Історія вчень про право і державу

§ 2. «Повчання» В. Мономаха

Ставши в 1113 р. великим київським князем, Володимир Мономах зміцнив авторитет великокнязівської влади, домігся внутрішнього миру в державі, зростання її міжнародного значення. Однак небезпека феодальної роздробленості Русі проступала усе більш зримо, що тривожило і лякало князя. Ця тривога відбилася в його «Повчанні» своїм синам, записане літописцем у «Повісті временних літ».

На перше місце в «Повчанні» ставляться християнська віра і доброчинність. Вони розуміються Мономахом як засади мудрого і справедливого правління, турботи про людей. Він посилається на власний досвід: охороняв християнських людей від усяких лих, не підтримував міжудільних розбратів і воєн. Власний досвід підтверджував важливість слідування в управлінні державою політичним і моральним принципам: «Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, що творять беззаконня», «уникай зла, роби добро, шукай миру, і йди за ним», «не лінуйся», «не давайте сильним погубити людини», «усього ж паче — убогих не забувайте». Мономах заповідає ці принципи майбутнім князям. Слідування їм — запорука тривалого миру в державі.

Ці вимоги до верховної влади великий князь поєднує з вимогою її правильної організації і здійснення. Він радить синам всі державні справи вирішувати з радою військової дружини, не допускати в країні «неправди» (беззаконня), правосуддя чинити «по правді», тобто по закону.

У «Повчанні» дається відповідь і на гостре питання в умовах наростання небезпеки феодальної роздробленості Русі — права на кровопролиття, смертну кару. На думку Мономаха, київський князь повинен слідувати правосуддю в державі, як Бог на небі.

«Hi правого, ні винного не вбивайте і не повелівайте вбити його; якщо (хто) буде достоїн (навіть) смерті, то не погубляй ніякої душі християнської». Таким чином, за Мономахом, право князя на судову владу безумовно виключає право на кровопролиття, страту, помсту. Як відомо, саме при його князюванні була створена Розширена редакція Руської Правди, що спочатку обмежувала, а потім узагалі скасувала смертну кару. Заради миру і єдності держави в «Повчанні» неодноразово підкреслюється необхідність для князів слідувати доброчинності, справедливості, законності.

Багатий власний досвід і логіка міркувань Мономаха приводять до важливого політичного висновку: із владою зростає відповідальність князя перед підданими. Посилаючись на власний досвід, досвід своїх великих попередників, цитуючи рядки зі Святого Писання, він переконує синів слідувати династичному порядку спадкування престолу, зміцнювати великокнязівську владу, не відступати від найважливіших принципів моралі, справедливої соціальної і зваженої зовнішньої політики, правосуддя.

І останнє. Рішення кричущих політичних проблем, насамперед — зміцнення єдності і миру в державі, Мономах пов´язував з надією на співробітництво з церквою. При цьому питання про співвідношення держави і церкви їм вирішується однозначно: церкві відводиться почесне, але явно підлегле місце в співвідношенні світської і духовної влади. Він повчає синів: «Єпископів, і попів, і ігуменів (поважайте), з любов´ю приймайте од них благословення і не одсторонюйтеся од них...». Церква виступає тут важливою опорою великокнязівської влади.

Такі основні політико-правові аспекти «Повчання» Володимира Мономаха, фактично політичної програми для київських князів.