Історія вчень про право і державу

§ 3. Вчення Дж. Локка про право і державу

У 1688 р. державний переворот, що відбувся в Англії («Славна революція»), оформив становлення конституційної монархії. У наступному році був прийнятий «Білль про права», що закріпив державно-правові гарантії законності і правопорядку. Так закінчилася смуга революційних перетворень англійського суспільства з феодального в капіталістичне, громадянське. Перспективи його мирного розвитку, еволюції затребували ліберальних доктрин права і держави, які ставили на перше місце права людини, проблеми удосконалювання державного і юридичного механізмів їх захисту, щоб уникнути нових революцій і соціальних потрясінь.

Таку доктрину раннього лібералізму, що містила оригінальну концепцію природного права і найважливіші державно-правові принципи громадянського суспільства, запропонував Джон Локк (1632—1704) у книзі «Два трактати про правління». Локк Джон — англійський теоретик природного права, політичний мислитель, філософ. У період протекторату О. Кромвеля вчився в Оксфордському ун-ті, де одержав ступінь магістра. Викладав в ун-ті, був декілька років на дипломатичній службі, займав високі державні посади, але з-за переслідувань виїхав в еміграцію. Повернувся на батьківщину після 1688 p., видав ряд праць, в т. ч. «Два трактати про правління».

Яка природа, джерела права і публічної влади, за Локком? Як і його попередники, він шукає їх джерела в «природному стані людей». Але на відміну від них дійшов висновку: вже в додержавному стані люди мали права і свободи. Це стан «повної свободи стосовно їхніх дій і стосовно розпорядження своїм майном і особистістю». Це стан «рівності, при якому вся влада і вся юрисдикція є взаємними, — ніхто не має більше іншого». Природний стан тут трактується в противагу Гоббсу не як стан свавілля, ворожнечі, а як керований розумом, тобто природним законом. Цей закон вчить людей: оскільки всі люди рівні і незалежні, не наносити збитку життю, здоров´ю, свободі і власності іншого, вимагає миру і збереження всього людства. Природний стан, за Локком, — стан миру і доброзичливості.

Отже, у природному стані кожна людина володіє необмеженою свободою, вона зв´язана лише законом природи. Того, хто побажав би відняти свободу, слід вважати, пише мислитель, замишляючим відняти і все інше, оскільки свобода є підставою всього іншого (що, зокрема, робить законним вбивство злодія під час злочину). Природний закон, зауважує Локк, — це не стільки обмеження, скільки керівництво для вільної істоти. Метою закону є збереження і розширення свободи. Там, де нема закону, нема і свободи. Природне право людей включає владу кожного охороняти «свою власність, тобто життя, свободу і майно». Право власності трактується Локком також як право на власну особистість (індивідуальність), на працю і її результати. На його думку, до утворення держави кожний володіє навіть виконавчою владою, — що випливає з законів природи, є суддею у власних справах. Таким чином, до основних невідчужуваних природних прав людини він включає право на життя, свободу івласність (т. зв. тріада, правова формула Локка). З них випливають всі інші природні права — права на рівність, індивідуальність, свободу дій, власну працю та її результати. Але в природному стані вони не гарантовані.

Дж. Локк називає три недоліки природного стану: тут не вистачає встановленого, визначеного закону як норми справедливості і мірила в суперечках; знаючого і безпристрасного судді, який би вирішував всі ускладнення відповідно до встановленого закону; сили, що могла б підкріпити і підтримати вирок і його виконання.

Ненадійний і небезпечний стан, бажання уникнути стану війни подвигло людей створити політичне співтовариство — державу. Оскільки люди по природі вільні, рівні і незалежні, остільки державотворення можливе тільки з їх власної згоди. Головні цілі суспільного договору і створюваної держави: збереження власності (тобто «життя, свободи і володінь»), мирне і безпечне користування нею. Держава усуває недоліки природного стану.

Держава, за Локком, — єдине, незалежне політичне співтовариство із загальною владою, законом і судом. Тепер лише воно втілює політичну владу, що виникає з договору і згоди тих, хто складає співтовариство. «І хто б не володів ... верховною владою в будь-якій державі, — відзначається в трактаті, — він зобов´язаний правити відповідно до встановлених постійних законів, проголошених народом і відомих народу, а не шляхом імпровізованих указів; правити за допомогою безпристрасних і справедливих суддів, які повинні вирішувати суперечки за допомогою цих законів, і застосовувати силу співтовариства в країні тільки при виконанні таких законів, а за рубежем — ... для охорони співтовариства від вторгнення і захоплень».

Чи не придушує держава закони свободи? Локк вважає: тепер свобода людей полягає в тім, щоб жити відповідно до встановленого закону. Це — свобода слідувати власному бажанню у всіх випадках, коли цього не забороняє закон. Він — зв´язуюча ланка громадянського суспільства. Тому «ні для однієї людини, — підкреслюється в трактаті одне з основних положень ло-кківської теорії, — яка знаходиться в громадянському суспільстві, не може бути зроблене виключення з законів цього суспільства». Таким чином, закони тоді сприяють досягненню цілей суспільства, коли їх усі знають і виконують.

По-друге, високий престиж закону виникає з того, що він, за Локком, «основне знаряддя» збереження свободи особи, гарант від сваволі і деспотизму свободи інших осіб. «Сила без права, звернена проти особистості людини, створює стан війни» як у природному стані, так і в державі. Однак тут наявність загального закону і загального судді піддають справедливому визначенню закону обидві сторони. Передаючи свою природну владу державі, кожен її підданий залишає за собою право на життя, свободу, володіння майном, що не відчужуються ні за яких обставин. Постійні закони, з одного боку, і природні права громадян — з іншого, — ось межі влади держави.

По-третє, держава і встановлений нею загальний закон, на думку Локка, зберігають і розширюють права і свободи громадян. Адже справедливий і основний закон говорить: Salus populi suprema lex! (Благо народу — вищий закон!). Він надає їм рівне право перед законом, право на правосуддя, покарання злочинця, відшкодування збитків і можливість перешкодити майбутнім збиткам. Звідси очевидно, вважає мислитель, що абсолютна монархія несумісна з громадянським суспільством: там немає гарантій природних прав, рівного для усіх, загальнообов´язкового і справедливого закону, прийнятого за згодою всього суспільства, правосуддя. Головна небезпека для природних прав і законів виникає з привілеїв носія владних повноважень.

Взагалі у Локка форма правління — похідна від верховної влади, створеної за добровільною згодою більшості співтовариства для прийняття і здійснення законів. «Форма правління залежить від того, — підкреслюється в трактаті, — у кого знаходиться верховна влада, що є законодавчою». Вона може бути демократією, олігархією чи монархією (спадкоємною чи виборною). Ні одній з них автор трактату не віддавав особливої переваги. Для нього головне, щоб організація самої влади надійно гарантувала права і свободи громадян від сваволі і беззаконня. Саме з цього головного виходила його концепція поділу влади.

Дж. Локк розрізняв законодавчу, виконавчу і федеративну владу.

«Першим і основним позитивним законом усіх держав є встановлення законодавчої влади; точно так само першим і основним природним законом, якому повинна підкорятися сама законодавча влада, є збереження суспільства і ... кожного члена суспільства». Жоден указ кого б то не було не має сили й обов´язковості закону, якщо він не одержав санкції законодавчого органу, обраного і призначеного народом. Закон робить дійсно законом згода суспільства, «вище якої немає нічого». Такий закон — гарантія і втілення свободи. Тому законодавча влада є вищою владою в державі: вона заснована на згоді і довірі підданих, обрана народом і відповідальна перед ним. Народу завжди належить верховна влада відстороняти чи змінювати склад законодавчого органу, коли він діє всупереч народній довірі.

Повноваження законодавчої влади, за Локком, суворо обмежені: берегти життя і надбання народу, відправляти правосуддя (тут позначилися особливості англійського права, одним із джерел якого є судова практика), збереження власності громадян, видання постійних законів — повноваження, які вона не може передати в чиїсь руки. Тільки вона має право вказувати, «як повинна бути вжита сила держави для збереження співтовариства і його членів». Межі повноважень, дані і встановлені суспільством, законодавча влада не вправі порушувати.

Виконавчу владу держави, яку, на думку Локка, можна назвати природною, утворює сукупність виконавчої влади кожного в природному стані, переданої в результаті суспільного договору політичному співтовариству.

Федеративна влада має право війни і миру, участі в коаліціях і союзах, вести всі справи поза даною державою. Автор трактату обумовлює: незважаючи на відмінності виконавчої і федеративної влади, обидві вони є міністеріальними і підлеглими стосовно законодавчої влади.

Законодавча і виконавча влади не повинні знаходиться в одних руках, розмірковував Локк. У противному випадку носії влади можуть приймати вигідні тільки для них закони і виконувати їх, робити для себе виключення із загальних законів на шкоду загальному благу, миру і безпеці, природних прав громадян. Тому законодавчий орган не повинен засідати постійно — занадто велика спокуса для депутатів узурпувати владу цілком, створювати для себе привілеї, правити тиранично. Визначені права депутатів не повинні перетворюватися в привілеї, що виводять їх з-під влади законів. Таким чином, зі слабостей людської природи, схильності до спокус теоретично виводилася необхідність спеціальних гарантій законності і прав громадян, у т. ч. поділу влади.

Тривалі зловживання, правопорушення і хитрощі з боку влади, пише Локк, роблять правомірним повстання народу. «Повстання — це спротив не окремим особам, але владі». Ті, хто силою порушують конституцію і закони і силою ж виправдують своє порушення, ким би вони не були, є істинними заколотниками. Народ вправі передати владу в руки тих, хто може забезпечити йому досягнення цілей, заради яких створювалася держава.

Отже, Локк, поглиблюючи і переробляючи досягнення полі-тико-юридичного знання і передової наукової думки XVII ст., з огляду на історичний досвід англійської революції, послідовно розвиває природно-правову теорію. її наріжним каменем виступають у нього природні права і свободи людини — у додержав-ному стані, у громадянському суспільстві як основі держави, верховної влади, загального закону, що принесло англійському мислителю славу засновника лібералізму. Тріада правової формули Локка, визнання всіх людей рівноправними знайшли закріплення в багатьох ранньобуржуазних конституціях.

Вчення Локка про право і державу розвивалося в наступному столітті французькими просвітниками, теоретиками американської революції.

Висновки

Розробка теорії природного права, що виразила основні принципи громадянського суспільства — головний підсумок розвитку політико-правової думки XVII ст. Вперше було висунуто і широко обґрунтоване після Середньовіччя раціональне уявлення про природно-правове походження держави, верховної влади, закону, загальну правову рівність людей, сформована і теоретично обґрунтована модель громадянського суспільства. Наприкінці XVII ст. було визначено перелік природних прав і свобод людини, який став класичним для наступної епохи, позначені основні шляхи і механізми їх реалізації. Усе це стало величезним кроком вперед у формуванні юридичного світогляду. Права людини стали розглядатись як невід´ємний компонент права: право без прав людини так само неможливе, як і права людини — без або поза правом.