Дипломатичний протокол та етикет

9.2.1. Особливості американської дипломатії

Про американську дипломатію можна писати дуже багато, хоча вона відносно молода: налічує більше півтора століття. На ній лежить відбиток англійської, а власне обличчя почала здобувати лише напередодні Першої світової війни, остаточно сформувавшись у ході Другої світової війни та після неї. Один із англійських дослідників сказав: "...американські дипломати прагнуть створити уявлення про їхнє дружнє відношення до інших країн, але обов’язково виграти у змаганні з ними". Німецький журналіст, що знаходиться в Токіо, більш виразно охарактеризував американську дипломатію: "Великодержавна американська дипломатія стала стандартним інструментом сприяння американській економіці. У 127 представництвах США допомагають дипломатам порадою і справою кваліфіковані фахівці американського міністерства торгівлі. Підтримка американських комерсантів і великого американського бізнесу не має собі рівних".

С. Кертес, генеральний секретар угорської делегації, на Паризькій мирній конференції 1946 року, писав: "Найскладніше завдання для дипломатії США — зрозуміти, як інші країни уявляють собі світ, зрозуміти фізіологію інших націй. Вони не розуміють такої простої речі, що конституція США, розміри, ресурси, індустріальні можливості країни разом з іншими чинниками — динамічністю американського суспільства — все це навряд чи може вільно застосовуватися і бути зразком для інших націй, невеликих за розміром, менш розвинутих [3, с. 271—272]. Зарозумілість американської дипломатії часто виходить з ідеї: що добре для Сполучених Штатів — добре для всього світу, що добре для американського громадянина — добре для будь-якого іноземця. їм важко зрозуміти, що американський стиль життя викликає у деяких націй роздратування, вони не бажають застосовувати цей спосіб життя (яскравий приклад останнього часу — Ірак).

Американські дипломати порівняно з представниками інших країн відносно самостійні у прийнятті рішень, великої уваги надають вирішенню різних питань, тобто пакетним рішенням [3, с. 25].

Про те, якою є американська дипломатія і дипломати, найкраще дає зрозуміти система навчання молодих американських дипломатів у Вашингтоні. Американці цитують ученого Е. Плішке, який говорив, що "справжнє мистецтво дипломатичної роботи полягає в тому, щоб з’єднувати старе з новим. Це найкращий засіб отримати більш ефективні результати". На перше місце в "техніці дипломатичної роботи" американці ставлять довірчі контакти, конфіденційні зустрічі і роботу з так званими конфідентами — правлячою елітою держави перебування, з тими, хто дійсно знає стан речей у країні, її зовнішню політику, кому довіряють лідери країни (це не обов’язково повинні бути міністри, можуть бути і керівники департаментів, їхні заступники, через чиї руки проходять всі рішення). Як правило, американці налагоджують контакти легше, ніж англійці, без особливих дотримувань правил етикету.

На що звертають увагу при підготовці дипломатів? Насамперед, на вміння кандидатів аналізувати. Слід дотримуватися вимог Держдепартаменту до документів:

1. Аналітична частина повинна домінувати над довідковою, інформаційною.

2. Необхідно при аналізі використовувати всі доступні джерела.

3. Документ повинен бути якнайкоротшим (1—2 сторінки).

4. Документ повинен бути зразком "дипломатичного мистецтва".

Суворі вимоги існують до редакції документа — він повинен бути ретельно відредагованим і підготовленим.

Особливі вимоги висуваються до точності документа, його практичної важливості і потреби.

Кадри дипломатів-професіоналів — висококваліфіковані. Однак, цього не можна сказати про деяких послів-призна- ченців з числа головним чином багатих людей, бізнесменів, фінансистів, що вклали великі кошти у виборчу програму президента. Відомо, що кожне призначення американського посла, згідно з Конституцією, має бути затвердженим Сенатом, а також комітетом Сенату.

Слід зазначити, що деякі такого роду "призначенці", некар’єрні дипломати, не завжди розуміють, що вони представляють уряд, а не самих себе. Вони допускають вільні вислови, навіть критику свого уряду із важливих, принципових питань. Наприкінці 70-х років XX ст. постійним представником СІЛА при ООН був призначений чорношкірий Е. Янг. Він одразу став поводитися досить вільно, виходив за рамки дипломатичної етики. У той час у президента Картера виникли суттєві розбіжності з американськими монополіями. Розмовляючи з групою послів, Янг сказав: "Якщо так буде продовжуватися, президента можуть убити". Один із дипломатів швидко відреагував: "Що ви говоритеї". Янг відповів: "Що ви хочете, така моя країна". Пізніше в неофіційній обстановці він зустрівся з представником Організації звільнення Палестини, не визнаної США. Про- ізраїльські організації СІНА зчинили великий галас. Президент запропонував Янгу подати у відставку, що він і зробив. На цьому його дипломатична кар’єра закінчилася.

У 70-х роках XX ст. група співробітників Массачусет- ського технологічного інституту спробувала створити узагальнений політичний портрет американського дипломата. У результаті опитування з’ясувалося, що із більшості зовнішньополітичних питань американські дипломати дотримуються консервативніших поглядів, ніж працівники інших державних установ, за винятком Пентагону. Хоча більшість дипломатів заявила, що "війна не є законним інструментом національної політики", але 71 % співробітників закордонної служби схвалили застосування військової сили в Карибському басейні, а 64,8 % виправдовували інтервенцію СПІА в Південно-Східній Азії [3, с. 275].

На переговорах американці часто займають жорстку позицію, використовуючи метод позиційного торгу; при виникненні труднощів удаються до використання заздалегідь підготовленого пакета.

Американці, що беруть участь у переговорах, мають набагато більше свободи при прийнятті остаточного рішення, ніж, наприклад, члени китайської делегації.

Розмовляють американці дуже голосно. Британська манера говорити приглушеним голосом у них вважається "шепотінням" і викликає ворожість та підозру.

У США правила етикету і протоколу простіші, ніж в Англії. Смокінг одягають рідше, ніж у інших країнах (більше в артистичних колах), фраки ще рідше. Слова "mister" і "mistress" на конвертах і в листах не пишуться. Написані повністю вони мають інший, неприємний зміст. Повністю пишуть тільки "міс", пишіть Ms. чи Mr. В Америці поширені рекомендаційні листи, їх варто надіслати поштою, надавши ініціативу запиту листа адресату. Якщо ви телефонуєте, назвіться.