Земельне право України

1. Поняття та склад земель лісогосподарського призначення, їх співвідношення з поняттям «ЛІС»

Поняття земель лісогосподарського призначення

Згідно із ч. 1 ст. 55 ЗКУ,

«1. До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.»

Дещо більш розгорнуте визначення земель лісогосподарського призначення наведено у ч. 1 ст. 5 ЛКУ:

«До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.»

Станом на 2006 р. загальна площа земель лісогосподарського призначення становила 10,8 млн. га, з яких вкрито лісовою рослинністю 9,5 млн. га, що становить 15,7 % території України. За іншими даними, землі лісогосподарського призначення та ліси на інших категоріях земель займають 10,5 млн. га, або 17,3 % території країни. Найбільше таких земель на Поліссі - майже 30 % і в Карпатах - 40 %, а в Степу їх лише 5 %, Лісостепу - 14 %. Це значно нижче розрахунково-оптимального показника (21—22 %), який забезпечує збалансованість між лісовими ресурсами, обсягами лісокористування та екологічними вимогами.

Склад земель лісогосподарського призначення

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЛКУ, землі лісогосподарського призначення складаються з лісових та нелісових земель.

На лісових землях розташовані лісові ділянки, поняття яких наведене у ст. 1 ЛКУ:

«Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.»

Для режиму лісових земель важливим є режим лісів, що на них знаходяться. Ч. 1 ст. 39 ЛКУ передбачає поділ лісів на категорії:

«Ліси України за екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються на такі категорії:

1) захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції);

2) рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції);

3) ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо);

4) експлуатаційні ліси.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, поділ лісів на категорії проводиться в порядку, що встановлюється КМУ (див. ПКМ від 16.05.2007 № 733 «Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок»).

Склад нелісових земель визначений безпосередньо ч. 1 ст. 5 ЛКУ: це землі,

«зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями; малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.»

Співвідношення поняття «землі лісогосподарського призначення» із поняттям «ліс»

Легальне поняття лісу наведене у ст. 1 ЛКУ:

«Ліс - тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав’яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов’язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.»

Таким чином, за ЛКУ поняття «ліс» як природний комплекс фактично охоплює і землі. З іншого боку, ЛКУ (ст. 6) розмежовує поняття «землі» та «лісовіресурси», адже відносить до останніх лише:

«... деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів.

До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо), що використовуються для задоволення суспільних потреб.»

N8. Збірник лісових термінів щодо лісів, лісових земель, лісорозведення і лісовідновлення (Рим, 1998), укладений Управлінням наукового і технічного розвитку при Секретаріаті третьої Конференції Сторін Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату, містить понад 2000 визначень поняття «ліс», які можна поділити на три групи1046: (1) ліс визначається як територія, формально віднесена до лісу, незалежно від фактичного стану; (2) ліс як екологічна система, елемент ландшафту, де домінує деревна рослинність; (3) ліс як територія, що використовується для ведення лісового господарства. Очевидно, вітчизняний закон поєднує наведені вище підходи.

За іншими оцінками, у світі існує понад 200 визначень поняття «ліс», які містяться у нормативно-правових актах різних країн1048.

Відмежування земель лісогосподарського призначення від земельних ділянок під нелісовими насадженнями

Виходячи лише із законодавчо закріпленого визначення (ст. 1 ЛКУ, див, вище), лісом можна було б вважати сади, парки, сквери, насадження на присадибних ділянках та інші види зелених насаджень, що у загальномовному розумінні лісом не вважаються. Природно, що поширення на такі насадження правового режиму лісу було б недоречним.

Щоб уникнути невиправданого розширення розуміння лісу, закон конкретизує поняття лісу через характеристику лісового фонду (за ст. 1 ЛКУ, лісовий фонд становлять ліси). Так, ст. 4 кодексу передбачає, що:

«До лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара. До лісового фонду України не належать:

  • зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів;
  • окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.»

На розвиток такого підходу, ч. 2 ст. 55 ЗКУ передбачає правило, за яким « [д]о земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

(Пункт «б» частини другої статті 55 виключено на підставі Закону № 3404-ІУвід 08.02.2006)

в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.»

Правовий режим нелісових зелених насаджень та земельних ділянок під ними визначається ЗУ «Про рослинний світ», ЗУ «Про благоустрій населених пунктів», наказом Мінбуду України від 10.04.2006 № 105 «Про затвердження Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України» та ін. нормативно-правовими актами.

Цікавим є підхід до вирішення даного питання у законодавстві РФ: дерево-чагарникова рослинність, що може знаходитися на землях будь-яких категорій, без обмежень перебуває в цивільному обороті, але її режим підпадає під деякі вимоги лісового законодавства.