Історія вчень про право і державу

Розділ 6. ПОЧАТКИ ВІТЧИЗНЯНОЇ ПРАВОВОЇ Й ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ

Правові уявлення, звичаї — найдавніші джерела права в житті суспільства, його перші скріпи. Як стверджують історики, давня людина сучасного типу з´явилася на території нинішньої України не менш мільйона років тому. Розквіт родової общини, її самоврядування відбувається тут в IV—III тис. до н. є. Археологічні знахідки з трипільських поселень свідчать про складний світогляд, вірування, високу культуру землеробства, прикладного мистецтва. У родових общинах виникає і підсилюється роль звичаїв, правил і обов´язків їх членів. Правові звичаї укореняються в нормах поведінки, в т. ч. каральних, застосовуваних громадами або патріархами. Пізніше домінантами громадської організації племен виступали норми-звичаї, які стають нормами неписаного права. Вони спиралися на релігійні предписания, правила моралі, загальне уявлення про добро і зло.

Літописець «Повісті временних літ» називає перших полян-ських князів Кия, Щека і Хорива, величає їх «чоловіками мудрими і розумними». Поляни, древляни, дреговичі, словени, полочани, кривичі й ін. — усі ці племена, відзначав літописець, «мали свої звичаї, і закони своїх батьків, і перекази, і кожні — свої звичаї». Літописець фіксує перші кроки до спільнослов´янської державності з VI ст. В результаті тривалого процесу політичної, економічної, етнокультурної консолідації східнослов´янських племен на рубежі VIII — IX ст. виникає державне об´єднання Русь, Руська земля з центром у Києві. Проблеми єдності, посилення великокнязівської влади, незалежності держави стають провідними в політичному житті і літературі Київської Русі.

Отже, найважливішими передумовами виникнення і розвитку політико-правової думки на Русі були, по-перше, правовий досвід народу, у процесі нагромадження якого відбувалася трансформація звичаїв у норми права, правила поведінки і спілкування людей. Джерелами права, правових ідей були повчальні міфи, легенди, що відображали давній досвід, а також норми-приписи і норми-заборони язичницької релігії.

По-друге, визначальний вплив на політичну думку в автохтонного населення Русі очевидно справляли об´єднуючі чинники племінних утворень, поява політичних інститутів влади. Давньоруська політико-правова думка стимулювалася активним політичним життям — вічовими зборами, з´їздами і нарадами удільних князів, законотворчістю — появою текстів «Руської Правди», «Статуту» Володимира Мономаха, «Правди Ярослави-чів», підготовкою міжнародних договорів і т.п.

По-третє, на розвиток політико-правової думки в Київській Русі вирішальний вплив справили також введення християнства і поширення писемності. З їх поширенням стають відомі і використовуються норми канонічного і східно-римського права, політичні традиції Візантії. Прийнявши нову віру, князь Володимир не обмежився тим, що «нача ставити по містах церкви», як свідчить літописець, але і став він у знатних людей дітей забирати «і віддавати їх у вчення книжне». Через два-три десятиліття вчення дітей грамоті стало справою звичною.

З прийняттям візантійсько-православного обряду, Русь засвоювала християнські звичаї й обряди, сформульовані в Біблії норми і принципи людського співжиття. Політико-правова думка на Русі, зафіксована в письмових джерелах, набуває теологічної форми, керується християнськими концепціями історії людства, природи права, держави, влади, політики, етики.