Історія вчень про право і державу

§ 2. Конституційні погляди федералістів

У період безпосередньої підготовки Конституції і після її прийняття в країні розгорілася гостра полеміка між республіканцями (антифедералістами) і федералістами з питання про форму державного устрою США. Останні фактично представляли інтереси великої торгової і промислової буржуазії, плантаторів, які поспішали скористатися плодами війни за незалежність. Зокрема, в серії статей «Федераліст», опублікованих в нью-йоркських газетах 1787—1788 pp., значні державні діячі О. Гамільтон, Д. Медісон, Д. Джей формулювали і обґрунтовували федерализм як конституційний принцип; механізми захисту Конституції; доктрину судового захисту і тлумачення конституції.

До числа найбільш впливових лідерів федералістів, які віддавали перевагу федеративному устрою США, належав Олександр Гамільтон (1755—1804). Він був з числа тих значних політичних діячів, хто найбільш вплинув на зміст Конституції. Як член Конституційного конвенту, брав діяльну участь у її розробці.

Федерація, стверджував Гамільтон, буде бар´єром, що перешкодить внутрішнім розбратам і народним повстанням. Федеральні закони — вищі закони країни, вище законодавчих актів штатів. Жоден їх законодавчий акт, що суперечить федеральній Конституції, не може мати сили. На думку федералістів, тількисильна центральна влада здатна створити міцну авторитетну державу, призупинити демократичний рух у країні, що розрісся.

В основу Конституції Гамільтон пропонував покласти модель конституційного ладу Англії з його чітким поділом влади. Смирившись із необхідністю визнання республіканського ладу, обов´язковою умовою вважав створення сильної президентської влади, мало чим відмінної від влади конституційного монарха. У єдиноначальності виконавчої влади бачив «одне з головних достоїнств нашої Конституції». Висловлював думку про те, що президент повинен обиратися довічно, мати широкі повноваження, у т.ч. право контролю законодавчої влади, яка зазнає тиску виборців, призначення міністрів, практично не відповідальних перед парламентом. З цією ж метою пропонував зробити членів Верховного суду, наділеного конституційною юрисдикцією, незалежними і довічними.

Законодавчий орган мислився Гамільтоном як двопалатний, обраний на основі виборчого права з високим майновим цензом. Поділ людей на багатих і бідних, а отже, на освічених і неосвічених, здатних і нездатних керувати справами суспільства має, як він стверджував, природне походження і непереборне. Тільки першим за самою природою належить право бути представленими у вищих державних органах і забезпечити стабільність політичного ладу. Надання такого ж права простому народу неминуче призведе до помилок через його нерозумність і мінливість і послабить державу. Народ — це «звір багатоголовий», з яким мудрому правителю варто рахуватись в тій мері, у який розбрати і невдоволення можуть загрожувати його владі.

Конституційний конвент підтримав Гамільтона, який заперечував проти включення в текст Конституції Білля про права, хоча такі біллі містилися вже в конституціях штатів.

Суди, за Гамільтоном, служать проміжними органами між народом і законодавчою владою. Федеральна судова влада повинна мати процедуру призначення суддів на необмежений термін (за умови їх бездоганної поведінки), що робить їх незалежними й охороняє судову владу від зазіхання інших влад.

Лідер федералістів був упевнений: три гілки влади не можуть зберегти на практиці той ступінь роздільності, що передбачає Монтеск´є. Вони «зв´язані і злиті з тим, щоб кожна здійснювалаконституційний контроль над двома іншими». За схемою Га-мільтона, виконавча влада має тільки меч, конгрес має у своєму розпорядженні гаманець, а в суддів одна лише мудрість.

Джон Адаме (1735—1826) поділяв погляди Гамільтона й інших федералістів щодо форми державного устрою США. Автор першої фундаментальної тритомної праці «На захист конституцій урядової влади в Сполучених Штатах Америки» (1787— 1788 рр.) був противником правління більшості. Він обґрунтовував необхідність відокремлення і незалежності законодавчої, виконавчої і судової влади.

У роботі «Думки про уряд» (1776 р.) Адамс захищав достоїнства двопалатної легіслатури, виклав оригінальні міркування про бажаність не тільки відокремлення, але і часткове суміщення повноважень влади і їх урівноважування. Він, зокрема, передбачав участь виконавчої влади в здійсненні судовою владою ролі посередника, підтримки результативної рівноваги між владами, що суперничають.

На відміну від Пейна й інших демократів, Адамс допускав і визнавав доцільність монархічної форми правління за умови стримування і взаємного урівноважування влади (знать контролює і стримує короля, міністри — знать і т.д.). Монархія, аристократія, демократія в чистому вигляді, за Адамсом, — втілення деспотизму. Його ідеал змішана форма правління, де аристократія є пануючим елементом у державі. Збалансована публічна влада предстає в його схемі двопалатним парламентом (верхня палата — аристократична, нижня — демократична), виконавчою і судовою владами. Посилаючись на праці Цицерона, він обґрунтовував: саме така форма республіки найбільше підходить для реалізації принципу «правління законів, а не людей». Зібрані автором тритомної праці історичні факти утверджували думку про благотворний вплив аристократії в соціальних і політичних процесах на всіх етапах цивілізації.

Значний внесок у розробку Конституції США вніс і один з лідерів федералістів Джеймс Медісон (1751 —1836), хто також по праву визнаний «батьком американської Конституції». Насамперед, за його значний внесок у розробку ідей республіканського правління в умовах США, теорію рівноваги відособленої влади, які лягли в основу проекту федеральної конституції.

У характеристиці республіканського правління Медісон велику увагу приділяв ролі і значенню соціальних розходжень у суспільстві і державі. Самим тривалим за впливом джерелом розходжень і конфліктів, на його думку, є економічні інтереси. Тому більш стабільним і життєздатним, схильним до підтримки помірної форми правління він, слідом за Аристотелем, вважав «середній клас». Він більш вільний від угруповань, багатих і бідних, нерівності власності і забезпечує життєву стійкість великої держави.

Проблему взаємин різних сфер публічної влади Медісон пов´язував, по-перше, з розподілом «між двома автономними системами державної влади» — федерації і штатів; по-друге, з відокремленням галузей, що складають «загальну масу влади»; по-третє, з розподілом цієї маси влади серед утворюючих її частин. Мова йде не тільки про взаємний конституційний контроль і урівноважування повноважень, але і про нерівний розподіл компетенції влади, позначення меж трьох найважливіших сфер влади — законодавчої, виконавчої і судової. «Таким чином, безпека прав народу гарантується подвійно, — писав Медісон. — Системи державної влади будуть наглядати одна за одною, а разом з тим кожна — наглядати над собою».

Ретельна проробка лідерами федералістів проблеми стримок і противаг у поділі влади і їх закріплення в Конституції зробили досить стійким і ефективним такий поділ, механізм захисту Основного закону. Саме завдяки ґрунтовному політичному і юридичному підходу «Федераліст» перетворився у професійний аналіз фундаментальних принципів державної влади, а згодом — у джерело конституційного права для Верховного суду СІЛА, настільну книгу дослідників американського конституційного досвіду.

Висновки

Таким чином, американські мислителі, які жадібно сприйняли ідеї європейського Просвітництва, не внесли істотно нових положень у природно-правову доктрину, теорію походження держави, поділу влади тощо. їх безперечна заслуга в іншому — у пропаганді й оригінальному трактуванні багатьох просвітніх ідей, розвитку досягнень європейської політико-пра-вової думки. А головне — у їх послідовній і творчій реалізації з урахуванням американських умов.

Наявність радикально-демократичної (Франклін, Пейн, Джефферсон) і помірної (Гамільтон, Адамс, Медісон) течій в американській політико-правовій думці, що відображали різні соціальні інтереси, хоча і привели до різних практично-політичних і конкретно-правових висновків, зате взаємно збагачували їх, сприяли конституційному оформленню США. Якщо ідеї природно-правової доктрини, розвинуті першими, допомогли проголошенню утворення США і були закріплені в Декларації незалежності 1776 р., то творчість федералістів прислужилась теоретичній розробці Конституції 1787 р. Усвою чергу, американська думка й американський досвід стали відтепер зразком, надихаючим прикладом для Європи.