Історія вчень про право і державу

Розділ 8. ВЧЕННЯ ПРО ПРАВО І ДЕРЖАВУ У НІДЕРЛАНДАХ ПЕРІОДУ АНТИФЕОДАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

XVII ст. ознаменовано перемогою перших антифеодальних революцій у Нідерландах (1565—1609) і Англії (1640— 1649, 1668—1689), що відкрили шлях новим буржуазним перетворенням державно-правового устрою, взаємин людини і держави. Нова політико-правова ідеологія, підготовлена ідеями Відродження і Реформації, антифеодальними гаслами революцій, ґрунтувалася на: 1) неприйнятті релігійної догматики, на кальвінізмі з його протестантською етикою (особистий аскетизм, працьовитість, ділова чесність і т.п.); 2) раціоналізмі, логіці в оцінці суспільних відносин і явищ; 3) ідеях природного права і договірного походження держави, породжених античною політико-правовою думкою.

Класичним втіленням нового світогляду була теорія природного права, що складалась і одержала згодом значне поширення. Вона ґрунтувалася на визнанні всіх людей від природи рівними і наділеними природними правами, розумом і свободною волею. Предписания природного права вимагають відповідності їм позитивного (волеустановленого), тобто діючого права.

Першими найкрупнішими теоретиками природного права і суспільного договору, хто заклав основи теорії права і держави Нового часу, були голландські мислителі Г. Гроций і Б. Спіно-за. В їх вченнях захищалися наслідки визвольної війни проти абсолютистської Іспанії, містилося теоретичне обґрунтування нових раціоналістичних природно-правових ідей, теоретичне рішення на їх основі проблем державно-правового устрою, взаємин людини і держави, захисту свободи і власності, міждержавних відносин.