Історія вчень про право і державу

Розділ 10. ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОСТІ І ПРАВА В УКРАЇНІ І РОСІЇ ХУІ-ХУІІ СТ.

Після тривалого золотоординського панування на Русі в середині XIV ст. більшість південно-руських земель опинились під владою Польщі і Литви. Литовська держава прийняла культуру і традиції державного життя Київської Русі, правові норми Руської Правди, стала фактично Литовсько-Руською державою. Люблінська унія 1569 р., що об´єднала Польське королівство з Великим князівством Литовським у єдину державу — Річ Посполиту — поклала початок масштабної польської колонізації, кріпацтву, політичному і національно-релігійному гніту українців. Але польський вплив в Україні мав і певний позитивний вплив на вітчизняну політичну думку: Річ Посполита з виборним королем і сеймом вигідно вирізнялася від абсолютистських держав Європи. До того ж через Польщу, Чехію і Литву в Україну почали проникати з Заходу ідеї Відродження і Реформації, що підривали панування феодалів і католицької церкви.

У польсько-литовський період в Україні з´явився головний суб´єкт захисту неписаних давніх прав і вольностей русів, формування державної ідеї — запорізьке козацтво. Саме воно на великих обширах Подніпров´я, охороняючи південні рубежі Речі Посполитої від Дикого поля, створило в XVI ст. християнську демократичну республіку, лише номінально підлеглу королівській юрисдикції. Давні руські звичаї тут трансформувалися в звичаєве козацьке право, яке справило величезний вплив на національну політико-правову ідеологію, правосвідомість і правову культуру співвітчизників.

Утворення Московської держави в XIII ст., звільнення російського народу від татаро-монгольського ярма наприкінці XV — на початку XVI ст. стали надихаючим прикладом для українського і білоруського народів, відкривали для них реальні можливості допомоги і захисту від польської колонізації, відродження власної державності. Однак утвердження в Росії самодержавної, абсолютистської влади в XVI ст., яка нагадувала східну деспотію, фатальним чином позначиться на їх долях, на козацькій республіці.

Таким чином, вітчизняна політико-правова думка відроджувалася в надзвичайно складних історичних умовах, під впливом різних зовнішніх чинників, політико-правових систем у сусідніх народів. Вона еволюціонувала в руслі двох течій, що зливались: духовної (богословської), що спиралася на моральні цінності православ´я, і світської. Остання усе більше відходила від богословської схоластики і пропонувала теоретичне вирішення нагальних проблем відродження державності, форм її соціальної політики, геополітичних інтересів і т.п., створення національної системи права. Вона відроджувала вивчення і використання античної спадщини, досягнень європейських мислителів, ідей Відродження і Реформації.