Історія вчень про право і державу

§ 1. Предмет історії вчень про право і державу. Значення його вивчення

Всесвітня історія вчень про право і державу — складова частина духовної культури людства, що сконцентрувала величезний політико-правовий досвід минулого, підсумки дослідження проблем свободи, права, держави, політики, законодавства. Задача цієї дисципліни — познайомити студента зі змістом і історією найбільш значних теоретичних концепцій права і держави, що справили вплив на їх наступний розвиток. Вивчення цих теорій і їх зв´язку із сучасними проблемами права і держави допомагає глибокому розумінню і правильному рішенню останніх.

Предметом цієї наукової і навчальної дисципліни є історія виникнення і розвитку теоретичних знань про право, державу, політику, законодавство, історія політичних і правових теорій. Тобто — історія розвитку право- і державознавства.

Політико-правові теорії в найбільш розробленому, закінченому вигляді часто називають «вченнями». Вчення — сукупність ідей, концепцій, доктрин, теоретичних положень якої-небудь галузі знань; система поглядів якого-небудь ученого чи мислителя. Ідея (грец. idea) — концентрований вираз нового рішення чи способу, шляху до вирішення якої-небудь проблеми, її трактування. Концепція (від лат. conceptia — розуміння, система) — формула вираження основної установки вчення, керуючий теоретичний принцип рішення якої-небудь загальної теорії.

Поняття «політико-правові вчення» основані на тісному взаємозв´язку проблем держави і права, що не означає другорядності права. У значній частині вчень на першому місті стоять саме проблеми права. Вони по-новому вийшли на перший план в Нові часи — часи становлення громадянського суспільства і тих вченнях, які обґрунтовували юридичну рівність людей, їх права і свободи, відводячи державі роль гаранта цих прав і свобод (Дж. Локк, І. Кант, Р. Ієрінг та ін.). Разом з тим, в історіїбуло немало вчень, що приділяли великої уваги прблемам політики і держави (Н. Макіавеллі, Ж. Боден, Т. Гоббс а ін.).

У системі юридичних наук і юридичної освіти історія вчень про право і державу є самостійною науковою і навчальною дисципліною, історичною і теоретичною одночасно. Цим вона відрізняється від історії і теорії права і держави як різних, хоча і споріднених, взаємозалежних дисциплін. На відміну від них вона вивчає не історію політико-правових інститутів, законодавств чи теорію держави і права, а історію їх теоретичного пізнання, історію розвитку політико-правової думки.

Відносно до історії держави і права історія вчень про них виступає як історико-теоретична наука, а відносно до загальнотеоретичних наук — переважно як історична, орієнтована на вивчення історії політико-правових теорій, закономірностей виникнення і розвитку теоретичних знань про право, державу, політику, законодавство. Тому учбовими планами передбачена послідовність у вивченні цих дисциплін: спочатку вивчається теорія держави і права, — загальнотеоретичні положення про основні правові й державні явища, поняття і категорії, вітчизняна і всесвітня історія держави і права, а потім вже історія їх теоретичного пізнання, прогресу теорії держави і права в курсі історії політико-правових вчень. У свою чергу, цей курс є важливою передумовою для глибокого вивчення і засвоєння наступних курсів — філософії права, політології, соціології, галузевих юридичних дисциплін. Серед теоретичних та історичних дисциплін в юридичній науці вона грає суттєву роль як важлива історико-теоретична передумова розвитку сучасного правознавства, вирішення ним назрілих теоретичних і практичних проблем.

Без історії нема теорії. Вивчення історії вчень про право і державу актуально вже тому, що вони тією чи іншою мірою пов´язані із сучасними проблемами правознавства, державотворення. Мислителями минулого вже давно знайдені концептуальні, а часто й альтернативні рішення багатьох проблем права, суспільства, політики, і їх теоретичні положення та висновки мають неминуще значення. Так, ще давньогрецькими філософами були визначені природа, основні форми, ознаки, функції і механізми держави, сутність права і його роль у суспільстві, розвинуті римськими юристами і закріплені в римському праві. Безперечна й очевидна актуальність висновків Демокріта, Сократа, Б.Спінози про демократію, міркувань Аристотеля про перевагу «середнього класу» як умови міцності державного ладу, про попередження злочинів Володимира Мономаха і Чезаре Беккаріа, про зв´язок права, моралі й етики у філософії Іммануїла Канта, Григорія Сковороди і т.д. Політико-правова думка завжди була спрямована на з´ясування генези, суті, закономірностей, тенденцій і перспектив розвитку права, держави, суспільства. У цьому полягає еврістична («відкривальна») функція і значення історії вчень про право і державу для інших юридичних наук.

її значення полягає й у тім, що вона досліджує і відображає процес вироблення теоретичних знань, понятійного апарату, юридичного інструментарію, яким сьогодні оперує право- і державознавство. Так, значним досягненням давньоримської думки було створення самостійної науки — юриспруденції. Римські юристи ретельно розробили великий комплекс політико-правової проблематики в галузі загальної теорії держави і права, понятійний апарат окремих юридичних дисциплін і їх інструментарій — цивільного, державного й адміністративного, кримінального, міжнародного права.

Історія вчень дає можливість зрозуміти важливість і значення права і держави в духовній історії людства, усвідомити постійну роботу людської думки, її постійний пошук оптимальних, ідеальних форм державно-правової організації життя народів. Протягом усієї людської цивілізації це прагнення залишається постійним і визначальним: ідеї про право, як мірило справедливості, про верховенство закону, про державу як оптимальну форму узгодження інтересів усіх членів суспільства.

І останнє. В сучасній Україні утверджується ідеологічний плюралізм, долається одномірність мислення і підходів до вирішення нагальних проблем нашого суспільства. Звідсіль зростає і значення історії політико-правових вчень як школи альтернативного мислення, теоретичного вирішення політико-правових проблем. Курс дає студенту можливість набути глибоких юридичних знань, формувати власний юридичний світогляд, що ґрунтується на знанні різних підходів і концепцій у вивченні права і держави. Висока правова культура неможлива без засвоєння важливих складових частин всесвітньої духовної культури людства, багатства ідей правової і політичної класики. Давні народи називали історію наставницею життя, шанобливо відносячись до накопиченого інтелектуального і практичного досвіду, визнаючи їх теоретичне і виховне значення. І сьогодні політичні і правові ідеї минулого живлять сучасну політико-правову думку, правлять одним із критеріїв істинності наукових висновків. Отже, без їх знання не може бути висококваліфікованого правознавця.

Історія вчень про право і державу — дисципліна юридична. Однак крім юристів значний внесок у її розвиток внесли представники інших гуманітарних наук, і насамперед філософи — Пі-фагор, Геракліт, Демокріт, Протагор, Сократ, Платон, Аристотель, Конфуцій, Т. Аквінський, Т. Гоббс, Дж. Локк, I. Кант, Г. Гегель та інші. Вплив на розвиток теоретичних знань про право, державу, політику мали також історики — Полібій, Н. Ма-кіавеллі, М. Костомаров, М. Драгоманов, М. Грушевський та ін., письменники і поети -- А. Данте, Б. Констан, Вольтер, Т. Шевченко. Своєрідність підходів до політико-правової реальності, теоретичних проблем цих мислителів збагачувало теоретичні знання, понятійний апарат правової науки, її логіку і методологію. Співвідношення історії вчень з іншими юридичними і неюриди-чними науками відображає взаємозв´язок історичних, теоретичних, філософських аспектів проблем права, держави, політики.

Завдання даного курсу — дати академічні знання студентам з історії розвитку теорії права і держави. Виходячи з потреб і запитів нинішнього часу, вітчизняного правознавства учбовий курс містить матеріал переважно з історії всесвітньої і вітчизняної політико-правової думки. Вивчення й засвоєння його змісту потребує знання методології цієї науки і учбової дисципліни.