидко розкладаються в навколишньому природному середовищі, пестицидів.

Стаття 33. Третя зона (зона спостережень)

Третя зона (зона спостережень) охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.

На території третьої зони (зони спостережень) забороняється:

  • будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, фунту та вод курорту;
  • спуск на рельєф неочищених промислових та побутових стічних вод, проведення вирубок зелених насаджень (крім санітарних рубок).

Третя зона (зона спостережень) є водночас межею округу санітарної охорони курорту і на її території дозволяється проведення видів робіт, які не впливатимуть негативно на лікувальні та природні фактори курорту, не погіршуватимуть його ландшафтно-кліматичних, екологічних і санітарно-гігієнічних умов.»

Безпосереднє відношення до визначення правового режиму земель оздоровчого призначення також мають положення законодавства, що стосуються режиму територій оздоровчих закладів, наприклад, Державні санітарні правила розміщення, улаштування та експлуатації оздоровчих закладів, затверджені наказом МОЗ України від 19.06.1996 № 172.

2. Особливий порядок оголошення місцевостей курортами (ст. ст.. 7-11 ЗУ «Про курорти»). Рішення про оголошення місцевості курортом приймає ВРУ за поданням КМУ (щодо курортних територій державного значення) або ради обласного рівня, Верховна Рада АР Крим за поданням державних адміністрацій обласного рівня, Ради Міністрів АР Крим. Оголошенню передує достатньо складна процедура, що включає подання клопотання, його розгляд, погодження та експертизу;

3. Обмеження на приватизацію санаторно-курортних закладів, а отже, і земельних ділянок, на яких такі заклади розташовані (ст. 26 ЗУ «Про курорти», ст. ст.. 83-84 ЗКУ);

4. Зонування території курортів (див. вище);

5. Пільговий режим оподаткування земельним податком земель оздоровчого призначення. Земельні ділянки деяких санаторно-курортних закладів звільняються від земельного податку (пп. 282.1.4, 282.1.6 ст. 282 ПКУ). З іншого боку, землі курортних населених пунктів оподатковуються за спеціальними, більш високими, ставками (ст. 7); у разі використання земель оздоровчого призначення не за цільовим призначенням оподаткування здійснюється за підвищеними ставками (п. 275.2 ст. 275 ПКУ).