Земельне право України

3. Правові форми використання земель лісогосподарського призначення

Право власності на землі лісогосподарського призначення Законодавство передбачає можливість перебування земель лісогосподарського призначення будь-якій формі власності (ч. 1 ст. 56 ЗКУ), проте встановлює обмеження на передачу земельних ділянок лісогосподарського призначення із комунальної та державної власності у приватну: така передача заборонена (п.«г» ч. З ст. 83, п.«г» ч. 4 ст. 84 ЗКУ), крім «замкнених» земельних ділянок лісогосподарського призначення «загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств» (ч. 2 ст. 56 ЗКУ). Це не означає неможливості набуття земельних ділянок лісогосподарського призначення від приватних власників (вторинне набуття), або зміни цільового призначення земельних ділянок приватної власності на землі лісогосподарського призначення (первинне набуття) - при створенні лісів. У ч. З ст. 56 ЗКУ спеціально наголошено на можливості заліснення нелісових земель їх власниками. Така можливість підтверджена і ст. 12 ЛКУ.

Право постійного користування землями лісогосподарського призначення

На сьогодні можливість використання земельних ділянок лісогосподарського призначення на праві приватної власності залишається здебільшого у сфері теорії, практично всі землі лісогосподарського призначення в Україні перебувають у власності держави. Ч. 1 ст. 57 ЗКУ передбачає, що

«1. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.»

На сьогодні згадані в законі «спеціалізовані підприємства» існують у формі держлісгоспів (державних лісогосподарських підприємств) та держлісомисгоспів (державних лісомисливських господарств). Держлісгоспи та держлісомисгоспи є підприємствами, проте одночасно здійснюють державні функції (цікаво, що, наприклад, у РФ лісгоспи прямо визнані органами федерального органу лісового господарства1057). Наприклад, посадові особи цих підприємств уповноважені накладати адміністративні стягнення за лісопорушення (ст. 241 КУпАП). Лісгоспи поділяються на лісництва (технічні підрозділи), ті - на дільниці. У складі лісгоспів також можуть існувати виробничі цехи тощо.

За даними Державного комітету лісового господарства, на 2006 р. лише у сфері його управління діє 233 лісогосподарських підприємства та 51 лісомисливських господарства, 6 природних заповідників та 3 національних

Використання земель лісогосподарського призначення на праві тимчасового користування

Як видається, чинна редакція ч. 1 ст. 57 ЗКУ сконструйована таким чином, щоб виключити надання в оренду земель лісогосподарського при-значення державної та комунальної власності. Разом із тим, теоретично існує можливість оренди земель лісогосподарського призначення, що перебувають у приватній власності.

Альтернативою оренді є землекористування, яке є похідним від права спеціального лісокористування і, в силу положень закону, спеціального оформлення не потребує. Відповідно до ст. 18 ЛКУ, «Стаття 18. Тимчасове користування лісами

Об’єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності.

Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - терміном від одного до п’ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року.

Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Довгострокове тимчасове користування лісами приватної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок шляхом укладення між власником лісів та тимчасовим лісокористувачем договору, який підлягає реєстрації в органі виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Короткострокове тимчасове користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та інших потреб, передбачених цим Кодексом, здійснюється без вилучення земельних ділянок у власника лісів, постійного лісокористувача на підставі спеціального дозволу, що видається власником лісів, постійним лісокористувачем підприємствам, установам, організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам.

Суб’єктами правовідносин тимчасового користування лісами є:

  • власники лісів або уповноважені ними особи;
  • підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи.

Тимчасовий лісокористувач не має права передавати лісові ділянки в тимчасове користування іншим особам.»

Як видно із положень даної статті, для користування лісами цілком достатньо оформлення права користування ними. Земельна ділянка у власників або користувачів не вилучається, право користування земельною ділянкою окремо не оформлюється, хоча використання лісових ресурсів, поза сумнівом, передбачає і використання відповідних ділянок.

Лісовий сервітут

Ст. 23 ЛКУ передбачає існування лісових сервітутів. Незважаючи на деяку нечіткість норми, видається, що лісовий сервітут - це різновид земельного сервітуту (див. тему «Обмеження та обтяження прав на зем-лю»). Про це свідчать положення ч. ч. 4-6 статті:

«Установлення лісового сервітуту не веде до позбавлення власника земельної лісової ділянки, щодо якої встановлений лісовий сервітут, права володіння, користування та розпоряджання нею, а користувача - володіння, користування.

Лісовий сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника лісів або користувача земельної лісової ділянки, щодо якої він установлений.

Положення Цивільного та Земельного кодексів України застосовуються до лісових сервітутів у частині, що не суперечить вимогам цього Кодексу.»

Співвідношення використання лісових ресурсів із можливими правовими формами використання земельних ділянок лісогосподарського призначення

Використання лісових ресурсів неможливе без використання земельних ділянок, на яких ці ресурси розташовані. Пропонуємо своє бачення того, як у випадку використання лісових ресурсів повинно вирішуватися питання належної правової форми використання земель.

Право загального використання лісових ресурсів (ст. 66 ЛКУ) - право громадян вільно перебувати, безоплатно без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав´яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо (у лісах приватної власності - за згодою власника) ст. 38 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» (передбачає можливість використання природних ресурсів на праві загального користування), ст. ст.. 23, 66 ЛКУ.