Історія вчень про право і державу

§ 1. Демократична традиція «батьків-засновників» США: Б. Франклін, Т. Пейн, Т. Джефферсон

Бенджамин Франклін (1706—1790), який став відомим у Європі завдяки своїм науковим працям, дипломатії, вже наприкінці 60-х pp. відстоював ідею політичного самовизначення північноамериканських колоній, вперше назвав їх штатами (державами), виступав за їх конфедерацію.

У своїй публіцистиці і політичній діяльності Франклін незмінно відстоював ідею незалежного і гармонійного розвитку своєї країни як «країни праці», у якій відсутня різка нерівність, торжествує «щаслива помірність». Вірив у торжество розуму і знання, удосконалення науки про політику. Американський просвітник став одним із засновників і першим президентом «Товариства політичних пошуків», яке проголосило своїм завданням розвиток політичної науки, знань про державне управління.

Слідом за Вольтером Франклін відстоював право народу на революцію. Однак досвід Французької революції переконав його: «вогонь свободи може не тільки очищати, але і руйнувати». Він розділяв природно-правові ідеї про рівність людей, невід´ємне право громадян республіки на життя, свободу і прагнення до щастя. У своїх памфлетах писав: у випадку якщо яка-небудь форма державного управління не забезпечує прав людини, народ може змінити її. У памфлеті «Як з великої імперії зробити маленьку державу. Правила, преподані міністру при вступі його на посаду» (1773 р.) він формулює сатиричні антитези державної політики Англії в колоніях, що зневажає права народу-колоніста, свободу особистості, совісті, думки.

У загальнотеоретичних питаннях Франклін відстоював природну рівність людей. Виникнення нерівності, власності і законів зв´язував зі створенням суспільства і держави. На відміну від Локка вважав, що «всяка власність є ... породженням суспільного договору». Важливу роль відводив справедливості, моралі в суспільстві і міжнародних відносинах, писав, що «справедливість обов´язкова як між сусідніми країнами, так і між сусіда-ми-громадянами». У відсутності справедливості і моралі в суспільстві бачив причину злочинів. Виступав рішучим противником рабства, вважаючи, що «нещаслива людина, з якою довго поводилися як із твариною, дуже часто опускається і не має людської гідності». Вважав серйозним обов´язком республіки піклування про звільнених негрів.

У питаннях конституційного устрою США просвітник-демок-рат виступав за юридичну рівність громадян, конституційне закріплення їх прав, рівність голосів штатів, повноважень Сенату і Конгресу США. Він заклав демократичні традиції американського конституціоналізму і федералізму.

Радикально-демократичний напрямок визвольного руху північноамериканських колоній втілював у творчості і політичній діяльності Томас Пейн (1737—1809). Він першим у роботі «Здоровий глузд» (1776 р.) обґрунтував висновок: питання про незалежність колоній є й питанням доцільності й економічної вигоди. Доводив наявність в англійській Конституції залишків тиранії і республіканських елементів (короля і парламенту), захищав ідеї республіканського самоврядування штатів. Саме Пейн запропонував назву нової незалежної держави — Сполучені Штати Америки.

Розвиваючи ідеї європейських просвітників, Пейн проводив чітке розрізнення між суспільством і державою («урядом»). «Суспільство створюється нашими потребами, — писав він у «Здоровому глузді», — а уряд нашими пороками ... Перше — це захисник, друге — каратель». Далі він обґрунтовує: «Суспільство в будь-якому своєму стані є благо, уряд же і найкращий є лише необхідне зло, а в гіршому випадку — зло нестерпне...». Нужда у законодавці, засобах захисту власності, безпеки роблять необхідною державу і переважно ту її форму, яка усе це забезпечить «з найменшими витратами і з найбільшою користю». Для Пейна природа й існування влади залежать винятково від згоди керованих. Свою концепцію представницького (республіканського) правління він обґрунтовував як єдино можливу альтернативу монархічно-наслідуваної державної влади.

Усі форми правління радикальний демократ поділяє на два види: 1) влада на основі обрання і представництва; 2) влада, заснована на спадкуванні. Остання (монархія, аристократія), на його думку, не має права на існування. Республіканське правління повинне бути засноване на принципі народного представництва. Воно засновується в інтересах суспільства. У республіці кожний має право обирати і бути обраним. Оскільки в основі такого правління лежить народний суверенітет, остільки верховною владою повинен володіти законодавчий орган, що обирається на основі загального виборчого права як реалізації природної рівності людей. Республіка, стверджував Пейн, краще забезпечує гарантії права громадян, захист особистості, а рівність — гарантії для власності. «Коли гарантовані права, власність забезпечується як наслідок».

У книзі «Права людини» відповідно до природно-правової теорії того часу автор розрізняє природні і громадянські права людини. Перші притаманні «по праву її існування». До них Пейн відносив право на благоденство, свободу совісті і думки. Громадянські права — «суть ті, що належать людині як члену суспільства». Людина вступила в суспільство не за тим, щоб мати менше прав, чим колись, а за тим, щоб краще забезпечити ці права. Автор формулює важливі теоретичні висновки: 1) кожне громадянське право виростає з права природного (або отримано в обмін на природне право); 2) громадянська влада — з´єднання природних прав, які особистість не в силах здійснити самостійно; 3) цю владу не можна використовувати для зазіхання на природні права, що зберігаються особистістю. Уряд — результат суспільного договору («єдиний спосіб, яким мають право створюватися уряди»). Таким чином, розвиваючи теорію прав людини і суспільного договору, Пейн визначає природу і найважливіші принципи республіканського правління. Він виступав за загальне виборче право, відміну майнового цензу, за рівноправність жінок, державні заходи по соціальному страхуванню і перерозподіл прибутків тощо, які згодом в значній мірі було втілено законодавством штатів.

Т. Пейн критикував Конституцію США 1787 р. за недостатній демократизм: він був проти двопалатного законодавчого органу на основі цензового виборчого права, занадто великого терміну повноважень сенаторів (6 років), президентського, а не колегіального керівництва виконавчою владою. Заперечував він і наділення президента правом вето, незмінюваність суддів, використання в судах прецедентного права. Усі ці положення демократ вважав відступом від принципу республіканізму. Демократичніпогляди Пейна відбивали інтереси широких шарів народних мас, їх прагнення до рівності і збереження своїх громадянських прав.

Істотний внесок у трактування природних прав людини і теорію республіканізму зробив і автор Декларації незалежності, третій президент США Томас Джефферсон (1743—1826). Людина енциклопедичних знань, невгамовної енергії, активної державної і громадської діяльності, він послідовно пройшов ступені політичної кар´єри від практикуючого юриста і міліцейського чиновника до президента США. Такої «легітимної кар´єри» Європа ще не знала.

Вже в першій своїй значній роботі «Загальний огляд прав Британської Америки» молодий філософ і публіцист обгрунтував тезу про необхідність повернути народу «права, одержані за законом природи». Джефферсон ще сподівався на мирне надання Англією незалежності американським колоніям.

Як основний автор проекту Декларації незалежності, Джефферсон виходив з демократичного і революційного трактування природно-правової доктрини, обґрунтовував правомірність відділення колоній від Англії й утворення незалежної держави. Виклад природних і громадянських прав людини, обгрунтування народного суверенітету і права народу на революцію робило Декларацію видатним теоретичним і політичним документом епохи.

Які найважливіші пункти політичних і правових устремлінь автора Декларації незалежності США?

По-перше, для Джефферсона є очевидними істини — усі люди створені рівними, наділеними невід´ємними правами: на життя, свободу, прагнення до щастя. Ці ідеї утверджували неприйнятність станових привілеїв і феодального безправ´я, рівноправність колоністів з жителями метрополії. Як і Пейн, Джефферсон вважав право власності громадянським, а не природним правом людини. Свобода бачилася як умова, гарантія свободи власності. Ще1762 р., будучи членом Законодавчих зборів Віргінії, він виступав за скасування рабовласництва як суперечного людській природі і природним правам людини.

Наприкінці життя Джефферсон помітив: «Немає нічого, що не можна було б змінити, крім вроджених і невід´ємних прав людини». Осмислюючи межі природних прав людини, він відносив до їх розряду свободу віросповідання, «право мислити і оголошувати свої думки усно чи письмово», «право вільного листування й обміну думками, поглядами й інформацією». Був переконаний: кожна людина і кожна спільнота людей має право на самоврядування — «вони одержують його разом з життям з рук природи». Джефферсон виходив з того, що природні права має не тільки кожен індивід, але і кожен народ.

По-друге, для забезпечення прав людини, за Джефферсоном, люди засновують держави, уряди, «що запозичують свою справедливу владу зі згоди керованих». Народ-суверен вправі змінювати чи знищувати існуючу форму правління (уряд), якщо той «виявляє намір передати цей народ у владу необмеженого деспотизму». Тим самим обґрунтовувалось право народу на революцію. Народ, а не багаті, «наша опора в постійній боротьбі за свободу». Правителі повинні одержувати час від часу попередження про те, що народ країни зберігає свій дух спротиву. Публіцистично гостро Джефферсон формулює висновок: «Дерево свободи необхідно поливати час від часу кров´ю тиранів і патріотів. Це його природне добриво».

По-третє, автор Декларації послідовно відстоював республіканську форму державного правління для США, засновану на загальному виборчому праві, рівному представництві в законодавчих установах, виборності виконавчих органів влади і суддів, змінюваності суддів, присяжних, шерифів, на широкому самоврядуванні. Республіканські принципи в організації і діяльності держави, на його думку, повинні пронизувати послідовно всі рівні — організацію і діяльність федерації (з питань зовнішньої і загальнофедеральної політики), штату (стосовно громадян), а також округу, району й окремого приходу (з усіх місцевих питань). Як і Пейн, який вважав — кожне покоління повинне саме визначати, що відповідає його інтересам і тому мати право змінювати Конституцію, майбутній президент США передбачав періодичні поправки до Конституції, додання їй республіканського характеру. «Закони й установи повинні йти рука об руку з прогресом людського розуму». Т. Джефферсон — прихильник чіткого поділу компетенції трьох влад в республіці. Був переконаний: державна влада повинна сприяти, а не обмежувати свободу громадян.

По-четверте, справжньою основою республіканського правління, стверджував Джефферсон, є рівноправність «кожного громадянина, рівні особисті і майнові права і розпорядження ними». На його думку, рівноправність спирається на волю народу і має послідовно бути проведена в кожнім пункті конституції. Ця рівноправність повинна реалізуватись в першу чергу у загальному виборчому праві, праві народу обирати посадових осіб і суддів.

По-п´яте, Джефферсон писав: право стає правом тому, що воно є воля нації. Однак бачив небезпеку уніфікації законодавства для всіх штатів, його загрози самоврядуванню. Дотримання законів — один з найважливіших обов´язків громадян, «але не найвищий». Вищий долг — закони самозбереження громадян і країни. Таким чином, абсурдно жертвувати метою заради засобів.

По-шосте, Джефферсона не залишає надія на те, що людство незабаром «навчиться видобувати користь із усякого права і влади, якими воно володіє або може прийняти на себе». Неефективність необмеженої влади, її зловживання можуть породжувати корупцію. «Варто очікувати того часу, — писав він у «Замітках про штат Віргінія», — а він недалеко, коли корупція в нашій країні, як і в тій, від якої ми походимо, охопить тих, хто стоїть на чолі правління, і пошириться від них на весь народ, коли вони стануть купувати голоси народу і змусять його заплатити собі повною ціною». Джефферсон твердо тримався принципу правління більшості. Вважав, що ліками від зла, принесеного демократією, є ще більша демократизація, оскільки від народу можна чекати несправедливостей у цілому менше, ніж від правлячої меншості.

Т. Джефферсон критикував капіталізм, що набирав силу в США і вів до руйнування і зубожіння широких верств населення. Його ідеалом була демократична республіка вільних і рівноправних фермерів.

Таким чином, творча, політична і громадська діяльність Джефферсона була вершиною американської демократичної політико-правової думки, що зіграла вирішальну роль у залученні широких народних мас до активної участі у війні за незалежність, у формуванні політичних і правових інституцій США.

Період боротьби за незалежність США ознаменувався їхньою перемогою, створенням конфедерації штатів, а потім і федеральної Конституції (1787 р.), яка закріпила республіканський лад, поділ законодавчої, виконавчої і судової влади, федеративний устрій держави.